129.Типологія режимів за критерієм політичного транзиту. Трансверсалізація темпоральності.

Американський політолог Л. Даймонд ще у далекому 1996 р., констатуючи кінець «третьої хвилі» демократизації, наголосив, що головною причиною її «спаду» став перехід низки країн не до ліберальної демократії, а до проміжних форм політичних режимів . З того часу з’явилась неймовірно велика кількість різноманітних концепцій так званих гібридних політичних режимів. Гібридні політичні режими визначаються як такі політичні режими, що не є ані демократичними, ані авторитарними, проте поєднують у собі як демократичні, так і авторитарні ознаки.

О’Доннелл та Шміттер запропонували свій підхід до трактування перехідного процесу та його періодизації. Перехід вони визначають як інтервал між одним політичним режимом та іншим. За їхніми словами, він обмежується, з одного боку, початком процесу розпаду авторитарного режиму, а з іншого, – встановленням певної форми демократії, поверненням до авторитарного правління або появою революційної альтернативи. Процес переходу вчені розділяють на три етапи: лібералізацію, демократизацію та соціалізацію.

Внаслідок лібералізації постає режим, який Г. О’Доннелл та Ф. Шміттер назвали „опікунською демократією” (tutelary democracy) – режим з формально демократичними, обмежено конкурентними інститутами, що перебуває під опікою владного апарату.

В.Гельман пропонує розглядати динаміку перехідного періоду за такою схемою (моделлю): 1) послаблення попереднього режиму;2) розпад попереднього режиму; 3) невизначеність; 4) вихід з невизначеності = встановлення нового режиму; 5) консолідація нового режиму.

Здатність політики розгортати свої процеси в часі пояснюється її властивістю темпоральності. Це часовий вимір політики демонструє особливий тип протяжності існування її інститутів, взаємин правлячої та опозиційної еліт, індивідуальних і групових акторів, державних і міжнародних організацій.

«Темпоральність (від англ. Tempora - тимчасові особливості) - тимчасова я сутність явищ, порождшная динамікою їх особливого руху, на відміну від тих тимчасових характеристик, які визначаються відношенням руху даного явища до історичних, астрономічним, біологічним, фізичним та іншим тимчасовим координатам».

В контексті діалектичного підходу до періодів транзиту, слід розглядати деякий інтервал часу, в якому схрещується безліч подій соціального буття і т.д. Можна говорити, що процес зміни в рамках історичного процесу саме і пов'язаний з тим, що один стан суспільства переходить до іншого стану

130 Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).

Одна из типологий демократиче­ских переходов дается на основании понятия "кризис", то есть особенно­сти перехода определяются тем, на­ходилась ли страна, ее экономика в кризисе в начале перехода или нет. При этом выделяются кризисные и некризисные переходы. Кризисные характеризуются тем, что здесь поли­тические требования пересекаются с экономически мотивированным мас­совым протестом, расколом внутри правительства относительно распре­деления ресурсов, под сильным влия­нием оппозиции осуществляются оп­ределенные конституционные рефор­мы, постепенно сфера влияния авто­ритарной власти сокращается, про­водятся выборы (учредительные на фоне оппозиционных выступлений; выборы разочарования).

При некризисных переходах поли­тический вызов авторитарному прав­лению находит свое выражение пре­имущественно в политических требо­ваниях, связанных с либерализацией, и эти требования сопровождаются конституционными реформами, кото­рые воспринимаются авторитарными силами как обязанность, поэтому в отличие от кризисных переходов, при некризисных авторитарная власть не ослабевает. [14, 186-187]

Представляет интерес и предло­женная исследователями типологиче­ская схема переходов в латиноамери­канских и восточно-европейских странах. Данная схема фиксирует шесть возможных форм перехода от авторитарного правления к демокра­тии: революция сверху (Болгария), революция снизу (Чили),социальная революция, консервативная реформа, реформа посредством разрыва (Чехо­словакия, Аргентина), реформа через выпутывание (Венгрия), реформа че­рез компромиссы (Польша, Брази­лия). Эти формы перехода от авто­ритаризма к демократии выделяются при сопоставлении таких критериев, как, во-первых, какая группа элит - старая элита или контрэлита - осу­ществляет переход, во-вторых, какую стратегию перехода выбирает элита - конфронтацию или приспособле­ние. [14, 186-187]