125.Теоретико-методологічні проблеми політичного транзиту.

При розгляді методології аналізу демократичних транзитів необхідно враховувати, що формальне встановлення демократичних інститутів та процедур не гарантує демократію як результат процесу переходу. Саме тому в транзитології закріпився аналітичний розподіл двох основних фаз у демократичному транзиті – фази проголошення демократії та фази її консолідації. Процес утвердження демократичних інститутів та процедур вже проаналізований дослідниками, натомість консолідація демократії все ще залишається нерозкритою проблемою.

Вихідні характеристики трансформування суспільних систем і політичних режимів істотно різняться - від класичного правого авторитаризму і військових хунт в Латинській Америці і Південній Європі до посттоталітарного авторитаризму в СРСР і європейських соціалістичних країнах або такого анклаву традиційного тоталітаризму сталінського типу, як в Албанії, або "султанізму" , як в Румунії. І, можливо, найголовніше: ці демократичні переходи в більшості випадків не дозволяють говорити про створення в їх фіналі консолідованих демократій - вони часто гальмуються або навіть ведуть до відродження авторитарних порядків, підновлених псевдодемократичній риторикою

Серед досліджуваних проблем можна виокремити наступні: - проблема переходу влади та еліти; - реформування економічного життя, перехід до ринкової економіки; - перехід від радянської ідеології до псевдодемократичної та проблема ісламського екстремізму.

Реальними проблемами, з якими зіштовхнулась політична транзитологія на початку ХХІ сторіччя, як зазначає І. Хінтба, є:                                  

– проголошувана багатьма теоретиками загальна криза картини світу поставила під сумнів корисність транзитологічного знання. На думку американського політичного філософа Дж. Грея, теорія транзиту як оновлена версія «покійної» теорії модернізації, не в змозі пояснити нераціональний світ.

– під серйозний сумнів була поставлена жорстка стадіальність перехідних процесів. Виявилось, що майже всі пострадянські системи не пройшли покладених етапів, а рушили альтернативними маршрутами. В основному вони випробовували зрив демократичної консолідації, в результаті чого встановилися різного роду авторитарні режими.

– відбувся крах концепції «тривалих транзитів», яка передбачала, що в результаті тривалих суперечностей між авторитарною елітою і опозицією у країни більше шансів прийти до стабільного демократичного режиму. За допомогою цієї теоретичної конструкції транзитологи намагалися пояснити те, що

126. Конфліктно-політична інтерпретація державно-центричного підходу до політичного процесу ч.Тіллі.

Чарльз Тіллі по-новому представляє сучасні теорії демократії, демократизації та дедемократизації, вдаючись на підтвердження своїх аргументів до аналітичного викладу історії (в основному після Другої світової війни) держав і режимів і порівняно їх між собою.

Він стверджує, що процес зміцнення державного потенціалу веде до підпорядкування держави публічній політиці та збільшення впливу населення на публічну політику. Потім іде ізоляція публічної політики від категоріальної нерівності та інтеграції соціальних мереж довіри в публічну політику. За сценарієм всі три процеси у взаємодії призводять до демократизаціі режиму. На початку цього шляху виникає небезпека революціі і масових заворушень, оскільки і промислово-фінансові магнати, і простий народ противляться експансії держави. Але в кінцевому підсумку слід очікувати неминучого зниження напруження політичних пристрастей зі встановленням щодо мирних форм суспільної політики, де сильна держава тримає під контролем ті форми домагань, які можуть викликати спалах насильства.

У своїй роботі Ч. Тіллі "Від мобілізації до революції" він розглядає революцію як особливу форму колективної дії, що включає чотири основні елементи: організацію, мобілізацію, спільні інтереси і можливість. Руху протесту тільки тоді зможуть стати початком революційного колективної дії, вважає Ч. Тіллі, коли будуть оформлені в революційні групи з жорсткою дисципліною. Щоб колективна дія могло відбутися, такій групі необхідно здійснити мобілізацію ресурсів (матеріальних, політичних, моральних і т. Д.). Мобілізація відбувається на основі наявності у тих, хто залучений в колективну дію, спільних інтересів. І, нарешті, можливість перемоги революції пов'язана з певним сприятливим збігом обставин.

Згідно концепції Ч. Тіллі, соціальні рухи як засобу мобілізації групових ресурсів виникають тоді, коли люди позбавлені інституалізувати засоби для артикуляції і агрегації своїх інтересів, а також тоді, коли державна влада виявляється не здатною виконати вимоги населення або коли вона посилює свої вимоги до нього. Здатність опозиційних груп забезпечити собі активне і дієве представництво в колишній політичній системі обумовлює їх вибір насильницьких засобів досягнення своїх цілей. У певний момент колективна дія включає в себе відкриту конфронтацію з існуючою політичною владою або, іншими словами, "вихід на вулицю". Проте лише там, де поряд з масовою активністю населення має місце цілеспрямована дія добре організованих революційних груп, можливо серйозний вплив на основні державні та політичні інститути суспільства.

Революційні рухи досягають успіху, коли уряд з яких-небудь причин втрачає повний контроль над своєю територією. Це може бути результатом зовнішніх війн, внутрішніх політичних зіткнень, міжнародного тиску або комбінованого впливу цих факторів.

Також Ч. Тіллі виділяє три основні групи змін, за якими здійснюється аналіз процесів демократизації та дедемократизації: • посилення або послаблення зв’язків між особистісними мережами довіри (родинних, соціальних, економічних) та державною політикою; • зміцнення чи ослаблення ізоляції державної політики від основних аспектів суспільної нерівності (гендерних, расових, національ- них, етнічних, релігійних, класових, кастових), з якими стикаються в повсяк- денному житті громадяни; • зростання чи зменшення автономності (незалежності) у державній політиці різних центрів влади (особливо тих, які мають у своєму розпорядженні засоби насильства та примусу), зокрема патронажно–клієнтських мереж, організованих злочинних і корупційних угруповань, армії, релігійних організацій, партій тощо.