102. Особливості авторитарного транзиту (є. Г . Пономарьова).

«Нові демократії» Європи, до яких аналітики відносять країни ЦСЄ, ПСЄ та Прибалтики, мають на перевірку далеко не багатий досвід демократичного будівництва,не кажучи вже про стійкі передумови демократії у вигляді розвиненої економіки,високого рівня політичної культури і традиції плюралістичного громадянськогосуспільства. Відносно недавно (для історичної перспективи), у міжвоєнний період,

ці держави пережили авторитарний транзит, а саме перехід від демократії додиктатурі. До кінця 30-х років ХХ століття з 29 країн Європи тільки 12 змогли зберегти демократичну систему. Становлення і трансформація політичних режимів країн

ЦСЄ, ПСЄ та Прибалтики, як периферії капіталізму, безумовно, потрапляє в класифікаційну сітку авторитаризму.У політологічній науці «класичне» поняття авторитарного режиму (АР)

належить американському вченому Хуану Лінцу2. На його думку, режими є авторитарними, якщо їм притаманні такі відмітні ознаки, як: 1) обмежений безвідповідальний політичний плюралізм; 2) відсутня керівна, чітко

розроблена ідеологія; 3) не практикується екстенсивна або інтенсивна політична

мобілізація, а значить, рівень політичної участі досить низький; 4) невизначеним, але цілком прогнозованим чином, влада, межі якої

формально позначені і передбачувані, утримується лідером або згуртованою групою

навколо нього. У міжвоєнний період всі країни ЦСЄ, ПСЄ та Прибалтики мали авторитарні

режими у вигляді президентських або монархічних диктатур. Диктатури 1920-1930-х

років в Албанії, Болгарії, Угорщини, Греції, Латвії, Литві, Польщі, Румунії,

Словаччини, Естонії, Югославії мали багато спільного. При всій відмінності обставин

виникнення їх об'єднували націоналізм, заперечення ліберальної демократії,

антипарламентаризм, критичне ставлення до політичних партій і прагнення до

одноосібної влади вождя (монарха, президента чи військового диктатора). режими під

всіх цих країнах еволюціонували від квазідемократії до авторитаризму, головною

виправданням якого «був пошук виходу із загальноєвропейського кризи, затвердження та

стабілізація національної державності »30. Серед загальних факторів, що визначили авторитарний транзит в країнах ЦСЄ, ПСА і Прибалтики слід назвати:

1) неготовність населення до управління країною в умовах парламентаризму -

більшість громадян не знали демократичних традицій і не сприймали

демократію як цінність саму по собі; відсутність відповідної

політичної культури;

2) ліберальні виборчі закони відкрили у велику політику дорогу

дрібним і екстремістським партіям, роль яких у парламенті була явно

деструктивною;

3) відсутність необхідної для демократії соціальної структури - стійкого і

численного середнього класу; переважання селянського населення, як

правило, що не підтримує демократію;

4) неготовність політичної еліти до демократії; надмірні особисті амбіції

провідних політиків;

5) надзвичайно складна економічна ситуація в країнах;

6) зовнішній тиск країн Троїстого союзу. Всі АР міжвоєнного періоду в досліджуваному регіоні відрізняло наявність трьох основ авторитаризму: вождизму, ідей побудови національної держави та націоналізму.

Найважливішою складовою частиною ідеології авторитаризму, її ядром була ідея національної держави і націоналізму.Найважливішою характеристикою всіх авторитарних режимів є наявність сильної харизматичної особистості. На закінчення сказаного хочу підкреслити, що авторитарний транзит периферійних країн міжвоєнної Європи є закономірною фазою їх історичного розвитку. Об'єктивні економічні, політичні, соціокультурні та геополітичні причини визначили генезис авторитарних режимів у момент переходу від традиційних і раннеіндустріальной товариств до сучасних і пізньоіндустріальних. Однак головний висновок з проведеного аналізу наступний: складна соціо

економічна ситуація в країнах регіону, що збільшується наслідками глобалізації та

світової фінансової кризи, здатна спровокувати рецидиви авторитарного

транзиту.