98. Культуралістська гіпотеза демократизації. Гібридні режими.

Демократизація політичного життя & це не тільки і не стільки визнання суспільством народу в якості джерела політичної влади, утвердження загального, рівноправного виборчого права, виникнення багатопартійності чи декларування основних політичних прав і свобод громадян, в значній мірі це і становлення в суспільстві демократичної політичної культури, яка визначає стан духовної свободи особи, міру творчості, розкриття здібностей і дарувань. Духовне відродження суспільства & це багатогранний процес становлення духовної культури на основі утвердження в суспільстві принципів та ідеалів демократичного змісту, що створюють можливість вільного розвитку усіх культур, їх видів, типів, напрямків, форм, що представлені в даному суспільстві. Це орієнтація на загальнолюдські

цінності і специфіку їх проявів у національній специфічності, що забезпечує духовний процес і цивілізованість.

Демократизація, як процес оновлення політичних структур, відносин і цінностей,

що змінюють сам характер і зміст не тільки політичного життя, але і всієї системи суспільних відносин, відкриває широку дорогу духовному відродженню. Не секрет, що довгий час саме політична сфера намагалася встановити тотальний контроль над сферою духу, диктувала йому свою волю, смаки, уподобання. Вона здійснювала духовне і фізичне насилля над прогресивною інтелектуальною і творчою елітою, опустила духовну культуру до стану служанки амбіційних вождів, їх примітивного, догматичного способу мислення. В умовах тоталітарного режиму політика була

стимулюючим фактором духовного розвитку суспільства. Монополія на владу та істину дозволяла активно втручатися в духовний світ людей, нав'язуючи їм певні стереотипи та міфи, які однобоко, інколи перекручено і суб'єктивно впливали на формування свідомості людей. Не практика, а ідеологія часто ставали критерієм істини. Духовна культура по суті була заложницею тоталітарного режиму, де і мораль повинна була служити класовим інтересам, і мистецтво мало бути соціалістично&реалістичним, і вся культура служити інтересам однієї ідеології. Тільки демократизація звільняє духовну сферу від політичного свавілля, розкріпачує творчі сили народу, відкриває широку дорогу духовному відродженню, в розумінні вільного, всебічного, гармонійного процесу розвитку духовної культури в усій

багатогранності і різноманітності проявів.

99. Культурно-ціннісні передумови демократії (П. Штомпка)

В різних державах процес демократизації є специфічним, але політична наука з’ясувала цілий ряд економічних, соціальних, культурних, релігійних та зовнішньополітичних факторів, що роблять можливим перехід до демократії, і від яких залежить її стабільність. Одним із таких факторів, який може безпосередньо сприяти або перешкоджати демократичному політичному розвитку є політична культура.

Умовою демократії є громадянський тип політичної культури, який передбачає наявність почуття власної гідності у громадян у відносинах з владою, відчуття себе її партнерами, усвідомлення ними того, що влада існує для суспільства, а не навпаки.

Відповідно, однією з передумов демократизації є саме формування такої політичної культури-зміна вже існуючих, усталених світоглядів, цінностей і норм на такі, які б сприяли саме процесу демократичних перетворень у потрібному напрямку.

На думку Є.Вятра тип політичної культури, укорінений в суспільстві, має вагоме значення для шансів демократії, яка потребує взаємотерпимості та впевненості, що переможений суперник буде поважати демократичні правила гри.

Громадська свідомість же у країнах, де відбувається процес трансформації, найчастіше ще не повність звільнилась від певного роздвоєння — з одного боку в ній наявний осуд і неприйняття існуючої до цього системи, а з іншого – ще жива пам'ять про відомі ключові цінності, пов’язанні з владними експериментом, до яких часто вдаються тоталітарні еліти таким, як наприклад, обмеження соціальної нерівності, виконання опікунської функції державою тощо.

Польський соціолог Петро Штомпка запропонував теоретико-концептуальне пояснення демократичних трансформацій. П. Штомпка назвав свою концепцію теорією культурної травми. Він виділив шість стадій травматичного стану, за допомогою яких можна описати демократичні зміни і по-новому поглянути на причини стійкості і подолання авторитарного синдрому.

I стадія: сприятливі структурні та культурні передумови. Суспільство втрачає гомогенність, узгодженість і стабільність, у ньому швидко виникають і поширюються конфлікти і суперечності на всіх структурних і культурних рівнях організації. Корінний перелом у всіх сферах життя: робота, відпочинок, споживання, освіта, участь у політиці, релігійність.

II стадія: травматична подія або ситуація.

III стадія: травматичне стан суспільства. Травматична ситуація може реально існувати, але не проявлятися до тих пір, поки на неї не наклеять ярлик суспільної проблеми. Травматичні ситуації переростають у травматичну стан завдяки інтерпретативним діям людей-агентів або ЗМІ. Люди-агенти сприяють активації або нейтралізації травматичної ситуації. Одними травматичні події сприймаються руйнівно, а для інших вони корисні і бажані. Різну чутливість і сприйнятливість до травм П. Штомпка пояснив через диференціацію доступу до фонду культурних патернів та інтерпретації. Одні групи мають більш високу здатність сприйняття та інтерпретації травми, тоді як інші не мають реальними засобами подолання кризової ситуації або боротьби з нею. Вирішальним фактором подолання травми є наявність у особистості соціального, культурного та освітнього капіталів.

IV стадія: формування нової культурної системи. Поява нових демократичних інститутів в ситуації браку або скоріше відсутності людей, готових діяти в нових політичних, організаційних і культурних контекстах і зіткнення несумісних культур спровокувало активацію авторитарного синдрому. У тих, хто опинився несумісним з новим середовищем, спостерігається високий рівень фрустрації з домінуючою установкою на підозрілість до всього.

V стадія: посттравматична адаптація. Посттравматична адаптація припускає використання або активної стратегії подолання труднощів, або, навпаки, стратегії примирення з ними. Р. Мертон запропонував моделі адаптації індивідів до реалій суспільства, до активної адаптації відносяться інновація (креативний клас) і бунт (лідери екстремістських угруповань), до пасивної - ритуализм і ретретизм (бомжі). Пасивні стратегії адаптації поглиблюють наслідки травматичних подій і сприяють стійкості прояви авторитарного синдрому.

VI стадія: подолання травми. Завершальна фаза подолання травми, по суті, збігається із закінченням перехідного періоду. П. Штомпка зазначає, що засобами подолання культурної травми, поряд з наявністю високого рівня освіти, є рівень толерантності, релятивістські погляди і наявність великих соціальних зв'язків, які служать амортизаторами травм.