- •-Сутність демократизації як процесу переходу до демократії.
- •Предмет дослідження транзитології.
- •Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •Зміст, критерії та фактори політичного транзиту.
- •Трансформація партійної системи на пострадянському просторі.
- •Методологічні засади політичного транзиту.
- •Взаємозв'язок між політичними інститутами і політичними цінностями в посткомуністичних суспільствах.
- •Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку
- •Особливості політичного транзиту в Європі та пострадянському просторі.
- •Транзитологія про демократичну консолідацію суспільства.
- •Дивергенціація та спеціалізація політичних інститутів як категорії політичного транзиту.
- •Роль мас та еліт в процесі демократичних транзитів.
- •Легітимність і політична стабільність як фактори політичного транзиту.
- •Міжнародні фактори (державні, міждержавні і недержавні), що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам.
- •Моделі демократії та транзитологія (а.Пшеворський).
- •Роль політичних символів для демократичної консолідації суспільства.
- •Структурний та процедурний підходи: порівняння та можливість синтезу.
- •Національні версії політичного транзиту в країнах снд.
- •Основні методологічні напрямки політичного транзиту.
- •Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів «третьої хвилі».
- •Особливості демократичного транзиту в Україні.
- •Особливості інститутів українського президентства і парламентаризму.
- •23. Особливості політичного транзиту постсоціалістичних країн.
- •Особливості процедурного підходу до процесів демократизації.
- •Перспективи консолідації нових демократій.
- •Політична трансформація в Латинській Америці.
- •27. Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південній Європі.
- •Політична трансформація в Центральній та Східній Європі.
- •Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південно-Східній Азії.
- •Політичні зміни та політичний розвиток.
- •Участь груп інтересів у демократичному транзиті в Україні.
- •Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд.
- •Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст.
- •Роль зовнішніх факторів у переході авторитарних режимів до демократії.
- •Роль еліти як „авангарда” політичного транзиту в Україні.
- •Роль менталітету, традицій в політичному транзиті.
- •Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів.
- •Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів в процесі транзиту.
- •Суб’єктивні фактори транзиту.
- •Суперечності політичного транзиту.
- •Транзит та модернізація: порівняльний аналіз.
- •Теоретико-методологічні засади політичного транзиту.
- •Теоретико-методологічні проблеми політичного транзиту.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •Теорія політичного транзиту (а. Пшеворський, п. Штомпка).
- •47. Типологія режимів за критерієм політичного транзиту (г. О'Доннел та ф. Шміттер).
- •48. Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •49Типологія форм взаємодії акторів політичного транзиту.
- •50 Транзит та економічне зростання.
- •Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів.
- •Транзит в програмах українських партій.
- •Транзитологія та глобалізація: пошуки поля рівноваги
- •Транзит як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона.
- •56Умови та основні етапи політичного транзиту.
- •57Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах.
- •58Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації» у світі.
- •59Екстенсивний та інтенсивний розвиток у «нових» і «старих» демократіях.
- •60Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах.
- •61Варіанти політичного вирішення з демократичних транзитів.
- •62Національна ідентичність в процесі транзиту.
- •63Культурно-ціннісні передумови демократизації.
- •64Інституціоналізація демократії в ході транзиту.
- •65Особливості взаємодії основних політичних акторів у ході посткомуністичних трансформацій.
- •66Варіанти посткомуністичних трансформацій (консолідовані демократії; перехідні режими; консолідовані автократії та ін.).
- •67Напрями у вивченні передумов демократизації суспільства.
- •68Шляхи та структурні фази демократизації.
- •69Модель зміни режиму другої спроби. Періоди еволюції транзитології (і.Р.Хінтба, т.Л.Карл).
- •Особливості кольорових революцій як механізму політичних транзитів.
- •71.Процеси політичних змін в Україні з точки зору теорії демократії відповідно, за критеріями поліархії (р.А. Даль).
- •Відмінності між демократизацією та лібералізацією.
- •Проблеми становлення української демократії.
- •75. Умови формування громадянського суспільства в Україні.
- •76.Проблема співвідношення західних демократичних зразків з політичними режимами незахідних країн.
- •77. Форми переходів до демократії г. Ерме.
- •78. Відмінності структурного та процедурного підходів при аналізі внутрішніх факторів демократичних транзитів.
- •Консолідовані демократії ( X. Лінц и а. Степан, л. В. Сморгунов).
- •Причини перешкод хвиль демократизації.
- •Політична відповідальність у демократичному суспільстві.
- •Формальні та неформальні інститути в дефектних демократіях.
- •Трансформація партійних систем в контексті євроінтеграції.
- •Аналіз траекторій режимної трансформації у праці а.Ю.Мельвіля „Фактори режимних трансформацій та типи державної спроможності в посткомуністичних країнах”.
- •Вибір моделі політичної трансформації. „Арабська весна”.
- •Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку (б. Гаврилишин. „До ефективних суспільств”).
- •Демократична консолідація як предмет теоретичних досліджень (ф.Шміттер, г. О'Доннелла, ю.Мельвіль, н.Латигіна).
- •Демократичний транзит в праці г. В.Музиченко „Концептуалізація державної політики країн пострадянського простору в умовах глобалізаційних змін”.
- •89. Децентралізація та децентралізація у праці а.О. Хмельникова «Децентралізація як механізм модернізації політичного менеджменту на регіональному рівні»
- •90. Еволюція демократичного переходу (а. Мельвіль, о. Марчак)
- •91. Елітоцентричні погляди на консолідацію демократії (Дж. Александер)
- •92. Ендогенний та екзогенний характер політичного транзиту (н.А. Латигіна)
- •93. Інверсійні траєкторії пострадянських трансформацій. Четверта хвиля демократизації в праці а. Ю. Мельвіля.
- •94. Інституціональний підхід в транзитології. Перехід до конкурентних та неконкурентних режимів за в.Я. Гельманом
- •95. Кластери «прорив до демократії» та «проблемні траєкторії» у праці а.Ю. Мельвіля «Фактори режимних трансформацій та типии державної спроможності в посткомуністичних країнах»
- •96. Коефіцієнти кореляції к. Пірсона між показниками результатів демократичного розвитку та структурними змінними в праці а.Ю. Мельвіля та д.К. Стукала «Умови демократії та межі демократизації»
- •97. Концептуально-методологічні засади демократизації як процессу переходу до демократії. Типологія політичних режимів.
- •98. Культуралістська гіпотеза демократизації. Гібридні режими.
- •100. Міжнародні фактори, що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам у праці о. Іванілова «Принцип альтернативності у модернізації політичних систем».
- •101. Національні версії політичного транзиту в країнах снд (м. І. Михальченко «Україна як нова історична реальність»).
- •102. Особливості авторитарного транзиту (є. Г . Пономарьова).
- •103. Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів третьої хвилі. Проблеми демократії в рф.
- •104. Особливості політичного транзиту пострадянських країн у праці а. Ю. Мельвіля
- •105. Особливості процедурного підходу до процесів демократизації.
- •106. Плюси та мінуси концепції перехідного періоду політичного режиму в Україні
- •107Політичні аспекти трансформації нових країн єс. Перспективи консолідації нових демократій.
- •108.Політичні партії як суб'єкти формування політико-управлінської еліти (в. А. Полторак „Політична стратифікація суспільства”).
- •109.Політичні ризики в умовах демократичної трансформації суспільства (о.В.Вінничук)
- •110.Посткласичні моделі демократії (л. Уайтхед, Дж. Ді Палма, а. Пшеворський, т. Карл).Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •111. Проблеми залучення громадян до участі в демократичному транзиті (г. О’Доннелл, ф. Шміттер, о.М.Кіндратець).
- •112. Проблеми політичного транзиту в країнах Латинської Америки.
- •113.Регіональна інтеграція як чинник транзиту: мережевий підхід. (о.І. Романюк. „Від тоталітаризму до демократії та національної державності: системний аналіз посткомуністичних трансформацій”
- •114. Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст.
- •115. Розходження в зовнішніх умовах переходів правоавторитарних режимів до демократії і посткомуністичних трансформацій. Пактові переходи (м.Макфол, о.В.Гаман-Голутвіна)
- •116.Роль еліти як „авангарду” політичного транзиту. Репрезентативна та поведінкова трансформація (Дж.Хіглі, р.Гантер, м.Бартон).
- •117.Роль менталітету та традицій в демократичному транзиті. Регіональна ідентичність (л.П.Нагорна).
- •118.Системні, структурні, культурні теорії у межах структурного підходу в праці Тараса Кузьо „Посткомуністичні транзити: три виміри або чотири?”
- •119.Специфіка дослідження політичного транзиту в країнах Східної Європи та рф, виходячи з концепції неопатримоніалізму.
- •120.Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів. Недоліки елітистської теорії.
- •121.Структурні та процедурні фактори як передумови демократичних транзитів (с. Ліпсет, г. Алмонд, с. Верба, д. Растоу, р. Інглехарт а. А. Пшеворський).
- •122.”Кольорові революці” як вихід з неопатримоніалізму у праці а.А.Фісуна „Демократія, неопатримоніалізм та глобальні трансформації”.
- •123.Суперечності політичного транзиту в праці Робіна Теобальда „Патримоніалізм”.
- •124. Теоретико-методологічні засади політичного транзиту. Класифікація переходів до демократії за д.Хелдом.
- •125.Теоретико-методологічні проблеми політичного транзиту.
- •126. Конфліктно-політична інтерпретація державно-центричного підходу до політичного процесу ч.Тіллі.
- •127.Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •128. Проблема пояснення успіхів переходів в праці ш.Ейзенштадта ”Шляхи до різних варіантів ранньої сучасності”.
- •129.Типологія режимів за критерієм політичного транзиту. Трансверсалізація темпоральності.
- •130 Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •131 Транзит і проблема „глобальної демократизації” (г.І.Вайнштейн).
- •132 Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів. Становлення формальних та неформальних політичних інститутів.
- •133 Транзитологія як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •133Транзитологія як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •135Умови ідентичності в праці в. Г. Кременя „Україна: ідентичність у добу глобалізації”.
- •136Фактори демократизації у праці н. Марадика „Перехід до демократії в Чеській Республіці”.
- •137Фактори демократизації у праці Томаса Карозерса „Помилка теорії „поетапної демократизації”.
- •138Фактори демократизації у праці Томаса Карозерса „Стан демократії у світі та зусилля Заходу”.
- •140Формування інтегрального індексу демократії у праці а.Ю.Мельвіля
- •141Фактори режимних трансформацій та типи державної спроможності в посткомуністичних країнах.
66Варіанти посткомуністичних трансформацій (консолідовані демократії; перехідні режими; консолідовані автократії та ін.).
У політологічному дискурсі склалися п’ять можливих варіантів посткомуністичної трансформації політичних систем:
1)консолідація тепер діючого політичного устрою, повільне, але неухильне просування до дедалі зріліших форм демократії; до ліберальної демократії, інтеграція у вже існуючі об’єднання, утворені на основі демократичних принципів;
2) набуття системою повного комплекту рис делегативної, тобто формальної демократії, в якій участь мас зводиться до періодичних голосувань, а вся влада сконцентрована в руках глави держави, з перспективою її переродження в систему авторитарного правління;
3) виникнення нової форми правління;
4) повернення до старого однопартійного режиму у випадку приходу до влади крайніх “лівих”;
5) анархізація (і криміналізація) політичної системи та економіки і, як наслідок, входження країни в довготривалий період політичної нестабільності.
Freedom House – неправительственной организацией, занимающейся ранжированием стран мира по критерию соблюдения политических прав и гражданских свобод. В докладе за 2002 г. посткоммунистические страны поделены на три группы: "консолидированные демократии" (Польша, Словения, Литва, Эстония, Венгрия, Латвия, Словакия, Чехия, Болгария, Хорватия), "переходные режимы" (Румыния, Югославия, Албания, Македония, Молдова, Грузия, Армения, Босния, Украина, Россия, Киргизия, Азербайджан, Таджикистан, Казахстан) и "консолидированные автократии" (Узбекистан, Белоруссия, Туркменистан). Но хотя методология "Дома свободы" предусматривает определенную количественную дифференциацию в каждом режимном типе – оценка каждой страны дается в интервале от единицы ("максимум свободы") до семи ("минимум свободы"), – она все же не позволяет выявить качественные характеристики различных разновидностей "переходных режимов". Более того, в ней не преодолена тенденция к расширительному и недифференцированному употреблению понятия "переходности", которое используется и по отношению к вполне консолидированным недемократиям.
Процесс создания рейтингов включает четыре этапа.
1. Авторы отчетов составляют предварительные рейтинги по указанным выше группам вопросов.
2. Научные консультанты оценивают рейтинги и в случае консенсусного решения о неточности таковых перерабатывают их.
3. Авторы отчетов рассматривают полученный консультантами результат и, если он отличается от изначального более чем на 0,5 балла, имеют возможность его оспорить.
4. Сотрудники «Freedom House» осуществляют окончательную редактуру рейтингов, а затем используют их для вынесения общих заключений об уровне демократизации.
Уровень демократического развития призвана отражать разработанная «Freedom House» шкала от 1 (наиболее высокий) до 7 (самый низкий) баллов. Минимальный шаг по данной шкале составлял 0,25 балла (сейчас используется более дробная шкала), причем за один год показатели страны крайне редко меняются более чем на 1 балл.
До 2004 г. государства оценивались по двум параметрам – уровень демократизации и верховенство закона. С 2004 г. применяется новый, единый набор характеристик для рассматриваемых государств. Исследуемые страны подразделяются на пять групп: консолидированные демократии (1–2 балла); частично консолидированные демократии (3 балла); переходные (transitional government) или гибридные режимы (4 балла); частично консолидированные авторитарные режимы (5 баллов); консолидированные авторитарные режимы (6–7 баллов).
