- •-Сутність демократизації як процесу переходу до демократії.
- •Предмет дослідження транзитології.
- •Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •Зміст, критерії та фактори політичного транзиту.
- •Трансформація партійної системи на пострадянському просторі.
- •Методологічні засади політичного транзиту.
- •Взаємозв'язок між політичними інститутами і політичними цінностями в посткомуністичних суспільствах.
- •Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку
- •Особливості політичного транзиту в Європі та пострадянському просторі.
- •Транзитологія про демократичну консолідацію суспільства.
- •Дивергенціація та спеціалізація політичних інститутів як категорії політичного транзиту.
- •Роль мас та еліт в процесі демократичних транзитів.
- •Легітимність і політична стабільність як фактори політичного транзиту.
- •Міжнародні фактори (державні, міждержавні і недержавні), що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам.
- •Моделі демократії та транзитологія (а.Пшеворський).
- •Роль політичних символів для демократичної консолідації суспільства.
- •Структурний та процедурний підходи: порівняння та можливість синтезу.
- •Національні версії політичного транзиту в країнах снд.
- •Основні методологічні напрямки політичного транзиту.
- •Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів «третьої хвилі».
- •Особливості демократичного транзиту в Україні.
- •Особливості інститутів українського президентства і парламентаризму.
- •23. Особливості політичного транзиту постсоціалістичних країн.
- •Особливості процедурного підходу до процесів демократизації.
- •Перспективи консолідації нових демократій.
- •Політична трансформація в Латинській Америці.
- •27. Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південній Європі.
- •Політична трансформація в Центральній та Східній Європі.
- •Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південно-Східній Азії.
- •Політичні зміни та політичний розвиток.
- •Участь груп інтересів у демократичному транзиті в Україні.
- •Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд.
- •Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст.
- •Роль зовнішніх факторів у переході авторитарних режимів до демократії.
- •Роль еліти як „авангарда” політичного транзиту в Україні.
- •Роль менталітету, традицій в політичному транзиті.
- •Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів.
- •Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів в процесі транзиту.
- •Суб’єктивні фактори транзиту.
- •Суперечності політичного транзиту.
- •Транзит та модернізація: порівняльний аналіз.
- •Теоретико-методологічні засади політичного транзиту.
- •Теоретико-методологічні проблеми політичного транзиту.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •Теорія політичного транзиту (а. Пшеворський, п. Штомпка).
- •47. Типологія режимів за критерієм політичного транзиту (г. О'Доннел та ф. Шміттер).
- •48. Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •49Типологія форм взаємодії акторів політичного транзиту.
- •50 Транзит та економічне зростання.
- •Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів.
- •Транзит в програмах українських партій.
- •Транзитологія та глобалізація: пошуки поля рівноваги
- •Транзит як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона.
- •56Умови та основні етапи політичного транзиту.
- •57Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах.
- •58Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації» у світі.
- •59Екстенсивний та інтенсивний розвиток у «нових» і «старих» демократіях.
- •60Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах.
- •61Варіанти політичного вирішення з демократичних транзитів.
- •62Національна ідентичність в процесі транзиту.
- •63Культурно-ціннісні передумови демократизації.
- •64Інституціоналізація демократії в ході транзиту.
- •65Особливості взаємодії основних політичних акторів у ході посткомуністичних трансформацій.
- •66Варіанти посткомуністичних трансформацій (консолідовані демократії; перехідні режими; консолідовані автократії та ін.).
- •67Напрями у вивченні передумов демократизації суспільства.
- •68Шляхи та структурні фази демократизації.
- •69Модель зміни режиму другої спроби. Періоди еволюції транзитології (і.Р.Хінтба, т.Л.Карл).
- •Особливості кольорових революцій як механізму політичних транзитів.
- •71.Процеси політичних змін в Україні з точки зору теорії демократії відповідно, за критеріями поліархії (р.А. Даль).
- •Відмінності між демократизацією та лібералізацією.
- •Проблеми становлення української демократії.
- •75. Умови формування громадянського суспільства в Україні.
- •76.Проблема співвідношення західних демократичних зразків з політичними режимами незахідних країн.
- •77. Форми переходів до демократії г. Ерме.
- •78. Відмінності структурного та процедурного підходів при аналізі внутрішніх факторів демократичних транзитів.
- •Консолідовані демократії ( X. Лінц и а. Степан, л. В. Сморгунов).
- •Причини перешкод хвиль демократизації.
- •Політична відповідальність у демократичному суспільстві.
- •Формальні та неформальні інститути в дефектних демократіях.
- •Трансформація партійних систем в контексті євроінтеграції.
- •Аналіз траекторій режимної трансформації у праці а.Ю.Мельвіля „Фактори режимних трансформацій та типи державної спроможності в посткомуністичних країнах”.
- •Вибір моделі політичної трансформації. „Арабська весна”.
- •Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку (б. Гаврилишин. „До ефективних суспільств”).
- •Демократична консолідація як предмет теоретичних досліджень (ф.Шміттер, г. О'Доннелла, ю.Мельвіль, н.Латигіна).
- •Демократичний транзит в праці г. В.Музиченко „Концептуалізація державної політики країн пострадянського простору в умовах глобалізаційних змін”.
- •89. Децентралізація та децентралізація у праці а.О. Хмельникова «Децентралізація як механізм модернізації політичного менеджменту на регіональному рівні»
- •90. Еволюція демократичного переходу (а. Мельвіль, о. Марчак)
- •91. Елітоцентричні погляди на консолідацію демократії (Дж. Александер)
- •92. Ендогенний та екзогенний характер політичного транзиту (н.А. Латигіна)
- •93. Інверсійні траєкторії пострадянських трансформацій. Четверта хвиля демократизації в праці а. Ю. Мельвіля.
- •94. Інституціональний підхід в транзитології. Перехід до конкурентних та неконкурентних режимів за в.Я. Гельманом
- •95. Кластери «прорив до демократії» та «проблемні траєкторії» у праці а.Ю. Мельвіля «Фактори режимних трансформацій та типии державної спроможності в посткомуністичних країнах»
- •96. Коефіцієнти кореляції к. Пірсона між показниками результатів демократичного розвитку та структурними змінними в праці а.Ю. Мельвіля та д.К. Стукала «Умови демократії та межі демократизації»
- •97. Концептуально-методологічні засади демократизації як процессу переходу до демократії. Типологія політичних режимів.
- •98. Культуралістська гіпотеза демократизації. Гібридні режими.
- •100. Міжнародні фактори, що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам у праці о. Іванілова «Принцип альтернативності у модернізації політичних систем».
- •101. Національні версії політичного транзиту в країнах снд (м. І. Михальченко «Україна як нова історична реальність»).
- •102. Особливості авторитарного транзиту (є. Г . Пономарьова).
- •103. Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів третьої хвилі. Проблеми демократії в рф.
- •104. Особливості політичного транзиту пострадянських країн у праці а. Ю. Мельвіля
- •105. Особливості процедурного підходу до процесів демократизації.
- •106. Плюси та мінуси концепції перехідного періоду політичного режиму в Україні
- •107Політичні аспекти трансформації нових країн єс. Перспективи консолідації нових демократій.
- •108.Політичні партії як суб'єкти формування політико-управлінської еліти (в. А. Полторак „Політична стратифікація суспільства”).
- •109.Політичні ризики в умовах демократичної трансформації суспільства (о.В.Вінничук)
- •110.Посткласичні моделі демократії (л. Уайтхед, Дж. Ді Палма, а. Пшеворський, т. Карл).Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •111. Проблеми залучення громадян до участі в демократичному транзиті (г. О’Доннелл, ф. Шміттер, о.М.Кіндратець).
- •112. Проблеми політичного транзиту в країнах Латинської Америки.
- •113.Регіональна інтеграція як чинник транзиту: мережевий підхід. (о.І. Романюк. „Від тоталітаризму до демократії та національної державності: системний аналіз посткомуністичних трансформацій”
- •114. Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст.
- •115. Розходження в зовнішніх умовах переходів правоавторитарних режимів до демократії і посткомуністичних трансформацій. Пактові переходи (м.Макфол, о.В.Гаман-Голутвіна)
- •116.Роль еліти як „авангарду” політичного транзиту. Репрезентативна та поведінкова трансформація (Дж.Хіглі, р.Гантер, м.Бартон).
- •117.Роль менталітету та традицій в демократичному транзиті. Регіональна ідентичність (л.П.Нагорна).
- •118.Системні, структурні, культурні теорії у межах структурного підходу в праці Тараса Кузьо „Посткомуністичні транзити: три виміри або чотири?”
- •119.Специфіка дослідження політичного транзиту в країнах Східної Європи та рф, виходячи з концепції неопатримоніалізму.
- •120.Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів. Недоліки елітистської теорії.
- •121.Структурні та процедурні фактори як передумови демократичних транзитів (с. Ліпсет, г. Алмонд, с. Верба, д. Растоу, р. Інглехарт а. А. Пшеворський).
- •122.”Кольорові революці” як вихід з неопатримоніалізму у праці а.А.Фісуна „Демократія, неопатримоніалізм та глобальні трансформації”.
- •123.Суперечності політичного транзиту в праці Робіна Теобальда „Патримоніалізм”.
- •124. Теоретико-методологічні засади політичного транзиту. Класифікація переходів до демократії за д.Хелдом.
- •125.Теоретико-методологічні проблеми політичного транзиту.
- •126. Конфліктно-політична інтерпретація державно-центричного підходу до політичного процесу ч.Тіллі.
- •127.Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •128. Проблема пояснення успіхів переходів в праці ш.Ейзенштадта ”Шляхи до різних варіантів ранньої сучасності”.
- •129.Типологія режимів за критерієм політичного транзиту. Трансверсалізація темпоральності.
- •130 Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •131 Транзит і проблема „глобальної демократизації” (г.І.Вайнштейн).
- •132 Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів. Становлення формальних та неформальних політичних інститутів.
- •133 Транзитологія як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •133Транзитологія як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •135Умови ідентичності в праці в. Г. Кременя „Україна: ідентичність у добу глобалізації”.
- •136Фактори демократизації у праці н. Марадика „Перехід до демократії в Чеській Республіці”.
- •137Фактори демократизації у праці Томаса Карозерса „Помилка теорії „поетапної демократизації”.
- •138Фактори демократизації у праці Томаса Карозерса „Стан демократії у світі та зусилля Заходу”.
- •140Формування інтегрального індексу демократії у праці а.Ю.Мельвіля
- •141Фактори режимних трансформацій та типи державної спроможності в посткомуністичних країнах.
60Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах.
Розглядаючи перехідний політ процес як стадію розвитку між вихідним авторитарним режимом та кінцевою консолідованою демократією, дослідник Гельман зазначає, що найважливішою характеристикою переходу є невизначеність елементів політ режиму, яка поєдує в собі протилежні якості авторитаризму та демократії. Невизначеність по мірі розгортання змін збіл і тим самим затягується перехід. Гельман визначає динаміку трансформацій т.ч:
етап лібералізації попереднього режиму. Виникає невизначеність, яка викликана зміною композиції акторів та їхніх стратегій, виникнення нових інститутів
етап знищення попереднього режиму – невизначеність росте і досягає піку в момент припинення дії всіх або більшості формальних інститутів режиму
інтервал часу між знищенням старого та встановленя нового режиму – невизначеність максимал і в інститутах, і в стратегіях, і в ресурсах акторів
етап встановлення нового режиму, початок роботи всіх або більшості його формальних інститутів: невизначеність починає знижуватися
етап консолідації нового режиму – невизначеність зникає, композиції акторів, їхніх стратегій та інститутів стають стійкими
За рівнем виникаючої невизначеності Гельман виділяє 5 моделей переходу на основі синтезу моделей Карл-Ф.Шміттера та Мунка-Лефф:
консервативна рформа – збереження влади правлячої еіти старого режиму без зміни акторів за допомоги адаптації до нових умов
пакт – зміна режиму шляхом компромісних домовленостей еліт між собою
реформа «знизу» - заміна режиму після тиску мас або контреліт при використанні компромісних стратегій
революція – зміна режиму при силових стратегіях, мобілізації мас в боротьбі старої та нової еліт;
революція зверху: зміна режиму в підсуму конфронтації в середині старої еліти або між нею та новою контр елітою; силові стратегії акторів при відсутності мобілізації мас
Зрозуміло, т.ч, що від 1 до 5 типу процесу зростає невизначеність. Концепція гельмана чітко процедурна. Мельвіль, прагнучи синтезувати структурну та процедурну методології пропонує відправною точкою обрати багатомірну модель транзиту,а саме методологія «воронки причинності»
61Варіанти політичного вирішення з демократичних транзитів.
Виділяють наступні варіанти вирішення з демократичних транзитів:
1. Компромісні
2. Силові.
До компромісних моделей належать (в залежності від акторів):
1.1. пакт (еліт)
1.2.реформа(маси)
Силові моделі у свою чергу поділяються на:
2.1. нав"язаний перехід (еліти)
2.2 революція (маси).Зазанчимо наступні особливості названих варіантів вирішення з демократичних транзитів.
Так, для політичних еліт характерними є варіант “нав’язаного переходу”, коли одне з ведучих угруповань режиму, що починає
лібералізацію, змушує всіх інших акторів визнати свої правила політичної гри; а також “пакт” – перехід на основі угод між правлячими групами колишнього режиму, а також тими, хто був відсторонений від прийняття політичних рішень (опозиція).
Для інших акторів, якими виступають маси, характерними є наступні варіанти, які ми розглянемо далі.
Так, якщо 1) реформатори і
помірковані досягають угоди про демократичні інститути, у яких соціальні групи, що представляються ними, мали б помітний політичний вплив; 2) реформатори в стані примусити до згоди прихильників твердої лінії чи
нейтралізувати їх; 3) помірковані здатні контролювати радикалів.
Проте, існує і інший варіант виходу - революційний.
Революцію визначають як колективне, насильницьке та свідоме захоплення влади якою-небудь соціальною групою. Загалом, під революцією розуміють докорінну зміну в розвитку. Революція протиставляється еволюції (в даному випадку під еволюцією будемо розуміти реформістський варіант вирішення з демократичного транзиту).
П. Штомпка пропонує наступні визначення революції:
1. Неочікувані, радикальні зміни в політичній, економічній та соціальній структурах суспільства.
2. Протилежні до еволюції швидкі та насильницькі дії, направлені на фундаментальні соціально-політичні зміни.
3. Швидкі, базові перетворення соціальної та класової структури суспільства шляхом перевороту знизу.
Революція характеризується як найінтенсивніший насильницький та усвідомлений процес із усіх видів соціальних змін. Революція, як правило, направлена на створення нового соціального порядку.
Виокремлюють наступні різновиди революцій:
1. Політичні революції на рівні держави (трансформація інститутів, зміна їх легітимізації).
2.Революції, пов’язані з перетворення суспільства.
3. Революції, направлені на створення нової держави.
