58Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації» у світі.

У період "трансформації" владна еліта трансформованих режимів грає вирішальну роль, тому що вона фактично виступає ініціатором краху колишнього режиму і його зміни на демократични.

З точки зору С. Хантінгтона, "трансформаційна" модель переходу до демократії характерна для Іспанії і Бразилії, а серед посткомуністичних країн - Угорщини. У Бразилії в порівнянні з Іспанією даний варіант переходу до демократії прийняв більш затяжний характер. Тому приклад Іспанії став моделлю для подальшої демократизації в ряді країн Латинській Америки та Східної Європи.

Будучи самої складноструктурованих моделлю переходу до демократії, процес "трансформації" складається з п'яти основних фаз, чотири з яких про-ходять ще при авторитарному режимі: 1) поява реформаторів; 2) прихід ре-форматорів до влади, 3) суперечлива лібералізація; 4) консенсус з консерва-торами, 5) кооптірованіе опозиції.

Друга модель демократизації країн "третьої хвилі" С. Хантінгтона модель "заміни" - включає в себе три певні стадії: боротьбу за падіння режиму; падіння режиму; боротьба після падіння режиму.

У процесі "заміни" позиції реформаторів бувають слабкими або їх взагалі не буває. Під владній еліті домінують консервації тори, які виступають проти зміни політичного режиму. У таких умовах демократизація стає результатом по-статечного посилення опозиції і ослаблення владної еліти до тих пір, поки вона не буде повалена або не потерпить крах. Після цього до влади приходять колишні опозиційні угруповання і конфлікт набуває но-ву стадію, тому що угруповання, що входять в новий уряд, борються між собою з питання характеру режиму, який необхідно встановити.

Третя модель демократизації країн "третьої хвилі" С. Хантінгтона - модель "перестановки" - представляє собою процес, які займаються якесь переможе-точне положення між "трансформацією" і "заміною". При "перестановці" процес демократизації політичного режиму є результатом поєднання дій владної еліти та опозиції. Під владній еліті баланс між консерваторами і реформаторами такий, що владна еліта готова обговорити зміну режиму, але не готова його ініціювати, як це відбувається в моделі "заміни". У силу цього владну еліту необхідно підштовхувати до офіційних або неофіційними переговорів з опозицією. Серед опозиції прихильники поміркованих поглядів досить сильні для того, щоб домінувати над антидемократичними радикалами. Однак вони недостатньо сильні для того, щоб повалити владну еліту. Тому вони також бачать необхідність проведення переговорів з владною елітою [13].

Аналіз нинішньої ситуації свідчить, що на даному етапі своєї трансформації багато країн пострадянського простору-ства (Росія, Україна, Казахстан та ін) займають проміжну позицію між моделями "трансформації" і "перестановки" С. Хантінгтона, поєднуючи в різній пропорції елементи обох цих моделей переходу до демократії.

59Екстенсивний та інтенсивний розвиток у «нових» і «старих» демократіях.

У всіх демократіях, як в старих, так і в нових, є громадяни, які виражають невдоволення ефективністю політичних режимів, що - і це другий висновок - не представляє принципової небезпеки для стабільності демократії. Існує значна кількість людей в світі, яких Х.-Д.Клінгеманн називає «незадоволеними демократами». Вони однозначно схвалюють демократію, як форму правління, але незадоволені ефективністю функціонування демократичних режимів у своїй країні. Незадоволених демократів слід розглядати швидше не як небезпека для демократії, а як потенційну силу реформ і просування демократичного процесу, для яких принципово важливим є приведення демократичної практики у відповідність з реаліями сучасного життя і потребами людини.Г.Г. Ділігенскій вважає, що можна вести мову про нову стадії розвитку демократії в рамках її традиційного, тобто західного ареалу. Він відносить демократію до глобально-стадіального феномену. Проте, майбутнє демократії, як ми бачимо, далеко не безхмарно. Значна кількість країн не впоралося з демократичними перевантаженнями і повернуло до авторитарної форми правління. Країнам, у яких починають здійснюватися демократичні перетворення, доведеться подолати ще багато перешкод, щоб перейти до консолідованої демократії. Демократія сприяє стабільності ще і тим, що забезпечує можливість регулярної зміни політичних лідерів і зміни публічної політики. У демократіях зміни рідко случаються раптово, за одну ніч; майже завжди вони відбуваються малопомітно і поступово. Демократичні системи набагато краще захищені від великих революційних переворотів. Застій демократизації в рамках її сучасної третьої порозумівається наступними факторами:1) слабістю соціальної бази ліберального демократичного транзиту, що виявляється в слабості середнього класу, його незначності (чи недостатньої питомої ваги в соціальній структурі суспільства)2) слабістю і недостатньою структурованістю цивільного суспільства3) відсутністю ефективної багатопартійної системи при наявності безлічі дрібних політичних партій, що не в змозі створити реальну дійсну опозицію і мобілізувати громадян для забезпечення ефективного контролю за владними структурами4) украй слабкою поширеністю серед громадян ліберальної політичної культури.Разом з тим, на відміну від попередніх десятиліть ми не спостерігаємо і тенденції до нової глобальної хвилі відкоту від демократизації.По-перше, цьому сприяє нова міжнародна обстановка.