51. Транзит як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона.

Хантігтон. Хвилі демократизації.

Концепція «третьої хвилі демократизації» базується на таких основних передумовах. 1 - перехід до демократії в різних країнах трактується як глобальний процес, тобто між різними перехідними процесами і формами демократи-зації можна не тільки відзначити щось спільне, але і розглянути їх як окремі випадки світового політичного руху. А це означає, що на форму, інтенсивність, характер перехідних демократичних процесів впливають не тільки національ-ні історичні, економічні, соціальні та культурні умови, а й фактор міжнародний. Глобалізація процесу демо-кратізаціі виражається у тому, що жодна країна (навіть якщо в ній і продовжує зберігатися інший тип політичного режиму, ніж демократичний) не може не відчувати впливу загального демократичного руху. Можна також сказати, що третя хвиля демократизації захоплює і сферу міжнародних відносин, наповнюючи їх демократичним змістом. 2 - запро-женная концепція демократизації розглядає демократію як самоцінність, не пов'язуючи її встановлення з прагматичними, інструментальними цілями. Хоча на практиці на демократичні інститути часто покладають вирішення економічних і соціаль-них завдань, проте наголошується явна тенденція розглядати демократію не просто як більш зручній в даних умо-вах форму політичного устрою, а як потреба саму по собі. По-третє, концепція базується на ідеї плюральності можливих форм демократичного порядку. У цьому відношенні виникає двоїста задача: з одного боку, захист та оновлення-ня європейського лібералізму, з іншого боку, формування толерантності до інших форм демократичного устрою. По-четверте, демократизацією в кінці XX ст. не закінчується процес змін у світі, не завершується історія демократії. У цьому сенсі концепція «третьої хвилі» базується на передумові синусоїдального характеру демократичного процесу, тобто як можливого реверсивного руху (частина країн може відкотитися назад), так і можливої «четвертої хвилі», але вже в XXI ст. 5 - важливою інтелектуальної установкою дослідників третьої хвилі демократизації є оптимізм, 58(2)переконання в неперервним-одолімості в кінцевому підсумку руху до демократії в різних країнах. У цілому три хвилі демократизації наголошується, кожна з яких характеризувалася своїми історичними умовами, особливостями перебігу, своїми причинами зміцнення демократії в окремих країнах та регіонах і невдалих демократичних дослідів - в інших.

a. Перша, довга хвиля демократизації 1828-1926;

b. Перший відкат 1922-1942;

c. Друга, коротка хвиля демократизації 1943-1962;

d. Другий відкат 1958-1975;

e. Третя хвиля демократизації з 1974р.

Перша хвиля демократизації привела до становлення 29 демократій, що характеризуються парламентаризмом, партійною системою і широким виборчим правом. Реверсивна хвиля пов'язана з виникненням фашизму і поверненням ряду країн до авторитарних режимів або встановленням нового для політики тоталітарного режиму. Друга хвиля демократизації починається під час другої світової війни; становлення демократії визначається антиколоніальним рухом і перемогою над фашизмом. 36 країн були включені в демократичний світ на початку 60-х років, проте в подальшому спостерігається реверсивний рух, в деяких країнах встановлюються військові режими і режими «нового авторитаризму» (Греція і Чилі, наприклад). Третя хвиля демократизації починається з руйнування авторитарних режимів у Греції (1974), Португалії (1975) та Іспанії (1977), потім захоплює Латинську Америку (Домініканська Республіка - 1975, Гондурас - 1982, Перу - 1988), деякі країни Азії (Туреччина - 1983 , Філіппіни - 1986, Ю. Корея - 1988) і, нарешті, «сніговим комом» обрушується на Східну Європу (Угорщина, Польща, Чехословаччина, Болгарія - 1989, Росія, Україна - 1991 і т.д.). Вже в 1988 р. Тату Ванханен, який провів ретельний аналіз умов демократизації в 80-і роки і класифікував політичні режими на основі індикаторів політичної конкуренції та участі, відзначав зростання числа демократичних країн у світі (табл. 2: Vanhanen, 1989, p. 33 ).

На думку С. Хантінгтона, початок першої хвилі пов'язано з поширенням демократичних принципів у США в XIX ст.; Вона продовжується до закінчення першої світової війни (1828-1926). За підйомом демократизації, як правило, слід її відкат. Перший спад датується 1922-1942 рр.. Друга хвиля демократизації настає з перемогою над націонал-соціалізмом і станов-ленням демократії, перш за все, в Західній Німеччині, Італії, Японії. Ця хвиля триває до середини 60-х рр.. (1943-1962). Другий спад захоплює часовий інтервал між 1958 і 1975 р. 1974 стає початком третьої (сучасної) демократичної хвилі, з моменту падіння салазарівської диктатури. Вона захопила такі держави Південної Європи, як Іспанія та Греція, потім поширилася на Латинську Америку. До середини 80-х демократизація поширюється на ряд країн Азії, Центральної та Східної Європи, а потім і СРСР.

З точки зору С. Хантінгтона, "трансформаційна" модель переходу до демократії характерна для Іспанії і Бразилії, а серед посткомуністичних країн - Угорщини. У Бразилії в порівнянні з Іспанією даний варіант переходу до демократії прийняв більш затяжний характер. Тому приклад Іспанії став моделлю для подальшої демократизації в ряді країн Латинській Америки та Східної Європи.

Будучи самої складноструктурованих моделлю переходу до демократії, процес "трансформації" складається з п'яти основних фаз, чотири з яких про-ходять ще при авторитарному режимі: 1) поява реформаторів; 2) прихід ре-форматорів до влади, 3) суперечлива лібералізація; 4) консенсус з консерва-торами, 5) кооптірованіе опозиції.

Друга модель демократизації країн "третьої хвилі" С. Хантінгтона модель "заміни" - включає в себе три певні стадії: боротьбу за падіння режиму; падіння режиму; боротьба після падіння режиму.

Третя модель демократизації країн "третьої хвилі" С. Хантінгтона - модель "перестановки" - представляє собою процес, які займаються якесь переможе-точне положення між "трансформацією" і "заміною".

55 Українська національна ідея та політичний транзит.

Перш за все національна ідея включає прагнення до ідеального облаштування нації у всіх сферах - господарською, соціальною, духовною і культурною, але вищим її проявом є розуміння головної політичної мети - побудова незалежної держави, без чого проблематичне вирішення всіх інших питань. Саме ідея відродження національної державності пронизує всю творчість Т.Шевченко, І.Франко, до цього приходить і М.Грушевський після невдачі здійснити державне будівництво на основі федерації з Росією. Спираючись на глибинне історичне коріння, можна сказати, що що принципово становлять її елементами є такі цінності, як гуманізм, людяність, цивілізованість, государствен¬ный патріотизм, демократизм і ін. Це наочно виявилося у визначенні патріотизму видатним українським політологом і громадським діячем В.Ліпінським. Бути українським патріотом, на його думку, «це бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного і політичного співжиття людей, що живуть на Українській землі, а не мріяти про утоплення в Дніпрі більшості своїх же земляків».

Необхідній складовій української національної ідеї повинно стати розуміння нації не у вузько етнічному значенні, а в широкому політичному тлумаченні як спільності, об'єднуючій всіх громадян України, що поважають її національні цінності і національні інтереси. Національна ідея не повинна вести до самоізоляції нації, а, навпаки, відображаючи право нації на самовизначення і незалежність, повинна виходити з включеності її у вселюдську спільність і орієнтуватися в своїй практичній діяльності на загальнолюдські цінності. Саме це, мабуть, мав на увазі М.Грушевський, кажучи про необхідність „творити не тільки вільну і незалежну Україну, а Велику Україну. Велику не за теріторією, а велику саме соціально-моральними вартостями". Саме у цьому двуединстве - затвердженні незалежної державності і вірності загальнолюдським гуманістичним принципам - і повинен полягати головний сенс української національної ідеї. Важливий підхід у визначенні національної ідеї запропонував Р. Крівчик, підкресливши її консолідуючу суть на основі сукупності політичних принципів, гасел і символів, які сприймаються більшістю населення країни, незалежно від національності або приналежності до соціального шару.

Але необхіднопам'ятати,якпідкреслює дослідник цієї проблемиЛ.Залізняк,що «Національна ідея у новітньому розумінніцього поняття - це необхідний елемент існування націі, суспільства,держави. Неповнота, нерозуміння,або відсутність цього компоненту в поєднанні з непослідовністю внутрішньої політики і зовнішнього тиску обертається денаціоналізацією, асиміляцією, призводить до того, що певна національна спільнота щезає із землі.»Ця проблема актуальна і для України.