51. Транзит в програмах українських партій.

Демократія сьогодні розглядається як один із основних напрямів розвитку держав постсоціалістичного простору. У 1991 р. Україна зробила свій вибір на користь демократичного шляху розвитку, який передбачає підвищення рівня та якості життя населення, залучення громадян до прийняття державних рішень, що мало масову підтримку з боку українців. Майже всі політичні партії України декларують свою прихильність до побудови демократичної держави. Але яким чином вони це збираються зробити залишається поки що питання відкритим. Складність полягає в тому, що всі політичні гравці бачать демократію по-своєму. Взагалі є кілька визначень демократії, є різні її моделі. Міра демократичності держави визначається можливістю громадян впливати на прийняття державних рішень. Ключовими критеріями для дослідження є рівень демократизації та верховенства права. Перший критерій вимірюється шляхом оцінки виборчого процесу, громадянського суспільства, незалежних ЗМІ та державного управління. Верховенство права оцінюється за допомогою співставлення рівня

розвитку конституційної, законодавчої та судової системи, а також рівня корупції. На цих індикаторах базується, зокрема "Freedom House", що систематично вивчає розвиток демократії на макрорівні. Отже, виходячи із критеріїв демократизації спробуємо проаналізувати виборчі програми та виступи лідерів партій-блоків, найбільш впливових суб'єктів виборчого процесу України. Адже саме вони, отримавши місця у парламенті, формують основні засади державної політики, а також уряд, який має їх здійснювати.

Стратегія "Українського прориву" Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) базується на будівництві справедливої та конкурентоспроможної держави, на формуванні чесної і відповідальної політики. Її виконання передбачає реалізацію дванадцяти стратегічних ліній. Гаслом передвиборчої кампанії БЮТ стало старе і добре відоме гасло, що асоціюється з відродженням України початку XX ст. "Свій до свого по своє". Воно об'єктивно спрямоване на консолідацію нації. Стратегічною метою Партії регіонів (ПР) є реалізація ряду політичних і економічних реформ, які забезпечать динаміку та ефективність механізмів соціально-орієнтованої ринкової економіки, сприятимуть утвердженню в Україні консо-лідованої демократії. Свого часу Д.А.Растоу зазначив, що основною умовою для розвитку демократії є національна єдність. Отже, першим кроком до становлення демократичного способу правління має стати об'єднання нації. Потрібно спочатку знайти об'єднавчу ідею. Наступним кроком має стати консолідація. Стратегічна мета "Нашої України - народної самооборони" ("НУ - НС") відповідає принципам та духу демократії: створити підзвітну громадянам правову державу. Втілити нову економічну стратегію. Об'єднати націю через духовне відродження.Українські традиції і духовні цінності зцементують країну.

51. Транзитологія та глобалізація: пошуки поля рівноваги

Остання чверть ХХ ст. і початок ХХІ ст. позначені двома взаємопов’язаними тенденціями: глобалізацією і демократизацією. Глобалізація як об’єктивний історичний процес становлення єдиного цілісного світу, що просторово «стискається», “ущільнюється”, стала результатом еволюційного ускладнення та інтенсифікації відносин і взаємодій як всередині спільнот, так і між спільнотами та державами, що формувало все більшу взаємозалежність світу, яка є основою процесу глобалізації і дедалі посилюється під впливом багатьох чинників. Глобалізація усвідомлюється як багатоваріантне, складне та суперечливе явище, наслідки якого стають все відчутнішими як на різних рівнях світової системи, її елементів – національних і соціальних систем, так і на рівні локальних спільнот, окремого індивіда. Більшість дослідників глобалізації визначають такі її основні виміри: асиметричність; універсалізація та гомогенізація світу; транснаціоналізація зв’язків і відносин, посилення впливу недержавних акторів; “розмивання”, “прозорість” національних кордонів, взаємопроникненість (пенетративність) спільнот; трансформація ролі держави на міжнародній арені, обмеження її впливу як на внутрішні, так і на зовнішні процеси; стихійність, нерегульованість процесів глобалізації, загроза світового хаосу, що дає підстави визначати сучасні суспільства як ”суспільства ризику” (У.Бек, Н.Луман) та обґрунтовувати необхідність механізмів глобального управління.

Процеси глобалізації у ХХ ст. щільно перепліталися з процесами демократизації, яка визначається як збільшення кількості демократичних країн, посилення та розвиток демократичних інститутів та процедур у різних країнах, засвоєння демократичних вартостей. Взаємодіючи, глобалізація та демократизація зміцнюють, живлять одна одну. Але проблема взаємодертермінованості процесів глобалізації та демократизації, утвердження у глобальному масштабі демократичних вартостей, ефективності демократичного правління у сучасному світі є такою ж неоднозначною та суперечливою, як і інші прояви глобалізації.