24. Політична трансформація в Латинській Америці.

Друга світова війна поклала початок другій, короткій хвилі демократизації. У Латинській Америці. Уругвай повернувся до демократії під час війни, а в Бразилії й Коста-Рике демократичні зміни відбулися наприкінці 1940-х рр. В інших латиноамериканських країнах - Аргентині, Колумбії, Перу й Венесуелі - відбувалися неоднозначні процеси як демократизації, так і твердження, в основному військових, диктатур.

До початку 1960-х рр. друга хвиля демократизації вичерпала себе. Наприкінці 1950-х політичний розвиток і транзит режимів прийняли чітко авторитарний характер. Найбільш кардинальні зміни відбулися в Латинській Америці, де в Перу, Бразилії, Болівії, Аргентині, Еквадорі, Уругваї й Чилі встановилися авторитарні режими.

Третя хвиля демократизації почалася в 1974 р. після падіння португальської диктатури. Наприкінці 1970-х рр. демократична хвиля докотилася до Латинської Америки. В 1977 р. військові лідери в Еквадорі заявили про своє бажання піти з політики; в 1978 р. т же саме повторилося в Перу, потім у Болівії. В 1982 р. поразка у війні з Великобританією підірвало позиції аргентинського військового уряду й привело до обрання цивільного президента й уряду. В 1984 р. вибраний цивільний президент в Уругваї, а потім демократичні процеси досягли Бразилії. У Центральній Америці демократизація почалася в Гондурасі, Сальвадорі й Гватемалі.

Досвід стійкого політичного розвитку північноамериканської моделі демократії багато в чому виявився унікальним. Багато сучасних політологів (А. Валенсуэла, Ф. Риггс, X. Линц і ін.) уважають, що країни Латинської Америки, що скопіювали американську модель, так і не домоглися стійкого розвитку, і більше того, вона їх привела до політичної нестабільності, нутом і переворотам. Це породжує, зокрема, проблему ескалації регресивних і дестабілізуючих політичних змін, кризи демократичних режимів, їхнього розпаду й навіть трансформації в автократичні форми: від умеренноавторитарных до радикально тоталітарних. Ефективне функціонування й стабільний розвиток демократичних структур багато в чому залежить тут від співвідношення й рівноваги сил між правлячими й опозиційними групами і їхніми організаціями, що обумовлює в проспіваю чергу їхніми ресурсами й рівнем підтримки населенням 'знизу'.

У роботі «Переходи від авторитарного правління», що вийшла друком під редакцією О'Донелла, Шміттера та Вайтхеда, автори теж зосереджуються на стратегіях демократизації. Ловенталь щодо цієї книги зазначав: «Перша книга, що системно і на основі порівняння фокусує свою увагу на процесах трансформації авторитарних режимів, ставлячи цю проблему центральною темою свого дослідження». У цій праці дано огляд практики демократичної трансформації країн Латинської Америки, O'Донелл та Шміттер наголошують, що не мають теорії, яка пояснювала б усі наявні випадки трансформації, однак вони намагалися дослідити три головні проблеми. Перша – нормативна, «саме становлення та наступна консолідація політичної демократії формує per se бажану мету». Друга – «залучення зусиль для з'ясування незрозумілостей переходу, із його численними несподіванками та дилемами». Третя проблема стосується методології дослідження: автори вважають, що трансформація авторитарного правління «повинна аналізуватися відмінними політичними концепціями, хоча незрозуміло та важко показати, якими вони повинні бути».