24. Особливості процедурного підходу до процесів демократизації.

Прихильники процедурного підходу вважають, що головними умовами переходу до демократії є характер правлячих еліт, їх політичні цінності та ідеали, найважливіші тактики і технології володарювання, які використовуються ними. В цьому випадку успіх проекту під назвою „демократія” залежить від ступеня компетентності еліт, їх здатності і можливостей мобілізувати всі (у тому числі й людські) ресурси для досягнення поставленої мети. До цієї групи дослідників належать як західні (А. Пшеворський, Ф. Шміттер, Д. Лінц), так і вітчизняні науковці. Одним із найавторитетніших дослідників проблем демократичного транзиту в Україні є В. Полохало. В одній зі своїх останніх статей він класифікує політичний режим сучасної України як „напівавторитарний” і стверджує, що вітчизняні лідери свідомо обрали шлях обмеженої трансформації, яка більш відповідає їхнім інтересам, і, в той же час, вирішили зберегти видимість демократії, уникаючи політичних ризиків [2, с. 4]. На думку автора, шанс вдало завершити процес демократизації у країни є. Про це свідчить поступова активізація громадянського суспільства (що проявилася на парламентських виборах 2002 року) та наявність у країні демократичної контреліти. Приймаючи основні положення концепції В. Полохала, як на мене, суперечливим слід вважати тезу про демократичний характер опозиційних, контрелітарних сил, які належать до правого спектра українського політикуму.

24. Перспективи консолідації нових демократій.

Консолідація нових демократій вимагає дій у різних напрямках, включаючи виховання терпимості й забезпечення верховенства законів, зменшення влади військових і колишніх комуністичних бюрократій, а також визначення того, що робити з керівниками колишніх авторитарних режимів, винними в грубих порушеннях прав людини.

США і Європейське співтовариство активно допомагали поширенню демократії в 70-е й 80-е рр. чи Здатні вони тепер надати допомогу в консолідації демократії? Вони напевно готові до цього краще, ніж до просування демократії в нові країни, де вона дотепер була відсутня. За винятком Африки це, головним чином, регіони, у яких західний вплив обмежений і часто викликає обурення як прояв західної зарозумілості й «імперіалізму прав людини». Тим часом США і Європейський союз розташовують всім необхідним, щоб підтримати консолідацію демократії там, де вони допомогли їй затвердитися: у Латинській Америці, Східній Європі й на периферії Східної Азії. Сприяння становленню демократії в цих регіонах повинне стати вищим пріоритетом зовнішньої політики Заходу, а в Сполучених Штатах воно вже стало таким.

Демократична консолідація розглядається як процес зміцнення й збереження демократії, що припускає вивчення основних факторів, що визначають стабілізацію демократичних режимів у цих країнах.

Традиційно пріоритет належав тривалий час дослідженню групи суспільно-економічних структурних факторів, пов'язаних з характеристиками економічного розвитку, тобто модернізації, а саме, рівня добробуту країни; рівня індустріалізації; наявності середнього класу й робітничого класу; рівня й поширення утворення й урбанізації в країні. Зміцнення демократії й політичної консолідації зв'язувалося насамперед у впливом саме цієї групи факторів, значення яких було обґрунтовано першими розроблювачами теорії модернізації. Включення в групу суспільно-економічних факторів консолідації таких показників, як вага середнього класу, рівень утворення й ступінь урбанізації показує інтерес цієї категорії дослідників до питань взаємозв'язку демократизації й політичної консолідації з особливостями становлення цивільного суспільства, детермінованими специфікою його соціальної структури.