- •-Сутність демократизації як процесу переходу до демократії.
- •Предмет дослідження транзитології.
- •Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •Зміст, критерії та фактори політичного транзиту.
- •Трансформація партійної системи на пострадянському просторі.
- •Методологічні засади політичного транзиту.
- •Взаємозв'язок між політичними інститутами і політичними цінностями в посткомуністичних суспільствах.
- •Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку
- •Особливості політичного транзиту в Європі та пострадянському просторі.
- •Транзитологія про демократичну консолідацію суспільства.
- •Дивергенціація та спеціалізація політичних інститутів як категорії політичного транзиту.
- •Роль мас та еліт в процесі демократичних транзитів.
- •Легітимність і політична стабільність як фактори політичного транзиту.
- •Міжнародні фактори (державні, міждержавні і недержавні), що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам.
- •Моделі демократії та транзитологія (а.Пшеворський).
- •Роль політичних символів для демократичної консолідації суспільства.
- •Структурний та процедурний підходи: порівняння та можливість синтезу.
- •Національні версії політичного транзиту в країнах снд.
- •Основні методологічні напрямки політичного транзиту.
- •Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів «третьої хвилі».
- •Особливості демократичного транзиту в Україні.
- •Особливості інститутів українського президентства і парламентаризму.
- •23. Особливості політичного транзиту постсоціалістичних країн.
- •Особливості процедурного підходу до процесів демократизації.
- •Перспективи консолідації нових демократій.
- •Політична трансформація в Латинській Америці.
- •27. Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південній Європі.
- •Політична трансформація в Центральній та Східній Європі.
- •Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південно-Східній Азії.
- •Політичні зміни та політичний розвиток.
- •Участь груп інтересів у демократичному транзиті в Україні.
- •Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд.
- •Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст.
- •Роль зовнішніх факторів у переході авторитарних режимів до демократії.
- •Роль еліти як „авангарда” політичного транзиту в Україні.
- •Роль менталітету, традицій в політичному транзиті.
- •Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів.
- •Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів в процесі транзиту.
- •Суб’єктивні фактори транзиту.
- •Суперечності політичного транзиту.
- •Транзит та модернізація: порівняльний аналіз.
- •Теоретико-методологічні засади політичного транзиту.
- •Теоретико-методологічні проблеми політичного транзиту.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •Теорія політичного транзиту (а. Пшеворський, п. Штомпка).
- •47. Типологія режимів за критерієм політичного транзиту (г. О'Доннел та ф. Шміттер).
- •48. Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •49Типологія форм взаємодії акторів політичного транзиту.
- •50 Транзит та економічне зростання.
- •Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів.
- •Транзит в програмах українських партій.
- •Транзитологія та глобалізація: пошуки поля рівноваги
- •Транзит як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона.
- •56Умови та основні етапи політичного транзиту.
- •57Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах.
- •58Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації» у світі.
- •59Екстенсивний та інтенсивний розвиток у «нових» і «старих» демократіях.
- •60Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах.
- •61Варіанти політичного вирішення з демократичних транзитів.
- •62Національна ідентичність в процесі транзиту.
- •63Культурно-ціннісні передумови демократизації.
- •64Інституціоналізація демократії в ході транзиту.
- •65Особливості взаємодії основних політичних акторів у ході посткомуністичних трансформацій.
- •66Варіанти посткомуністичних трансформацій (консолідовані демократії; перехідні режими; консолідовані автократії та ін.).
- •67Напрями у вивченні передумов демократизації суспільства.
- •68Шляхи та структурні фази демократизації.
- •69Модель зміни режиму другої спроби. Періоди еволюції транзитології (і.Р.Хінтба, т.Л.Карл).
- •Особливості кольорових революцій як механізму політичних транзитів.
- •71.Процеси політичних змін в Україні з точки зору теорії демократії відповідно, за критеріями поліархії (р.А. Даль).
- •Відмінності між демократизацією та лібералізацією.
- •Проблеми становлення української демократії.
- •75. Умови формування громадянського суспільства в Україні.
- •76.Проблема співвідношення західних демократичних зразків з політичними режимами незахідних країн.
- •77. Форми переходів до демократії г. Ерме.
- •78. Відмінності структурного та процедурного підходів при аналізі внутрішніх факторів демократичних транзитів.
- •Консолідовані демократії ( X. Лінц и а. Степан, л. В. Сморгунов).
- •Причини перешкод хвиль демократизації.
- •Політична відповідальність у демократичному суспільстві.
- •Формальні та неформальні інститути в дефектних демократіях.
- •Трансформація партійних систем в контексті євроінтеграції.
- •Аналіз траекторій режимної трансформації у праці а.Ю.Мельвіля „Фактори режимних трансформацій та типи державної спроможності в посткомуністичних країнах”.
- •Вибір моделі політичної трансформації. „Арабська весна”.
- •Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку (б. Гаврилишин. „До ефективних суспільств”).
- •Демократична консолідація як предмет теоретичних досліджень (ф.Шміттер, г. О'Доннелла, ю.Мельвіль, н.Латигіна).
- •Демократичний транзит в праці г. В.Музиченко „Концептуалізація державної політики країн пострадянського простору в умовах глобалізаційних змін”.
- •89. Децентралізація та децентралізація у праці а.О. Хмельникова «Децентралізація як механізм модернізації політичного менеджменту на регіональному рівні»
- •90. Еволюція демократичного переходу (а. Мельвіль, о. Марчак)
- •91. Елітоцентричні погляди на консолідацію демократії (Дж. Александер)
- •92. Ендогенний та екзогенний характер політичного транзиту (н.А. Латигіна)
- •93. Інверсійні траєкторії пострадянських трансформацій. Четверта хвиля демократизації в праці а. Ю. Мельвіля.
- •94. Інституціональний підхід в транзитології. Перехід до конкурентних та неконкурентних режимів за в.Я. Гельманом
- •95. Кластери «прорив до демократії» та «проблемні траєкторії» у праці а.Ю. Мельвіля «Фактори режимних трансформацій та типии державної спроможності в посткомуністичних країнах»
- •96. Коефіцієнти кореляції к. Пірсона між показниками результатів демократичного розвитку та структурними змінними в праці а.Ю. Мельвіля та д.К. Стукала «Умови демократії та межі демократизації»
- •97. Концептуально-методологічні засади демократизації як процессу переходу до демократії. Типологія політичних режимів.
- •98. Культуралістська гіпотеза демократизації. Гібридні режими.
- •100. Міжнародні фактори, що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам у праці о. Іванілова «Принцип альтернативності у модернізації політичних систем».
- •101. Національні версії політичного транзиту в країнах снд (м. І. Михальченко «Україна як нова історична реальність»).
- •102. Особливості авторитарного транзиту (є. Г . Пономарьова).
- •103. Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів третьої хвилі. Проблеми демократії в рф.
- •104. Особливості політичного транзиту пострадянських країн у праці а. Ю. Мельвіля
- •105. Особливості процедурного підходу до процесів демократизації.
- •106. Плюси та мінуси концепції перехідного періоду політичного режиму в Україні
- •107Політичні аспекти трансформації нових країн єс. Перспективи консолідації нових демократій.
- •108.Політичні партії як суб'єкти формування політико-управлінської еліти (в. А. Полторак „Політична стратифікація суспільства”).
- •109.Політичні ризики в умовах демократичної трансформації суспільства (о.В.Вінничук)
- •110.Посткласичні моделі демократії (л. Уайтхед, Дж. Ді Палма, а. Пшеворський, т. Карл).Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •111. Проблеми залучення громадян до участі в демократичному транзиті (г. О’Доннелл, ф. Шміттер, о.М.Кіндратець).
- •112. Проблеми політичного транзиту в країнах Латинської Америки.
- •113.Регіональна інтеграція як чинник транзиту: мережевий підхід. (о.І. Романюк. „Від тоталітаризму до демократії та національної державності: системний аналіз посткомуністичних трансформацій”
- •114. Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст.
- •115. Розходження в зовнішніх умовах переходів правоавторитарних режимів до демократії і посткомуністичних трансформацій. Пактові переходи (м.Макфол, о.В.Гаман-Голутвіна)
- •116.Роль еліти як „авангарду” політичного транзиту. Репрезентативна та поведінкова трансформація (Дж.Хіглі, р.Гантер, м.Бартон).
- •117.Роль менталітету та традицій в демократичному транзиті. Регіональна ідентичність (л.П.Нагорна).
- •118.Системні, структурні, культурні теорії у межах структурного підходу в праці Тараса Кузьо „Посткомуністичні транзити: три виміри або чотири?”
- •119.Специфіка дослідження політичного транзиту в країнах Східної Європи та рф, виходячи з концепції неопатримоніалізму.
- •120.Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів. Недоліки елітистської теорії.
- •121.Структурні та процедурні фактори як передумови демократичних транзитів (с. Ліпсет, г. Алмонд, с. Верба, д. Растоу, р. Інглехарт а. А. Пшеворський).
- •122.”Кольорові революці” як вихід з неопатримоніалізму у праці а.А.Фісуна „Демократія, неопатримоніалізм та глобальні трансформації”.
- •123.Суперечності політичного транзиту в праці Робіна Теобальда „Патримоніалізм”.
- •124. Теоретико-методологічні засади політичного транзиту. Класифікація переходів до демократії за д.Хелдом.
- •125.Теоретико-методологічні проблеми політичного транзиту.
- •126. Конфліктно-політична інтерпретація державно-центричного підходу до політичного процесу ч.Тіллі.
- •127.Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •128. Проблема пояснення успіхів переходів в праці ш.Ейзенштадта ”Шляхи до різних варіантів ранньої сучасності”.
- •129.Типологія режимів за критерієм політичного транзиту. Трансверсалізація темпоральності.
- •130 Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •131 Транзит і проблема „глобальної демократизації” (г.І.Вайнштейн).
- •132 Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів. Становлення формальних та неформальних політичних інститутів.
- •133 Транзитологія як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •133Транзитологія як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •135Умови ідентичності в праці в. Г. Кременя „Україна: ідентичність у добу глобалізації”.
- •136Фактори демократизації у праці н. Марадика „Перехід до демократії в Чеській Республіці”.
- •137Фактори демократизації у праці Томаса Карозерса „Помилка теорії „поетапної демократизації”.
- •138Фактори демократизації у праці Томаса Карозерса „Стан демократії у світі та зусилля Заходу”.
- •140Формування інтегрального індексу демократії у праці а.Ю.Мельвіля
- •141Фактори режимних трансформацій та типи державної спроможності в посткомуністичних країнах.
Основні методологічні напрямки політичного транзиту.
Мелвіль, запропонував використовувати методологію "коловороту причинності" для аналізу структурних і процедурних факторів як передумов демократичних транзитів. Він вважає, що чітка причинність, яка дос¬татньо і комплексно пояснює феномен демокра¬тичного транзиту та зародження демократії в цілому (тобто, її "органічне проростання, силове впровадження зсередини або подібне нав'язу¬вання ззовні") в нинішній літературі не просте¬жується.
Отже, під час побудови загальних моделей походження демок¬ратії одні автори роблять акцент на структурних факторах (насамперед, це державо- і націоутворюючі, соціально-економічні і культурно-ціннісні фактори), а інші - на факторах процедурних, особливо на виборі та послідовності конкретних рішень і дій тих політичних акторів, від яких залежить процес де¬мократизації. Але як зауважив Пшеворський "процес демократичного транзиту можна вважати закінченим тоді, коли демократична культура стає домінуючим сегментом політичної культури суспільства, коли демократія стає такою, що сама себе підтримує".
Прибічників структурного підходу (Ліпсет, Алмонд, Верба, Растоу, Інглехарт) цікавлять, в першу чергу, виявлені та зафіксовані загальні положення між певними соціально-економічними та культурно-ціннісни¬ми змінними. При цьому дані цих положень подаються власне як структурні (тобто, зумовлені впливом деяких об'єктивних суспільних струк¬тур, а не суб'єктивними намірами та діями акторів-учасників політичного процесу) умови де¬мократії та демократизації. Якщо розглянути уза¬гальнену структурну модель переходу до демократії, то можна виокремити чотири основних типи структурних передумов демократизації:
- здобуття національної єдності і відповідної національної ідентичності;
- досягнення відносно високого рівня економічного розвитку;
- розповсюдження культурних норм і цінностей, які передбачають визнання демокра¬тичних принципів, довіру до ключових політич¬них інститутів, почуття громадянського обов'язку тощо;
- наявність ефективної держави і дієвого владного апарату.
Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів «третьої хвилі».
Згдіно з С.Хантінгтоном, починаючи з 1974 року в рамках третьої хвилі демократизації близько 40 держав поступово переходять від авторитарного до демократичного управління. Третя хвиля демократизації починається з падіння авторитарних режимів в Греції (1974), Португалії (1975) та Іспанії (1977), потім захоплює Латинську Америку (Домініканська республіка – 1975, Гондурас – 1982, Перу – 1988), деякі країни Азії (Туреччина – 1983, Філіпіни – 1986, Півд.корея – 1988) країни Східної Європи (Угорщина, Польща, Чехословаччина, Болгарія -1989, Росія, Україна -1991). Поступова внутрішня демократизація здійснюється під впливом екзогенних факторів світового процесу. Але при цьому можливі три різних шляхи демократизації, які залежать від ендогенних факторів:
1) трансформація (transformation), за якої сильне урядове угруповання диктує опозиції умови пакту про демократизацію країни;
2) перегрупування (transplacement), коли існує баланс сил між урядом та опозицією, в результаті якого заміна керівників відбувається шляхом переговорів;
3) заміна (replacement), в ході якої під тиском мас «знизу» опозиція замінює уряд. (За підручником А. Дегтярева «Основы политической теории»).
Як пише С. Гантінгтон, “трансформація (чи, за виразом Лінца, “реформа”, reforma) здійснюється
тоді, коли правляча еліта очолює процес переходу до демократії. Заміщення (лінцівський “прорив”, ruptura) здійснюється тоді, коли перехід до демократії здійснюється опозицією, а авторитарний режим руйнується чи падає.
практика демократичних транзитів третьої хвилі демократизації довела, що обвал недемократичних режимів і спроби побудо¬ви нових демократичних інститутів прямо не пов'язані і тим більше не припускають наявності та масового розповсюд¬ження в перехідному суспільстві будь-яких спе¬цифічних структурних обставин. Починаючи з середини 1970-х років, демократичні транзити мали здебільшого ендогенний характер і були — особливо на почат¬кових стадіях — результатом певних рішень та ви¬бору політичних тактик і стратегій ключовими політичними актора¬ми, хоча суспільство в цілому, зрозуміло, створю¬вало цьому процесу той чи інший фон.