15. Моделі демократії та транзитологія (а.Пшеворський).

Пшеворський у праці «Демократія та ринок. Політичні та економічні перетворення у Східній Європі і Латиській Америці» визначає перехід як процес, що протікає від ancien regime до Нової Республіки. Відправним пунктом перехідного процесу, отже, є попередній авторитарний status quo, ancien regime та соціальні умови, які сприяли його виникненню, а для позначення його кінцевої точки Пшеворський використовує бразильський термін «Нова Республіка.

Сам процес переходу вчений розділяє на два великі етапи: лібералізацію та демократизацію, у межах якої він виділяє два аспекти – вивільнення з-під авторитарного режиму та конституювання демократичного правління.

Ознакою початку лібералізації, свідченням утворення тріщин у монолітному блоці авторитарної влади, на думку дослідника, є той момент, коли в якийсь період група, що належить до авторитарного істеблішменту, виявляє терпимість до незалежних організацій, даючи знати громадянському суспільству, що принаймні деякі форми цих організацій не будуть придушуватись. Лібералізація, за словами Пшеворського, або завершуються, приводячи до похмурих періодів, які лицемірно називають нормалізацією, або продовжується та переходить в демократизацію.

Останню формують два паралельні процеси, які деколи, за словами політолога, на якийсь час зливаються воєдино: вивільнення з-під авторитарного режиму та конституювання демократичного правління. Причому їхня суть визначається природою конфліктів, які виникають в період переходу до демократії.

Для пояснення першого аспекту демократизації Пшеворський, звертаючись до методологічного підходу, запропонованого О’Доннеллом та Шміттером, розрізняє чотири політичні сили: прибічників твердої лінії та реформаторів (які можуть бути, а можуть і не бути лібералізаторами) всередині авторитарного блоку, та поміркованих і радикалів, які перебувають в опозиції. Вивільнення з-під авторитаризму, за його словами, може відбутися лише тоді, коли реформатори порозуміються з поміркованими. Це можливо за таких умов: 1)реформатори та помірковані досягають угоди щодо інститутів, за яких соціальні сили, які вони представляють, мали б помітний політичний вплив в демократичній системі; 2)реформатори можуть досягти згоди прибічників твердої лінії або нейтралізувати їх; 3)помірковані здатні контролювати радикалів. Причому реалізація останніх двох умов має передувати першій.

16. Роль політичних символів для демократичної консолідації суспільства.

Практично всі політичні рухи, партії й об'єднання використовують символи, які є важливим елементом комунікації між ними й соціальними групами. По суті політичні символи тісно взаємозалежні з ідеями й програмними компонентами цих суб'єктів суспільно-політичних процесів. Затребуваність символів особливо відчувається в період активізації й загострення політичних процесів. Особливе значення символи здобувають під час політичних акцій, передвиборних кампаній, референдумів. Вони виступають активним елементом політичної боротьби, засобом впливу й комунікації з виборцями. Той, хто володіє символами, що визначають у даний момент суспільні почуття, значною мірою опановує дорогою в політику й тому дослідження сутності й змісти політичних символів, їхніх функцій, методів впливу має як практичне, так і теоретичне значення.

Політичний символ виступає одним із провідних факторів соціальної мобілізації й інтеграції, і бере участь у створенні й розвитку партій, об'єднань, рухів. Політичний символ як носій узагальненого змісту (ідея, дія, персона, об'єкт) безпосередньо пов'язаний із процесами утворення, розвитку політичних структур. За допомогою символічного критерію можна оцінювати групову згуртованість політичної партії, союзу, руху. Він є "оболонкою", що містить у собі інформацію про соціальну структуру того співтовариства, що зробило той або інший символ і припускає інтерпретацію й поведінкову реакцію. Як засіб соціальної комунікації символ виконує функції, з одного боку - передачі інформації, з іншого боку - відділення "своєї" інформації від далекої, визначає границі соціальної групи.