14. Міжнародні фактори (державні, міждержавні і недержавні), що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам.

Демократизации способствуют или препятствуют внешние и внутренние факторы. Значимость внешних факторов определяется глобализацией демократических процессов, среди которых важнейшими являются такие, как: нормативное отношение к демократии и массовая притягательность демократических идеалов, экономическая неэффективность и делегитимизация авторитаризма, практическое экспериментирование с демократическими институтами и процедурами, благоприятная для демократизации международная среда и некоторые другие. Внешние факторы могут выступать в виде прямого принуждения, когда внешняя сила навязывает демократические институты другой стране; в виде убеждения, осуществляемого несиловым внешним воздействием на внутриполитические процессы; в виде использования системы различных стимулов, побуждающих политических акторов осуществлять те или иные шаги, в конечном счете, благоприятные для реализации определяемых извне целей, как демократических, так и недемократических.

Мельвіль надає ескіз можливої стратегії аналізу структурних і процедурних факторів в демократичному транзиті: від міжнародних макрофакторів (які не були вирішальни¬ми) — до розпаду радянської державності і виник¬нення кризи національної ідентичності — далі до соціально-економічного контексту радянського розпаду і російського транзиту — потім до соціально-класових обставин (соціальна база де¬мократизації) і до факторів культурно-ціннісних — і, нарешті, до власне процедурного мікрорівня: від вибору політичних стратегій і тактик перетво¬рень, взаємодії політичних сил аж до самих індивідуально-особистісних характеристик клю¬чових політичних акторів.

Мельвіль, запропонував використовувати вельми ціка¬ву методологію «коловороту причинності» для аналізу структурних і процедурних факторів як передумов демократичних транзитів. Він вважає, що більш або менш чітка причинність, яка достатньо і комплексно пояснює феномен демокра¬тичного транзиту та зародження демократії в цілому (її «органічне проростання», «силове впровадження зсередини» або подібне «нав'язу¬вання ззовні») в нинішній літературі не просте¬жується. Народження кожної нової де¬мократії залишається багато у чому загадкою. Під час побудови загальних моделей генезису демок¬ратії одні автори роблять акцент на структурні фактори (насамперед на державо- і націоутворюючі, соціально-економічні і культурно-ціннісні), а інші — на фактори процедурні, особливо на вибір та послідовність конкретних рішень і дій тих політичних акторів, від яких залежить процес де¬мократизації. Іншими словами, транзитологічна література фактично відтворює й інтерпретує вже цілком традиційну для соціальних і політичних наук дилему «структури і агента (актора)», в ме¬жах якої джерелом каузальної детермінації різних соціальних явищ визнаються або «об'єктивні» суспільні структури, або «суб'єктивні» дії тих чи інших акторів (індивідів, груп, держав).

Прибічників першого (структурного) підходу (Ліпсет, Алмонд, Верба, Растоу, Інглехарт) цікавлять передусім емпірично виявлені і зафіксовані загальні кореляції між деякими соціально-економічними та культурно-ціннісни¬ми змінними, а також між імовірністю встанов¬лення і збереження демократичних режимів в конкретних країнах. При цьому дані кореляції розуміються власне як структурні (тобто зумовлені впливом деяких об'єктивних суспільних струк¬тур, а не суб'єктивними намірами та діями акторів-учасників політичного процесу) умови де¬мократії і демократизації. Якщо розглянути уза¬гальнену модель, то можна виокремити чотири основних типи структурних передумов демокра¬тизації:

• по-перше, знаходження національної єдності і відповідної ідентичності;

• по-друге, досягнення відносно високого рівня економічного розвитку;

• по-третє, розповсюдження культурних норм і цінностей, які передбачають визнання демокра¬тичних принципів, довіру до ключових політич¬них інститутів, міжособистісну довіру, почуття громадянського обов'язку тощо;

• по-четверте, наявність ефективної держави і дієвого владного апарату.