4. Розвиток товару та товарного виробництва за сучасних умов.

Протягом останнього століття відбувалась подальша еволюція товару, у діалектиці відносин конкретної й абстрактної, приватної та суспільної праці виникли якісно нові сторони. У самому виробництві товарів відбулися важливі кількісні і якісні зміни, зумовлені ускладненням процесу виробництва, виникненням нових суспільних потреб, еволюцією форм власності тощо.

Наочне уявлення про ці процеси може дати виробництво автомобіля, який став звичайним, поширеним видом товару. Сучасний автомобіль складається у середньому із 15 тисяч деталей, виробництвом яких зайняті як гігантські компанії, так і величезна кількість дрібних підприємств-постачальників. За цих умов суперечність між абстрактною працею, яка створює вартість, і конкретною працею, що виробляє споживну вартість, виступає в новій, більш складній формі.

У створенні споживної вартості автомобіля беруть участь декілька тисяч видів конкретної праці. Гігантська концентрація виробництва, зростання рівня усуспільнення праці приводять до того, що конкретна праця все менше проявляється як приватна праця незалежного, економічно відокремленого товаровиробника.

Головна фірма у цьому випадку суворо контролює витрати виробництва у своїх відділеннях-постачальниках, вводить для них обмежений комерційний розрахунок, постійно орієнтуючись при цьому на зовнішніх постачальників. Це означає підрив товарного виробництва за сучасних умов.

Зведення конкретних видів праці до абстрактної праці, до вартості відбувається шляхом купівлі-продажу, але цей процес все більше здійснюється централізовано, за допомогою укладання угод із зовнішніми постачальниками через замовлення монополій, головної фірми, розвитку поза ринкових форм обміну, який посилює заперечення товарних форм зв’язку.

У межах сучасного товарного виробництва діють дві протилежні тенденції: до подальшого розширення до його підриву. Перша зумовлена подальшою спеціалізацією суспільної праці. Крім того, тенденція до розширення товарного виробництва зумовлена зростанням кількості населення та дією закону зростання потреб.

Дія тенденції до підриву товарного виробництва визначається дальшим розвитком масштабів одиничного поділу праці, в основі якого лежить подетальна та поопераційна спеціалізація всередині окремих виробничих одиниць.

5. Закони розвитку товарного виробництва.

Закон вартості є законом функціонування і розвитку товарного виробництва. Цей закон регулює зв’язки між товаровиробниками, а також розподіляє і стимулює суспільну працю в умовах товарного виробництва.

Закон вартості – це закон, який передбачає, що виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.

Закон вартості відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Якщо вартість товару повинна детермінувати два фактори – виртати праці та ступінь цінності його для споживача, то еквівалентність обміну, відповідно до закону вартості, припускає еквівалентність обох факторів.

Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є механізмом дії закону вартості.

У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції:

• регулює пропорції суспільного виробництва, оскільки на його основі проходить стихійний розподіл (через ринок) капіталів і робочої сили між окремими галузями виробництва;

• стимулює розвиток продуктивних сил, спонукаючи товаровиробника вводити нову техніку і вдосконалювати методи організації виробництва;

• обумовлює диференціацію товаровиробників, тобто збагачення одних і банкрутство інших.

Закон зростання екологічних витрат суспільства – економічний закон неминучого зростання в часі і просторі суспільно необхідних витрат виробництва та невиробничої сфери на охорону, використання і відтворення природних ресурсів та умов (якості) природного життєвого середовища (довкілля).

Закон зростання потреб – загальний соціально-економічний закон, який виражає внутрішньо необхідний, сталий і суттєвий зв’язок між прогресом технологічного способу виробництва, еволюцією всієї системи суспільних відносин та розвитком сутнісних сил людини, індивідуальних, колективних та суспільних потреб.

Закон економії часу – загальний економічний закон, який виражає сталі, суттєві зв’язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару та послуги у процесі розвитку продуктивних сил та зростанням вільного часу працівників. Дія цього закону безпосередньо пов’язана з використанням сукупного фонду робочого часу, тобто робочого і неробочого (в тому числі вільного часу).