Порушення прав середніх медичних працівників.

Найчастіше порушення загальнолюдських чи професійних прав медичних працівників з боку пацієнтів чи їхніх родичів та законних представників обумовлені фоновим станом, що виникає на тлі захворювання, або співчуттям своєму родичеві. Проте нанесені образи, особливо в присутності інших осіб, є неприпустимими. Вони також негативно відбиваються як на діловій репутації конкретного медичного працівника, так і на репутації всього закладу охорони здоров’я, що стає особливо актуальним з огляду на реформування галузі.

Практика свідчить, що дуже часто, опинившись у конфліктній ситуації, медичні сестри не знають своїх прав та не вміють правильно розв’язувати конфліктні ситуації. Ті медичні сестри, які знають свої права, найчастіше не вміють своєчасно і грамотно сформулювати правомірні вимоги і не обізнані в процедурі отримання свідчень на свою користь, подачі позовної заяви тощо.

Більшість із тих, хто знає свої права і вміє застосовувати свої знання, не витримують тиску, стикаючись з нерозумінням колег та керівництва, відсутністю підтримки з боку професійних асоціацій і профспілок.

Наголосимо на тому, що керівництво сестринської служби ЛПЗ повинно мати адекватний підхід до вирішення конфліктів, що виникли між пацієнтами і або законними представниками та середнім медичним персоналом. Конфліктну ситуацію необхідно розглянути всебічно, вислухавши аргументи всіх учасників, у своїх висновках спиратись на значимі факти. Якщо підлеглі працівники установ відчують підтримку та захист своїх інтересів із боку головної/старшої медичної сестри, це неодмінно призведе до покращення мікроклімату та якості надання медичної допомоги співробітниками ЛПЗ. Урешті­-решт, ділова репутація медичної установи не постраждає, потік пацієнтів збільшиться. А з огляду на реформування системи надання медичної допомоги це сприятиме збільшенню фінансування (отриманню прибутків) медичним закладом.

Як ми зазначали, у разі порушення загальнолюдських або професійних прав кожна особа має право (не обов’язок!) відновити їх законним шляхом. Утім, перш ніж вчиняти будь­-які дії, доречно було б проконсультуватись із юристом щодо реальності порушень та механізмів захисту. Однак бувають випадки, коли діяти треба негайно.

Отже, якщо є підозри щодо порушення трудових прав, наприклад, неправильного встановлення посадового окладу, виплати надбавок, доплат за наявну категорію, слід, по-перше, звернутися до керівника фінансового відділу за роз’ясненнями. Якщо, на ваш погляд, з якихось причин ці роз’яснення повною мірою не розкриють підстави для обмеження виплат, варто подати письмове звернення на ім’я керівника ЛПЗ щодо розшифрування схеми посадового окладу та підстав для нарахування додаткових виплат. Офіційна відповідь на таке звернення має надійти протягом 30 календарних днів (у відповідності до Закону України «Про звернення громадян»).

Відповіді на запити, що стосуються фінансового забезпечення, готує бухгалтерія. Як свідчить досвід, працівники бухгалтерії зазвичай достатньо ознайомлені із чинним законодавством щодо оплати праці. Проте бувають і винятки. Тому, отримавши роз’яснення, варто або пошукати відповідність зазначених підстав чинному законодавству, або проконсультуватися з юристом.

Такий самий алгоритм дій можна застосовувати і в разі ненадання додаткової оплачуваної або інших видів відпусток, звернувшись до відділу кадрів.

Якщо з відстоюванням трудових прав усе більш­-менш зрозуміло, то з покаранням порушників загальнолюдських прав та тих, хто посягає на ділову репутацію, набагато складніше. У випадках порушення соціальних та природних прав необхідно діяти негайно, бо інакше довести факт протиправних дій буде складно. Приклад поведінки, що порушує такі права, ми наводили вище — пацієнт/його законний представник/відвідувач у процесі розмови підвищує голос, починає відверто ображати медичну сестру, застосовує нецензурні вислови тощо.

Головна медична сестра має знати алгоритм дій у подібних ситуаціях та навчити підлеглих правильних дій щодо розв’язання конфлікту та відстоювання прав.

По­-перше, не можна підвищувати голос у відповідь, однак слід чітко наголосити, що медична сестра виконує службові обов’язки, які на неї покладено керівництвом. До кола цих обов’язків не входить вислуховування особистісних образ. Якщо у пацієнта є претензії щодо якості надання медичної допомоги або умов перебування в ЛПЗ, необхідно запропонувати письмово звернутися до керівництва.

Якщо ж образи й надалі не припиняються, варто нагадати пацієнтові про посягання на загальнолюдські та професійні права і запросити двох свідків, які в присутності пацієнта нададуть згоду підписати скаргу на пацієнта та службову записку, яку медична сестра в обов’язковому порядку напише та подасть керівнику ЛПЗ. Склавши службову записку, скаргу та отримавши підписи свідків, медична сестра матиме достатньо доказів для звернення до суду. У позовних вимогах не забувайте зазначати розмір матеріального еквіваленту завданої моральної шкоди.

 Резюмуючи цей розділ, перелічимо всі можливі інстанції, до яких має право звернутися по допомогу в разі порушення прав медична сестра:

- керівник закладу та заступник головного лікаря з медсестринства; 

- профспілковий комітет; 

- недержавні правозахисні органі­зації; 

- управління охорони здоров’я (УОЗ); 

- Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ); 

- органи прокуратури; 

- суд, у тому числі апеляційний та Вер­ховний суд України (поетапно); 

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; 

- Європейський суд з прав людини. 

 Професійні обов’язки медичної сестри.

Як може здатися на перший погляд, коло прав медичної сестри досить широке, а її обов’язкам присвячено статтю 78 та окремі положення ще кількох статей Основ законодавства про охорону здоров’я з невеликим загальним переліком цих обов’язків, зокрема:

- сприяти охороні та зміцненню здоров’я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, подавати своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу (ст. 78);

- безплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях (ст. 78); 

- поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагувати, в тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя (ст. 78); 

- дотримуватися вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю (ст. 78); 

- постійно підвищувати рівень про­фесійних знань та майстерності (ст. 78); 

- подавати консультативну допомогу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров’я (ст. 78); 

- проводити своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта (ст. 34); 

- надавати медичну допомогу в повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя стані (ст. 52). 

 Згідно зі статтею 40 Основ законодавства про охорону здоров’я медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Медичні та фармацевтичні працівники мають також інші обов’язки, передбачені законодавством.

Коли держава закріпила право людини на якісну безоплатну медичну допомогу, яку медичні працівники мають надавати, вона (держава) зобов’язалась це право забезпечити. Однак адекватного забезпечення не відбулося (передусім фінансового), а пацієнти з цим правом обізнані і вимагають його реалізації.

Крім того, законодавство зобов’язує медичних працівників надавати медичну допомогу у будь­-який час: чи то робочий, чи то неробочий. Проте ніхто не бере до уваги, що у позаробочий час медичний працівник може не мати можливості надати хоча б якусь медичну допомогу (не говоримо про якісну) через елементарні причини — відсутність знарядь праці. А за ненадання медичної допомоги передбачено кримінальну відповідальність.

Відповідальність медичних сестер

Можливість настання відповідальності за вчинення правопорушення є одним із важливих питань у роботі медичної сестри. Зазначимо, що юридична відповідальність - це застосування заходів державного примусу до особи, яка вчинила правопорушення в певній галузі (порушивши певні правовідносини), а саме — у сфері охорони здоров’я громадян.

Як свідчить практика, переважна більшість медичних працівників, у тому числі керівників закладів охорони здоров’я, мають поверхневе уявлення про юридичну відповідальність, що встановлена чинним законодавством за правопорушення у сфері охорони здоров’я. При цьому знання про підстави, види і наслідки юридичної відповідальності, з одного боку, дисциплінує медичних працівників, а з іншого — зменшує ймовірність безпідставного притягнення їх до відповідальності.

Відповідно до чинного законодавства України — Цивільного кодексу України, Кодексу про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» тощо - особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров’я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Цивільно-правова відповідальність.

Такий вид юридичної відповідальності виникає внаслідок порушення прав громадян у сфері охорони здоров’я, що не є злочинами та передбачають, переважно, необхідність відшкодування шкоди. Наприклад, обмеження права людини на вільний вибір медичного закладу, лікаря, порушення процедури отримання згоди на проведення медичного втручання тощо. Для роботи медичної сестри, на наш погляд, найчастішими правопорушеннями є недотримання етико-деонтологічних основ при спілкуванні з пацієнтами/їхніми представниками/відві­дувачами, що є причиною написання скарг керівництву та подачу позову.

На сьогодні всі медичні сестри здійснюють свою професійну діяльність, перебуваючи у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я будь­-якої форми власності або з приватно­ практикуючим лікарем. Згідно з частиною першою статті 1172 ЦКУ, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Тобто від початку за вчинення правопорушення з боку медичної сестри відшкодування робить працедавець, але потім ці витрати можуть бути повернуті за рахунок регресного позову до працівника, який вчинив правопорушення.

Обов’язковою умовою відповідальності за заподіяння шкоди є причинний зв’язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою. Якщо шкода не є наслідком протиправної поведінки заподіювача шкоди (у даному випадку медсестри), а сталася з інших причин (через недотримання пацієнтом медичних рекомендацій чи внаслідок індивідуальних особливостей організму пацієнта), у заподіювача шкоди не виникатиме обов’язку відшкодувати шкоду. Наприклад, пацієнт порушував режим, медична сестра зробила зауваження, а пацієнт замість того, щоб припинити порушення, почав лаятися, впав та зламав кінцівку, у такому разі медична сестра не нестиме відповідальності за шкоду здоров’ю, що має місце. Для настання цивільно-­правової відповідальності за шкоду здоров’ю необхідно, щоб така шкода була спричинена з вини заподіювача шкоди. Вина медичних працівників, як правило, виступає у формі необережності. Для звільнення від обов’язку відшкодувати шкоду здоров’ю заподіювач шкоди повинен довести, що вона сталася не з його вини.

Адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність медичних сестер залежно від займаної посади може наставати за вчинення таких право­порушень:

порушення санітарно­-гігієнічних і санітарно­-протиепідемічних правил і норм (ст. 42); 

незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); 

порушення правил виготовлення та порядку обліку і зберігання печаток та штампів, а так само виготовлення, ввезення, реалізація та використання самовиготовлених печаток (ст. 189­2) 

порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та/або її компонентів і препаратів (ст. 451 КпАП). 

До осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються адміністративні стягнення — здебільшого це штрафи у розмірі, який визначається від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Кримінальна відповідальність.

Це найбільш суворий вид юридичної відповідальності, що передбачає ув’язнення та позбавлення волі, можливості обіймати певні посади у разі вчинення злочину.

Зазначимо, що всі злочинні діяння, що можуть бути вчинені середнім медичним персоналом, умовно можна поділити на такі:

- злочини проти життя і здоров’я особи (пацієнта); 

- злочини проти прав особи (пацієнта); 

- злочини у сфері господарської діяльності з медичної практики; 

- злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; 

- інші злочини, вчинені медичними працівниками у зв’язку з їхньою професійною діяльністю. 

Переважна більшість «медичних» статей сконцентровані у розділі II Кримінального Кодексу України (ККУ) «Злочини проти життя і здоров’я особи». До них належать, зокрема:

- неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 131 ККУ); 

- розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 132 ККУ); 

- незаконне проведення аборту (ст. 134 ККУ) — у разі, якщо медичний працівник не має спеціальної медичної освіти; 

- незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 ККУ) — заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти; 

- ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ); 

- неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 ККУ); 

- порушення прав пацієнта (ст. 141 ККУ); 

- незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 ККУ); 

- порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 ККУ); 

- насильницьке донорство (ст. 144 ККУ);

- незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 ККУ).

 Варто зазначити, що випадки притягнення медичних працівників до кримінальної відповідальності, а тим більше винесення щодо них обвинувального вироку в Україні є порівняно нечастими. Проте заступникам головного лікаря з медсестринства необхідно знати про те, які дії чи бездіяльність підпадають під кримінально-­правову заборону і на попередження якої поведінки підлеглих слід спрямовувати свої зусилля.