Лекція 5.

Приватна медицина – проблеми, позитив, недоліки

План лекції:

1. Приватна та державна медицна в окремих країнах світу.

2.Характеристика ринку приватної медицини України.

3. Необхідні ресурси та умови.

4. Переваги приватної медицини та вигоди держави у підтримці розвитку приватного сектора системи охорони здоров’я.

4.1. Існуючий ринок приватних медичних послуг в Україні.

4.2. Пропозиції до розв'язання проблеми.

4.3. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями.

5. Специфіка конкурентних відносин в галузі охорони здоров’я.

1. Приватна та державна медицина в окремих країнах світу.

За умовами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) людина має право на медичну допомогу, незалежно від можливостей оплачувати за послуги лікарів і ліки. В промислово розвинених і багатих державах існують дві основні форми надання медичної допомоги населенню: державна та приватна (страхова), а в деяких країнах ще і змішана державно-приватна. Якою має бути медицина в Україні найближчими роками? Наведені нижче цифрові дані про стан здоров’я різних націй і країн взяті з матеріалів і звітів ВООЗ. Класичним прикладом приватної (страхової) медицини може бути медицина США - однієї з найбагатших країн світу з ринковою економікою. 2000 року на медичне обслуговування середньостатистичного американця було затрачено 4500 доларів. Середня тривалість життя американців - 77 років. На охорону здоров'я населення США 2004 року було виділено 15,3 % внутрішнього національного валового продукту. А от Німеччина, Франція, Канада виділили для цього тільки 9,5-10,7 %, значно менше. Слід враховувати те, що середньостатистичні затрати на одного мешканця покривають реальність нерівномірного отримання медичної допомоги різними прошарками населення. При страховій медицині в США якісну та високоспеціалізовану медичну допомогу отримує тільки той, хто багатий, хто має страховий поліс і товстий гаманець. Як наслідок - жителі з низьким рівнем доходів та освіти, як правило, вмирають швидше освічених багачів. Отже, страхова медицина - це насамперед медицина для багатих. Як приклад державної (бюджетної) медицини візьмемо бідну Кубу, де щороку на середньостатистичного кубинця витрачають лише 186 доларів. Середня тривалість життя на цьому острові така сама, як в США - 77 років. Принцип медицини кубинців - загальні необхідні та невідкладні медичні послуги мають бути доступними для всіх категорій населення. До речі, на Кубі найбільша кількість лікарів на одного пацієнта і необхідна спеціалізована медична допомога доступна для всіх остров'ян. Як приклад змішаної державно-приватної медицини наведемо Швейцарію. В середньому у країні на профілактику та лікування одного швейцарця на рік витрачають 3300 доларів. Середня тривалість життя в Швейцарії майже 80 років. З 1999 року ВООЗ ввела ще один показник здоров'я нації, а саме - "тривалість здорового життя", який певною мірою характеризує ефективність профілактики та надання медичної допомоги в тій чи іншій країні. Згаданий показник свідчить про те, скільки з прожитих років людина була здоровою й скільки років хворою. В бідних країнах у нездоровому стані середньостатистичний мешканець перебуває 14 років свого життя. Якщо він прожив 50 років, то хворим він був сім років. У благополучних країнах з високим рівнем життя, тривалість здорового життя складає 9 %. Лідером з цього індикатора стала Японія, в якій тривалість здорового життя дорівнює 74,5 років. До цього віку більшість японців залишаються здоровими при середній тривалості життя понад 80 років. Високі показники тривалості здорового життя у Франції, Австралії, Швеції, Іспанії, Італії, де переважає державна медицина. США з її страховою медициною у згаданому рейтингу займають 24 місце серед інших країн світу. Американці витрачають величезні кошти на оплату послуг медичних працівників і продукцію фармацевтичних фірм за високими тарифами. Наведемо кілька з них: аналіз сечі коштує 176 доларів, ЕКГ - 711 доларів, рентгенографія грудної клітки -772 долари. В Канаді, де державна медицина, такі дослідження відповідно коштують 8, 13 і 30 доларів. Безумовно, якість надання медичних послуг і особливо апаратної діагностики в США найбільш висока в світі, але без страхового полісу хворому її не надають, хіба що як виняток. Не все гаразд з наданням медичної допомоги в країнах з державною медициною, де мають місце суттєві недоліки. Бюрократизм вражає національну систему охорони здоров'я, робить її менш ефективною. Поряд з поганим управлінням кадрами та медичними закладами нераціонально використовують фінанси, панує корупція. В деяких країнах утворюються величезні черги до вузьких спеціалістів, до того ж пацієнт не може собі вибрати лікаря. В умовах державної медицини в Англії щорічно до 800 тисяч хворих місяцями чекають у черзі на обстеження та шпиталізацію. Хворий в Канаді 17-30 тижнів чекає на прийом до вузького спеціаліста (ендокринолога, офтальмолога, гінеколога, кардіолога тощо). Черги на такі консультації з року в рік не зменшуються. В умовах бюджетної медицини не вистачає фінансів для закупки нової сучасної діагностичної апаратури, транспорту, проведення складних діагностичних досліджень і оперативних втручань (трансплантація органів, комп'ютерна томографія тощо). За наявності страхового полісу та коштів згадані дослідження й оперативні втручання проводять своєчасно в достатньому обсязі. У деяких країнах з обмеженими фінансовими ресурсами існує такий принцип надання медичної допомоги: "низький дохід - висока якість життя". Так, у Китаї та Шрі-Ланці достатньо ефективне медичне обслуговування всіх прошарків населення. Медицина орієнтована на більшість людей, а не тільки багатих. Як результат такої політики - середня тривалість життя в цих країнах складає відповідно 72,2 і 72,6 років. Таким чином, при обмеженні державних фінансових ресурсів і правильній організації надання медичної допомоги за рахунок доступності показника здоров'я нації непогані. Кілька слів щодо оплати праці медичних працівників. У країнах із страховою медициною вона достатньо висока і немає проблеми з дефіцитом лікарів та медсестер. При бюджетній медицині з низькою заробітною платою навіть у деяких розвинених країнах з ринковою економікою (Канада, Англія) є нестача кваліфікованих медичних працівників. Особливо відчутний дефіцит спеціалістів у сільській місцевості. Ось чому в Європі спостерігається міграція лікарів з однієї країни в іншу в пошуках більш високої оплати праці.

В Україні домінуючою залишається державна медицина з обмеженими фінансовими ресурсами, але доступна для всіх. Немає потреби в черзі тижнями чекати консультації ендокринолога, невропатолога, кардіолога тощо. Паралельно з державною набирає темпи розвиток приватної медицини, яка доступна для заможних хворих. В умовах економічної та соціальної нестабільності приватна медицина потребує контролю державних органів управління медициною. Приватні лікарі часто-густо застосовують так звані "нові" методи діагностики та лікування, які неузаконені, не пройшли рандомізованих досліджень, застосовують несертифіковані ліки. Тільки два приклади. Тернопільська державна інспекція з контролю за цінами торік у 38,5 % перевірених аптек і посередницьких структур виявила фінансові порушення при формуванні цін на ліки. Наприклад, небезпеку хворим на ожиріння несе застосування для схуднення несертифікованих, "тайських піґулок". У нашому місті після лікування ожиріння хітозаном у 50-річної жінки розвинувся синдром Лайєла із сепсисом, у реанімаційному відділені ТОККЛ вона провела 56 днів і померла. В умовах економічної нестабільності введення в Україні лише страхової медицини, про що так багато кажуть, призведе до погіршення медичного обслуговування мешканців, передовсім пенсіонерів, інвалідів, бідних. Найбільш перспективною видається в майбутньому організація державно-приватної медицини з врахуванням соціально-економічного становища українців у наданні медичних послуг.

2. Характеристика ринку приватної медицини України.

Які позитивні тенденції в охороні здоров’я можна виділити з огляду на економічні зрушення на рівні держави?

1. Швидкий розвиток ринку і відносно більша свобода у політиці ціноутворення.

2. Поступовий перехід від призначення переважно генеричних препаратів до брендів.

3. Перспективи кращого правового захисту інвестицій у зв’язку зі вступом України у ВТО.

4. Інтенсифікація процесу підготовки спеціалістів з його наближенням до світових стандартів.

До негативних тенденцій слід віднести:

1.Низький рівень валового внутрішнього продукту.

2. Політичну й економічну нестабільність і практично повну відсутність глобальних реформ у системі охорони здоров’я.

3.Переважаючу до цього часу командно-адміністративну модель управління системою охорони здоров’я.

4. Некоректну політику на рівні МОЗ стосовно видання ліцензій на право надання медичної допомоги.

5. Повільну імплементацію у систему охорони здоров’я стандартів GMP, GCP, GPP, а також відсутність необхідних ресурсів та відповідних інвестицій для прискорення цього процесу.

6. Значний відсоток безрецептурних лікарських препаратів (45 % у порівнянні з 10 % у країнах Євросоюзу).

7. Законсервованість медичних послуг з домінуванням державного сектора на тлі ринкової економіки.

8. Непрозорість фінансової звітності фармацевтичних та інших компаній.

9. Недоступність приватних медичних послуг для більшості українців - вартість перебування стаціонарі у приватних клініках коливається від 300 до 1000 гривень за добу.

Відзначимо ще ряд негативних тенденцій розвитку приватного медичного бізнесу, страхової та сімейної медицини в Україні на тлі ринкових відносин. Найбільш важливі з них такі:

1. Фактична незацікавленість держави у розвитку як приватної, так і страхової медицини. І це за умови, що держава не може забезпечити своїм громадянам необхідний рівень безкоштовного медичного забезпечення, як це записано у ст. 49 Конституції України. Більшість країн світу вважає, що медицина – це “допомога”, а не “послуги”, як в Україні. Різниця між цими поняттями є принциповою. Варто наголошувати не на безкоштовності медицини, а на різних джерелах її фінансування (бюджет, приватні пожертви, страхування тощо). Упровадження ж куцого переліку платних медичних послуг не здатне реформувати цю галузь.

Невирішеною залишається проблема розвитку страхової медицини. Право кожного на медичне страхування передбачено ст. 49 Конституції України. Крім того, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року, медичне страхування належить до загальнообов’язкових видів соціального страхування. Проте закону, який регулював би відносини у сфері медичного страхування і в якому були б визначені принципи, правові, фінансові та організаційні засади й механізми функціонування загальнообов’язкового державного медичного страхування немає.

На наш погляд, на державному рівні слід розробити на перших порах простий механізм відрахувань на обов’язкове медичне страхування. Тепер орієнтовно 20 % населення – люди здорові, яким медична допомога фактично не потрібна, ще 40 % мають незначні відхилення від нормального стану, корекція яких не вимагає значних витрат. Основний тягар економічних витрат лягає на тих 40 %, що залишилися, причому кожен четвертий з цієї групи потребує, зазвичай, тривалого стаціонарного лікування. Страхова сума в середньому могла б складати приблизно 3 гривні на місяць на кожного жителя без урахування його економічного стану (а це вартість дешевої коробки цигарок), а загальна сума страхових накопичень може досягати десятків мільйонів гривень на місяць. Але доки не буде змінена або доповнена ця стаття Конституції, ефективної страхової медицини не буде.

Інша проблема - проблема розвитку, поряд із приватною і страховою, сімейної медицини. Загальноприйнятою тенденцією розвитку медицини у світі є пріоритетне забезпечення фінансами (40 %) і кадрами працівників первинної ланки охорони здоров’я – сімейних лікарів. Як свідчать дані ОЕСР (Організації Економічної Співпраці і Розвитку, Париж, Франція), в Україні кількість стаціонарних ліжок становить 9,5 на 1000 чоловік, в ОЕСР – 5,5; тривалість стаціонарного лікування – відповідно 14,1 та 6,1 днів. Скорочення кількості лікарень та лікарів та перенесення акценту в лікуванні на амбулаторний етап найоптимальнішим шляхом вирішення проблеми поліпшення медичної допомоги за умови обмеженого державного фінансування. Однак до цього часу не врегульовані на законодавчому рівні більшість важливих аспектів діяльності сімейних лікарів, як от: правове забезпечення можливості займатися приватною медициною, фінансове та інструментальне забезпечення його фактично цілодобової роботи, право вибору пацієнтом свого сімейного лікаря незалежно від територіальної належності тощо.

2. Недосконалість або й відсутність стрижневих нормативних документів („вакуум в українському медичному законодавстві” [9]), які б регламентували ефективне функціонування приватної медицини та її інтеграцію у єдиний медичний простір; відсутність єдиного координуючого органу для розвитку цього сектора, єдиної системи реєстрації кількості та якості роботи (форми звітності, контролю, ліцензування діяльності, а також відсутність у більшості лікарів специфічних знань по веденню бізнесу.

Існують й інші недоречності. Для прикладу, приватні клініки не мають права використовувати наркотичні засоби. Як в таких умовах розвивати хірургічну службу чи надати пацієнту невідкладну допомогу у життєнебезпечній ситуації? Чому приватним клінікам заборонено виписувати лікарняні листки, навіть якщо пацієнт лікується стаціонарно? Чому приватна клініка не може направити пацієнта на МСЕК для встановлення групи інвалідності? Як лікар, який має тільки приватну практику, повинен атестуватися, кому готувати відповідні звіти, отримувати категорію? І таких “чому” ще безліч.

3. Рівень здоров’я населення в цілому віддзеркалює стан і розвиток економіки держави – доведено чітку пряму залежність між очікуваною тривалістю життя і рівнем валового національного продукту на душу населення. За показником очікуваної тривалості життя Україна серед інших країн світу посідає 54-е місце для чоловіків (64,8 року) та 47-е для жінок (73,6 року). У Японії ці величини складають відповідно 75,8 та 81,9 років.

Не можна не відмітити і той факт, що за рівнем відрахувань національного прибутку на потреби охорони здоров’я Україна перебуває в середині сьомого десятку зі 126 країн світу (витрати на охорону здоров’я одної людини у ФРН у 2007 році склали 2000 євро, у Польщі – 600 євро, в Україні – 42,7 євро). А за розрахунками ВООЗ, якщо частка валового національного прибутку, яка виділяється на потреби системи охорони здоров’я, менша 8 - 10 %, то галузь не може успішно розвиватися, бути ефективно та рентабельною. Тим не менше, видатки на охорону здоров’я за усі роки незалежності не перевищували 4 % ВНП і 30 % від реальної потреби. За таких умов руйнування інфраструктури галузі є неминуче!

4. Зловживання та корупція у справі закупівлі ліків та апаратури. Візьмемо, для прикладу, справу закупівлі ліків. Директор Державного фармакологічного центру, виконавчий директор Асоціації фармацевтів України В.Т.Чумак відмічає, що натепер в Україні зареєстровано біля 15 тис. препаратів за торговими назвами, із них засобів за діючою речовиною – лише дещо більше 2250, причому інструкції до їх вживання схожі, як дві краплі води. При цьому вкажемо на існування “своїх” фірм, у яких за бюджетні кошти чиновники МОЗ України закупляли ліки для державних лікарень за цінами, які на декілька порядків перевищували ціни аналогічних ліків на нашому ринку, блокуючи можливість участі в тендерах інших фірм. Відзначимо також, що за ці ж кошти проводилася масова закупівля дороговартісного обладнання, яке потім передавалося у приватні руки.

5. Вагомий “медичний баласт” – велика кількість чиновників від медицини і “паперових” лікарів. Їхня професійність не відповідає вимогам сьогодення, а опір науковим реформам – неймовірний. Вони не зацікавлені у змінах – їм і так комфортно!

6. Недобросовісність у роботі окремих фармацевтичних фірм та компаній, для яких населення України стало “полігоном” для апробації нових лікарських засобів. Сьогодні фармацевтичний ринок переповнений великою кількістю ніби-то аналогічних за дією, однак різних за назвою препаратів, причому кожна фірма вважає за потрібне довести переваги власне нею створеного засобу шляхом проведення “подвійних, сліпих, плацебо-контрольованих, рандомізованих і т.д.” досліджень. Ці засоби активно пропагуються спікерами компаній, а за відповідний гонорар (який часто перевищує їх платню за декілька місяців) - лікарями і науковцями, рекламуються в пресі, на телебаченні, не кажучи вже про сторінки профільних медичних журналів. Наприклад, хто, де і коли провів дослідження, які б установили надзвичайно високу ефективність препарату “Ламінарин”, яка так нав’язливо рекламується по радіо, або “Солпадеїну” по телебаченню? І таких прикладів можна навести безліч. З посиланням на Г.Л. Апанасенка наводимо слова відомого у Європі еколога і доктора медицини Луї Броуера, який на основі абсолютно достовірних фактів довів, що сучасною медициною керує невелика, однак всемогутня група олігархів, які стоять на чолі потужних хіміко-фармацевтичних компаній, і які завдяки колосальним фінансовим вливанням підбирають потрібних собі політиків, керівників департаментів і закладів охорони здоров’я”. Автор використовує термін “геноцид з боку фірм” стосовно пацієнтів - чим більше буде хворих людей, тим більші будуть прибутки цих компаній, і при цьому відмічає, що ні один уряд, до якої нації він би не належав, ніколи не ризикне поставити на карту економічну і політичну рівновагу своєї держави заради збереження здоров’я своїх громадян. А за даними експертів ВООЗ, для лікування патології внутрішніх органів з точки зору цілісності організму, потрібно лише біля 200 лікарських засобів. Ще одна проблема, яка сьогодні активно аналізується - вплив цих потужних фармкомпаній на значну частку клінічних рекомендацій, оскільки зв’язок між експертами, які складають клінічні рекомендації, і компаніями по виробництву ліків набуває загрозливих масштабів.

7. Законодавча неврегульованість більшості аспектів існування народної і нетрадиційної медицини поряд з офіційною, навіть незважаючи на існування ряду законів та підзаконних актів (ч.2 і 3 ст. 74 Основ законодавства України про охорону здоров’я, наказ МОЗ України від 10 серпня 2000 р. “Про надання спеціального дозволу на медичну діяльність у галузі народної нетрадиційної медицини”, Указ Президента України від 31 липня 1998 р. “Про заходи щодо врегулювання діяльності у сфері народної і нетрадиційної медицини” та ін). Ситуація вимагає негайного припинення діяльності провидців, цілителів-ведунів білої та чорної магій, біоенерготерапевтів “місцевого і міжнародного класів”, „здатних знімати наговори, нагнітати прану в чакру, виправляти карму, заряджати воду і шампуні”, лікувати усі хвороби – від вад серця та раку до шизофренії – і які збагачуються, користуючись горем людини, її розгубленістю, дорожнечею традиційної медицини. Широке поле для маневру всім їм дає формулювання про цілителя, який ...” володіє певним обсягом професійних знань і вмінь в галузі народної і нетрадиційної медицини” і яке викладене у “Положенні про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини” від 11 лютого 1998 року. Насамперед, що це за “певний обсяг знань і вмінь”? Хто, де і коли його установив, з ким обговорив і зараз контролює?. Законодавець повинен чітко визначити цей допустимий обсяг знань та умінь, забезпечити належну перевірку претендентів, закріпити гарантії щодо підтримки діяльності осіб, які дійсно володіють народними і нетрадиційними методами лікування, розробити чіткий, зрозумілий і водночас жорсткий механізм надання дозволів на заняття цим видом діяльності, припинивши анархію у цій справі на рівні МОЗ, регламентувати правовий статус цілителя і лікаря, насамкінець, забезпечити розумне, органічне поєднання традиційної і нетрадиційної медицини і створення медицини майбутнього - інтеграційної медицини.

8. Вкрай низька заробітна плата працівників державного сектора медицини, відсутність можливості постійного підвищення кваліфікаційного рівня, спілкування з закордонними колегами та недостатній рівень культури надання допомоги, а звідси – недовіра до професійного рівня медичних працівників. Суспільство вимагає справедливості – дотримання гарантованої Конституцією статті 49 - безкоштовної медичної допомоги, забуваючи при цьому, що такої ж допомоги потребують і лікарі з їх жебрацькою зарплатою (29-e місце із 31 позиції в рангу галузевих зарплат !). А безпросвітність існування, несправедлива оцінка їх висококваліфікованої праці суспільством і породили зустрічну реакцію – прагнення отримати додаткову матеріальну винагороду, причому не стільки для збагачення, скільки для елементарного виживання. Вихід з цієї ситуації зрозумілий і рекомендацій не вимагає. Та й сама ситуація уже змінюється – пацієнти усе частіше прагнуть заплатити за лікування дорожче, але офіційно, вважаючи (і вірно!), що рівень допомоги цьому випадку буде набагато вищий. А це – і відповідний сервіс обслуговування, і рівень діагностики, і головне – гарантія ефективного лікування з позицій доказової медицини.

9. Відсутність ефективної скоординованої політики державних інститутів влади, засобів масової інформації, науковців та медичних працівників у питаннях первинної профілактики захворювань, пропаганди здорового способу життя, поліпшення умов праці та екології в цілому.

10. Не можна не торкнутися й іншої проблеми складової здоров’я, яка має відношення до соціуму. Справа піде про духовність суспільства. Духовний рівень організації людини, важко піддається кількісному аналізу, однак він (точніше, бездуховність) є, ймовірно, провідним в зростанні показників смертності населення у країнах колишнього СРСР. Причому у цей критерій не слід вкладати тільки релігійний зміст (хоча це важливо!). Під духовністю розуміють особливий стан психіки, який спрямований на усвідомлення суті життя, бажання жити і творити у сприятливому соціальному середовищі, пошук і знаходження свого місця в цьому житті, визначення критеріїв добра і зла для оцінки людей та подій. Тому, навіть якщо зробити українців в декілька разів багатшими, зберігши теперішню соціальну атмосферу (байдужість усіх до усіх, егоїзм, різке розшарування суспільства на багатих та бідних, невпевненість в завтрашньому дні, абсолютна незахищеність людини перед чиновницькою вакханалією, страх захворіти і перетворитися на жебрака, неправедний суд) важко розраховувати на поліпшення демографічної ситуації в цілому. Тому реалізація програми виходу із кризи вимагає, як видно, не тільки значних зусиль кожної людини, але більшою мірою суспільнотворчої діяльності державних інститутів влади, вчених.

Основними конкурентними перевагами приватних медичних установ України є: більш високий рівень і комплексний підхід в обслуговуванні клієнтів, орієнтація на потреби клієнта, сучасна технічна база, можливість постійного підвищення кваліфікації персоналу. На сьогодні лікування в приватних медичних установах можуть собі дозволити близько 20 % населення України. В умовах недостатності бюджетних ресурсів, низької якості обслуговування державної медицини, ринок приватної медицини має потенціал для росту.Необхідно відзначити, що державна медицина в Україні займає близько 80-85% усього обсягу медичних послуг, при цьому ця галузь характеризується низькими обсягами державного фінансування, а також високим рівнем зношеності основних фондів. Низька конкурентоспроможність державного медичного сектора, дефіцит коштів на модернізацію й створення нових медичних установ сприяє розвитку в Україні сегмента приватних медичних послуг.За оцінками експертів, щорічний обсяг ринку приватних медичних послуг України становить від 1,0 до 1,3 млрд. дол. США, при цьому для українського ринку характерна висока частка тіньового ринку (до 50 %).

Рисунок 1. Структура ринку приватних медичних послуг України, %

На сьогодні одними з найбільш розвинутих сегментів приватної медицини є також онкологічні й кардіологічні центри, що пов'язано з широким поширенням цих захворювань в Україні. Також необхідно окремо виділити порівняно нові напрямки розвитку ринку приватної медицини, такі як:

- лабораторна діагностика: в 2009 року даний сегмент ринку показав значний ріст, причиною чого є збільшення попиту з боку населення на діагностику, проведену на високотехнологічному й сучасному обладнанні, яке мають в основному приватні клініки.

- медичний туризм: в Україні даний сегмент тільки починає формуватися. Медичний туризм включає організацію поїздок для одержання лікувальних, профілактичних, реабілітаційних послуг, як у межах країни, так і за кордоном. Даний сегмент ринку найбільш розвинений у країнах Азії та Європи. При цьому одним із стримуючих факторів розвитку медичного туризму є необхідність здійснення значних капіталовкладень. За оцінками фахівців, середній показник рентабельності діяльності приватної медичної клініки коливається на рівні 18-22%%, строк окупності таких проектів становить від 3 до 7 років. Слід зазначити, що при відкритті клініки більша частина витрат доводиться на покупку (будівництво) або оренду приміщень, придбання медичного устаткування, формування кадрового складу. При цьому, ріст інвестиційної привабливості даних проектів в Україні обмежується відсутністю обов'язкового медичного страхування, а також слабким розвитком добровільного медичного страхування. Так, у США та країнах Європи приватні медичні клініки працюють в умовах, коли до 80% клієнтів обслуговується через програми медичного страхування (державні страхові фонди) або за рахунок роботодавців.Основними гравцями на ринку приватних медичних послуг в Україні є наступні компанії: «Eurolab» (лабораторні дослідження, діагностика), «Добробут» (багатофункціональний медичний центр), «Борис» (багатофункціональний медичний центр), «Лісод» (онкологія), «Ісіда» (гінекологічний центр), «Медиком» (багатофункціональний медичний центр), «Max-Well Bіopharma» (кардіологічні центри) «Synevo Україна» (медичні лабораторії), «Oxford medіcal» (багатофункціональний медичний центр). Присутність іноземних компаній в Україні є незначною, при цьому закордонні клініки, як правило, є вузькоспеціалізованими

Згідно з дослідженнями агентства «Кредит-Рейтинг», основними проблемами, а також стримуючими факторами розвитку ринку приватної медицини в Україні є:

1. Негативний вплив на галузь фінансово-економічної кризи. До початку економічної кризи, ринок приватної медицини України характеризувався стабільним ростом на рівні 25-30%% щорічно. Даний показник найбільш чутливий до зміни купівельної спроможності, а також величини реальних доходів населення. Багато підприємств істотно скоротили витрати на соціальні програми персоналу, що також призвело до зменшення страхових надходжень і як наслідок зменшення обсягів послуг, наданих приватними медичними клініками. Після стабілізації економічної ситуації в Україні, активізації програм кредитування підприємств комерційними банками, рейтингове агентство очікує позитивної динаміки розвитку ринку приватних медичних послуг.

2. Юридично неоформлене державне регулювання розвитку приватної медицини, а також відсутність необхідної нормативно-правової бази для функціонування й адаптації до світових стандартів надання приватних медичних послуг. Складна система акредитації й одержання дозвільної документації для приватних медичних установ.

3. Вплив валютних ризиків на поточну діяльність приватних медичних установ.Девальвація національної валюти в 2009 році призвела до значного росту цін на іноземне обладнання й матеріали, які займають найбільшу питому вагу в структурі витрат приватних медичних клінік.

На думку рейтингового агентства одним із інструментів, що може сприяти розвитку даного ринку, є медичне страхування. У цілому на сьогоднішній день медичне страхування в Україні характеризується низьким рівнем розвитку, що пов'язано з досить низькою страховою культурою в Україні, низькими доходами населення, а також високою вартістю медичних послуг, які безпосередньо впливають на формування вартості страхових продуктів. При цьому, добровільне медичне страхування в Україні знаходиться також на низькому рівні розвитку. Так, за підсумками І кварталу 2010 року страхові компанії України отримали від продажу страхових полісів добровільного медичного страхування 83,8 млн. грн. (6,5% від загального обсягу премій). Проте, це досить перспективний вид страхової діяльності для страхових компанії, оскільки не дивлячись на невисоку рентабельність він дозволяє істотно розширити коло клієнтів фізичних осіб і пропонувати інші страхові послуги. На сьогодні основними компаніями в Україні, які надають послуги добровільного медичного страхування, є: «Провідна», «АХА Груп», «Інго Україна».Рейтингове агентство вважає, що у 2010 році на показники функціонування ринку приватної медицини України з однієї сторони негативно буде впливати зниження купівельної спроможності населення, нестійкість грошової валютної одиниці, недостатній доступ до позикових ресурсів, необхідних для розширення обсягів діяльності. З іншого боку, даний вид послуг буде користуватися попитом через кризовий стан державної медичної галузі, недостатність бюджетного фінансування державних програм розвитку охорони здоров'я тощо.

3. Необхідні ресурси та умови. Для впровадження в дію усіх вищезгаданих пропозицій необхідні відповідні ресурси та умови. Не має сумніву, що відсутністю попиту українська медицина не страждає, хворіють багато та часто. Але чи є цей попит платоспроможним? На жаль, відповідь – ні, український попит не є платоспроможним, ані держава, ані населення не мають відповідних коштів. Отже, як завжди необхідним ресурсом є капітал, який сьогодні можуть надати підпрємства через страхові компанії. Відповідно, якщо в Україні буде спостерігатися економічне зростання та відбудеться збільшення реальних доходів населення, то це позитивно вплине і на медичну галузь. Наступною необхідною компонентою є присутність на медичному ринку фахівців з економічних та фінансових питань. З переходом до ринкової економіки, елементи ринку (на жаль не сам ринок) з'являються в усіх сферах, в тому числі і в медицині. Якщо "медиками" Україна є відносно забезпечена, то, окрім декількох страхових компаній, професіональним фінансовим плануванням медицина не забезпечена. Тобто необхідною є підготовка відповідних кадрів.

Важливим моментом є і відповідна правова база. На сучасному етапі необхідною є її детальна розробка для вільного функціонування приватної медицини. Ефективне законодавство може зменшити величину тіньового медичного ринку, й збільшити кількість податкових надходжень до бюджету. Надання більшої кількості прав приватним лікарям дозволить збільшити спектр приватних послуг та прискорить розвиток приватної медицини.

4. Переваги приватної медицини та вигоди держави у підтримці розвитку приватного сектора системи охорони здоров’я.

На початку 90-х років у великих містах України з’явилися перші приватні клініки, які пропонували населенню платні медичні послуги. В цих умовах питання державного регулювання приватної медичної діяльності набули особливої актуальності, яка зберігається до сьогодні, незважаючи на низку опублікованих праць, що присв’ячені даній проблемі. Як свідчить аналіз опрацьованих у процесі дослідження літературних джерел та власний досвід автора дисертаційної роботи, основне, за що платить споживач медичних послуг в лікувально-профілактичних закладах приватної форми власності, - сервіс, який включає:

- оперативність (прийом за записом);

- достатній час прийому;

- відповідальність і більш організоване відношення до процесу лікування;

- можливість якіснішої діагностики і лікування за рахунок наявності в штаті і серед консультантів практично всіх необхідних лікарів, які працюють в команді;

- ввічливість і уважність персоналу;

- хороше устаткування;

- додаткові послуги

- зручний і приємний інтер’єр в самому закладі. 

Основними конкурентними перевагами приватної медицини перед державною є наступні: доступність, оснащеність, кваліфікація персоналу і зв’язок з потужними лікувальними установами, вартість, позиціювання на ринку. Найголовнішою вигодою держави в підтримці розвитку приватного сектора системи охорони здоров’я України є вагомий внесок приватної медицини у фінансування галузі. Так, за даними окремих українських авторів, “тіньовий ринок” медичних послуг в Україні складає близько 2 млрд. дол. США на рік (16 млрд. грн.), що перевищує 1/3 бюджету охорони здоров’я.

У разі відсутності перешкод для розвитку приватної медицини, можна припустити, що ці кошти вийдуть з тіні і держава лише у вигляді податків зможе одержати майже 800 млн. грн. на рік. Окрім цього, приватні лікувально-профілактичні заклади знімають навантаження з державних лікарень та поліклінік, адже на сьогоднішній день понад 10 % населення України обслуговується у приватних медичних кабінетах або приватних медичних центрах.

Основним чинником, що визначає ефективність роботи комерційних закладів охорони здоров’я, виступає прибуток від надання медичних послуг.

В комерційних закладах охорони здоров’я розподілу підлягає чистий прибуток – прибуток, що залишився в розпорядженні закладу охорони здоров’я після сплати податків та інших обов’язкових платежів. Розподіл чистого прибутку закладу характеризує процес формування фондів і резервів закладу охорони здоров’я для реалізації потреб виробничої діяльності та розвитку соціальної сфери.

Комерційні заклади охорони здоров’я мають кошторис видатків, що фінансуються з прибутку. Цей документ має включати видатки, пов’язані з розвитком виробництва медичних послуг, реалізації соціальної програми закладу охорони здоров’я.

До видатків, пов’язаних із розвитком виробництва медичних послуг, відносяться витрати:

-  на науково-дослідну діяльність;

- на розробку та впровадження нових методів діагностики, лікування, профілактики та реабілітації тощо;

- на реконструкцію та модернізацію.

Розподіл прибутку на соціальні програми включає витрати на утримання об’єктів соціальної сфери, проведення спортивно-культурних заходів тощо. Тобто видатки, пов’язані із розвитком виробництва медичних послуг, сприяють зростанню майна, процесу накопичення; друга складова – соціальна – характеризує частку прибутку, що спрямовується на споживання.

Характерною особливістю системи охорони здоров»я є і те, що існуючі там ринкові відносини не тільки мають свою специфіку, але й обмежені можливості. Тут завжди присутній значний неринковий сектор, у тому числі державні організації й установи. Більше того, саме вони займають в даній галузі домінуюче положення. Причини активного державного втручання в процес виробництва і споживання подібних послуг цілком об’єктивні. Світова економічна історія має чимало прикладів, що характеризують спроби забезпечити розвиток освіти, культури, охорони здоров’я винятково в рамках активних ринкових відносин.

Ринок медичних послуг помітно відрізняється від ринку товарів (споживчого ринку, таблиця).

 Таблиця

Порівняльна характеристика споживчого та медичного ринків

Споживчий ринок	Медичний ринок
Ризик не є важливою характеристикою продукції	Ризик і невизначеність великі.
Продавець виявляє ініціативу у виробництві продукції. Його рішення ґрунтується на аналізі потенційного ринку, однак у нього немає повної інформації про попит на його продукцію.	Покупець встановлює вимоги до продукції, після чого постачальник починає її розробку і випуск.
Різниця в економічно доцільних обсягах партій у виробництві й у збуті змушує виробників працювати на склад.	Вироблена продукція негайно надходить замовнику. Медична послуга не накопичується.
Мається багато видів однорідної продукції; покупець має широкий вибір. Між видами продукції є фактичні чи уявні розходження.	Виробляється відносно мало різнорідної продукції. Покупець має можливість вибору, однак заміна одного виду іншим вимагає стільки часу і витрат, що практично це нездійсненно.
Основним критерієм вибору є ціна вибору, оскільки часто є декілька рівноцінних конкуруючих варіантів.	Ціна є усього лише одним з багатьох факторів, поряд з якістю, термінами постачання і методами виробництва, необхідними для задоволення спеціальних медичних вимог.
Механізм ринку знеособлений; він враховує запити і потреби багатьох покупців і продавців, діючих незалежно.	Ринок індивідуальний; пацієнт чи його представник (страхова компанія) вступає в тісні зв’язки з організацією продавця послуг.
Виробник сам фінансує розробку і виробництво послуг.	Найчастіше замовник сам фінансує більшу частину розробки.
Для ринку характерні конкуренція і прагнення до його монополізації.	На ринку є, по суті, всього один тип замовника. Має місце двостороння монополія – “один поку-пець – один продавець”.
Ціни здебільшого визначаються  конкуренцією в звичайному економічному змісті цього слова.	Ціни визначаються за результатами оцінки передбачуваних і фактичних витрат. Дійсна конкуренція може виникнути між декількома виробниками до того, як зроблений остаточний вибір продавця.
Відносно нечутливий до змін у зовнішній і внутрішній політиці.	Дуже чутливий до коливань у зовнішній і внутрішній політиці.
Попит або відносно постійний (наприклад, на основні продукти), або залежить від доходів (наприклад, на другорядні продукти).	Попит визначається властивостями запропонованих послуг або існуючою оцінкою. Використання останніх наукових досягнень може бути однією з головних переваг.
Потреби в конкретній моделі відносно постійні. Модифікація моделі впливає на попит, але основна корисність продукту змінюється повільно.	Санітарно-епідеміологічна обстановка може викликати швидкі і сильні зміни потреб у медичних послугах.
Переговори про ціни ведуться рідко чи взагалі не ведуться. Продукція пропонується за твердою ціною, яка або влаштовує покупця, або змушує його шукати потрібний товар в іншому місці. При наявності багатьох альтернатив покупець прямо вибирає постачальника, а не веде переговори про ціну товару.	Ціна найчастіше встановлюється в результаті переговорів замовника з обраним ним самим постачальником. Замовник послуги, звичайно, обирає тільки тих виробників, що здатні її забезпечити.

 

 

Переважна більшість приватних клінік побудовані на рівні найсучасніших стандартів з використанням нових будівельних матеріалів і з урахуванням усіх санітарних норм. Як правило, вони оснащені сучасним  медичним устаткуванням, комп'ютерною технікою, лікувальні процеси виконуються за новітніми технологіями із застосуванням кращих матеріалів провідних світових виробників.

Як відомо, за останні роки приватний сектор надання медичної допомоги  розвивався без наявності загальнодержавної програми щодо його розбудови та удосконалення. В Україні йому скоріше продовжує відводитися другорядна роль у формуванні системи охорони здоров’я в нових ринкових відносинах, про що, зокрема, свідчить відсутність чіткої програми його подальшого розвитку у розробленій та затвердженій МОЗ України дорожній карті з розвитку галузі охорони здоров’я. Тому на сьогоднішній день так і немає не тільки єдиного загальнодержавного реєстру підприємств, установ і закладів приватного сектору галузі, а й відсутня чітка загальнодержавна  системи приватної медицини з відпрацьованими принципами її функціонування, методологією розвитку, адекватною нормативно-правовою базою, інвестиційними програмами розвитку тощо.

У той же час, як було наголошено вище, основні напрями становлення і розвитку приватної медицини, дозволили їй зайняти належне місце в загальнодержавній системі охорони здоров”я та покращити фінансовий стан галузі за рахунок залучення альтернативних джерел.

Як відомо, при складанні договору на виконання платних медичних послуг частіше всього орієнтуються на вимоги ст. 63 ЦК України, щодо предмету, договору, ціни на послугу, строку дії договору, прав та обов’язків сторін.

Переважна більшість юристів-практиків при складанні договору рекомендує користуватися блок-схемою за якою договір розподіляється на кілька основних блоків серед яких основними вважаються наступні: інформаційний, умовний, атрибутивний, ціновий та зобов’язальний.

1. В інформаційному блоці містяться відомості щодо характеристики (властивості та ризики) медичної послуги, місце її здійснення, а також відомості про виконавця медичної послуги.

Слід наголосити на тому, що особлива увага до інформаційного блоку угоди на виконання платних медичних послуг пояснюється вимогами чинного у сфері охорони здоров’я України законодавства та нормативно-правовими актами  щодо захисту прав споживачів. Так, відповідно до ст. 39 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, лікар зобов’язаний пояснити пацієнтові в доступній формі відомості про стан його здоров’я, мету запропонованих досліджень та лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, зокрема наявність ризиків для життя та здоров’я.

Відповідно до Закону України “Про захист прав споживачів” (ст. 15), кожному споживачеві забезпечується надання необхідної, доступної, достовірної та вчасної інформації про послугу, що дає можливість свідомого та компетентного вибору.  Причому інформація повинна бути надана споживачеві ще до замовлення послуги. Тобто розміщення інформації про послугу у тексті договору лише закріплює факт такого інформування. Виконавець має право самостійно визначати необхідний обсяг такої інформації, але він повинен пам’ятати про загрозу настання цивільно-правової відповідальності за недосконалість або недостовірність наданої споживачеві інформації (ст. 1209 ЦК України).

Слід також зазначити, що правовідносини з надання медичних послуг належать до групи так званих алеаторних (ризикових) право чинів. Будь-яке медичне втручання передбачає певні ризики. При цьому йдеться не тільки про ризики невиконання або неналежного виконання зобов’язань за договором, а й про можливість завдання шкоди здоров’ю чи життю пацієнта.

Виникнення проблем як у покупців (пацієнтів), так і в продавців (виконавців) спричиняє так звана невідчутність медичних послуг. Покупцеві важко розібратися та оцінити, що він конкретно може отримати у результаті придбання послуги лікувально-профілактичного закладу. З другого боку, медичному закладу також складно показати клієнтам (пацієнтам, споживачам медичних послуг) свій товар. Невідчутність медичної послуги не дає можливості ні переконатися, ні переконати, що в ній опосередковує акт еквівалентного товарообміну. За наявності відчутних орієнтирів (наприклад, зазначення кількості процедур, підписання акта прийому-передачі послуг) невідчутність медичних послуг нівелюється, що додає договору про їх надання менш ризикованого характеру. Відсутність речового результату більшості медичних послуг посилює пов’язані з невідчутністю послуги купівельні ризики. Проте ці ризики не мають характеру об’єктивної залежності від випадку (алеаторний характер). Вони суб’єктивні внаслідок можливої розбіжності очікувань споживача та фактично ним отриманого результату від послуги. У зв’язку з цим, така інформація призначена для досягнення однаковості в розумінні замовником і виконавцем змісту послуги та меж її ефективності.

Належна поінформованість споживача – одна із найбільш суттєвих умов договору про надання платних медичних послуг.

2. В умовному блоці договору розміщуються основні його положення: найменування та обсяг послуг, інформація про осіб, що залучаються до виконання послуг, про пацієнта та замовника. Тобто в цьому блоці міститься інформація, яка зазвичай становить зміст предмета договору.

Найменування платних медичних послуг зазначається відповідно до затвердженого прейскуранта. При цьому, усі медичні терміни повинні бути розшифровані доступною для неспеціаліста мовою (хоча це доцільно було зробити в попередньому блоці договору). Споживачам надається інформація не тільки про сутність послуги, а й про умови її надання, стандарти якості, гарантійні та інші зобов’язання. Ці умови також рекомендується включати до умовного блоку договору. Зокрема, правильно буде зазначити місце проведення медичних втручань та назву нормативного документа, яким визначено вимоги до якості (належності) медичних втручань (Наказ МОЗ України “Про затвердження нормативів надання медичної допомоги та показників якості медичної допомоги” від 28 грудня 2002 р. № 507).

Якість послуги є однією з найсуттєвіших умов надання будь-яких медичних послуг. Виконавець зобов’язаний вчасно інформувати споживача про те, що недотримання ним (пацієнтом) певних правил або рекомендацій може знизити якість надаваної послуги. У контексті такого інформування пацієнта необхідно також згадати і про порядок подальшого отримання інформації про вже надані за договором послуги. Це стосується ознайомлення з медичною документацією, надання виписок з медичної картки, результаті досліджень тощо. У договорі можна зробити посилання на внутрішні інструкції, що визначають порядок ознайомлення пацієнтів з медичною документацією та умови її видачі. 

Особа виконавця в договорі про надання медичних послуг має особливе значення порівняно з договорами про надання багатьох інших послуг. Професійний рівень того чи іншого медичного фахівця може суттєво відрізнятися, і тому для замовника (пацієнта) особа безпосереднього виконавця завжди має важливе значення. Крім того, відповідно до положень статті 902 ЦК України, виконавець повинен надавати послугу особисто. У разі надання послуг медичним закладом виконавцем (надавачем послуг пацієнтові) у юридичному сенсі є сам заклад, а не конкретний медичний працівник. Те ж стосується і відповідальності такого роботодавця (виконавця de jure) за дії його працівників (виконавців de facto) як за договірними, так і за позадоговірними зобов’язаннями перед одержувачем послуги. Проте закон дає можливість залучати до надання медичних послуг за договором й інших осіб (медичні заклади, приватно практикуючих лікарів-підприємців). Такі особи в юридичному сенсі розглядаються як субпідрядники. За ЦК України для споживача (замовника, пацієнта) основним боржником за зобов’язаннями є його контрагент за договором, який отримує плату. Однак медичним закладам рекомендується окремо передбачити в договорі можливість залучення третіх осіб до надання не тільки медичних, а й сервісних (атрибутивних) послуг.

Для правової регламентації правовідносин з надання платних медичних послуг суттєве значення має чітке визначення особи замовника (платника) та кінцевого споживача послуг (пацієнта). Адже в медичній практиці зустрічаються непоодинокі випадки, коли конкретний одержувач послуг (пацієнт) і замовник не збігаються. Зокрема, це стосується договорів зі страховими компаніями (програми добровільного медичного страхування), договорів про корпоративне медичне обслуговування тощо. За цивільним законодавством особливості зазначених вище договірних відносин регламентуються передусім положеннями статті 636 ЦК України.

Таким договорам, які мають назву “договори на користь третьої особи”, властиві дві характерні ознаки. По-перше, у такому договорі повинно бути передбачено, що виконавець (боржник) зобов’язаний виконати своє зобов’язання не замовникові (кредитору), а третій особі, тобто пацієнтові. Споживачем медичної послуги з огляду на її властивості завжди є конкретна фізична особа. По-друге, третя особа (пацієнт-споживач), на користь якої повинно бути проведене виконання послуги, наділяється самостійним правом вимоги стосовно виконавця (боржника) за договірним зобов’язанням. Більш того, право вимоги третьої особи, на користь якої укладено договір, має перевагу перед правом вимоги, що належить замовникові (кредиторові) в договірному зобов’язанні. Якщо пацієнт відмовиться прийняти медичну послугу, то договірні домовленості між замовником та виконавцем здебільшого не зможуть бути реалізовані. Замовник – фізична особа, яка є платником на користь іншої фізичної особи, - повинен вимагати отримання тієї ж послуги, від якої відмовився пацієнт, визначений договором. Інакше (якщо замовником є юридична особа) проведена оплата підлягає поверненню виконавцем разом з відшкодуванням збитків або відбувається заміна осіб у зобов’язанні.

Певні юридичні відмінності стосуються договорів, які укладаються з представниками неповнолітніх або недієздатних пацієнтів. При оформленні в договір вписуються дані одного з батьків (законних представників), він же підписує договір, в якому зазначається, що медичні послуги будуть надані третій особі (дитині, опікуваній особі). У цьому контексті слід зауважити, що вік, з якого пацієнт може укладати цивільно-правові договори, не слід путати з віком, з якого фізична особа має право давати самостійну згоду на медичне втручання.

3. Визначення в договорі розміру плати за послугу та розрахунків (ціновий блок, ціна договору) є імперативною вимогою закону, тому ціновий блок буде одним з найважливіших у договорі. Оплата медичних послуг, як нематеріальних (які не мають речового результату), так і матеріальних (комплексних) послуг, пов’язується з певним кошторисом, яким по суті є план лікування.

Замовник зобов’язаний сплатити надану виконавцем у повному обсязі послугу після її закінчення, якщо інше не встановлено законом, іншими правовими актами або договором. Медична послуга має вартісний вираз, що відрізняє її від медичної допомоги. Виконавець не може надавати послуги безоплатно, оскільки їх вартість відноситься на його збитки, а господарська діяльність задля збитків позбавлена доцільності.

Оскільки вартісний вираз медичної послуги мають дії, що її складають, ціна послуги є твердою величиною. Необхідність перевищувати цю величину може виникнути, якщо за домовленістю сторін передбачено надання додаткової послуги із самостійною ціною чи іншої послуги з вищою ціною. І в тому, і в іншому разі це окрема плата за інші послуги, а не збільшена плата за ту ж саму послугу. Виконавці платних медичних послуг не можуть ігнорувати положення цивільного законодавства України щодо публічності правовідносин з надання медичних послуг. Тому встановлення різних цін на однакові медичні послуги для різних груп споживачів буде несправедливим та може бути розцінено як грубе порушення вимог чинного законодавства.

Щодо порядку розрахунків за надану послугу, то він визначається договором між замовником і виконавцем. Однак медичні заклади не повинні ігнорувати положення Закону України “Про захист прав споживачів” щодо підвищення ціни, плати за послуги.

Однак, можлива й інша ситуація, коли порушуються інтереси медичного закладу. На практиці пацієнти нерідко відмовляються від замовлених та практично виконаних медичних послуг (робіт). Наприклад, у стоматології пацієнта інколи вимагають безоплатного перероблення якісних ортопедичних конструкцій, зауважуючи, що вони їм “уже не підходять”. У такому разі лише письмовий договір допоможе виконавцеві отримати не тільки повне відшкодування своїх витрат, а й стягнути (залишити) плату за виконані послуги. До того ж, стаття 10 Закону України “Про захист прав споживачів” передбачає, що у  випадку, якщо велику частину обсягу роботи (послуги) вже виконано (понад 75% загального обсягу), споживач має право розірвати договір лише щодо частини послуги (роботи), яку ще не виконано.

4. У зобов’язальному блоці зазвичай закріплюються основні обов’язки сторін та відповідальність за їх невиконання. Чинне законодавство передбачає певний дисонанс в обсязі обов’язків виконавця та замовника (а особливо пацієнта). Обсяг обов’язків замовника та пацієнта фактично обмежується необхідністю сплатити за послуги виконавця, дотримуватися рекомендацій лікуючого лікаря та правил внутрішнього розпорядку медичного закладу. Однак ринкові відносини у сфері медицини внесли певні корективи і в договірні зобов’язання. Зараз нікого не здивуєш штрафами, що застосовуються до пацієнтів, які пропустили чи запізнилися на прийом до лікаря.

5. Для споживачів окремих медичних послуг велике значення мають умови, в яких здійснюються медичні втручання. Пацієнт або замовник готовий платити додаткові кошти за підвищений рівень комфорту. Сервісні (атрибутивні) складові медичного обслуговування також повинні бути окремо врегульовані в договорі, а саме в атрибутивному блоці. Тут може прописуватися не тільки кількість осіб у палаті, а й розмір екрана телевізора, наявність телефону, живих квітів, додаткове харчування тощо.

6. До інших необхідних і важливих умов належить строк дії договору. Він може визначатися за загальними правилами (датовано), або пов’язуватися зі змінами стану здоров’я, виконанням певних медичних робіт. Якщо послуга тривала, доцільно передбачити терміни виконання та плати за її окремі етапи. Особливо це стосується випадків, коли існує загроза, що пацієнт (замовник) відмовиться сплачувати за послуги, Наприклад, якщо основну роботу вже виконано або її результати вже “містяться в організмі пацієнта”.

Чітко визначених критеріїв завершеності більшості медичних послуг не існує (так само, як і відповідності обсягу складових їх дій величині оплати), тому сторони визначають їх на свій розсуд. Згідно з чинним законодавством, споживач має право розірвати договір про надання послуги у будь-який час, сплативши виконавцеві частину ціни, пропорційну частині наданої послуги, до отримання повідомлення про розірвання вказаного договору. Споживач зобов’язаний також відшкодувати виконавцеві збитки, заподіяні розірванням договору, у межах різниці між частиною ціни, сплаченою за надану до отримання повідомлення про розірвання вказаного договору на виконання платної медичної послуги, та ціною всієї надаваної послуги. Іншими словами, по-перше, за ініціативою споживача допускається розірвання договору в будь-який час; по-друге, повинно бути покриття ним фактичних витрат виконавця, а не відшкодування вартості послуги Не слід також забувати, що повнолітній дієздатний пацієнт, відповідно до ч. 4 статті 284 ЦК України може відмовитися від лікування на будь-якому його етапі.

Помилки в практиці укладання та виконання договорів на виконання платних медичних послуг

Комплексний аналіз літературних джерел, де аналізується правовий супровід договорів, які нині використовуються в національній медичній практиці, дає право стверджувати, що ні медична організація, ні пацієнт від дії вказаних договорів не мають належного юридичного захисту. Адже більшість бланків договорів (формулярів) мають очевидні обмеження їх змісту та недостатню спрацьованість як з правового, так і з бухгалтерського боку.

У багатьох договорах міститься вочевидь обтяжливі для споживача послуг умови, пропонувався не правовий спосіб вирішення спорів, не було характеристик, що індивідуалізують надавану медичну допомогу. Як висновок, вказані недоліки можуть призвести до несприятливих юридичних наслідків як для пацієнта, так і для медичних організацій, які продовжують використовувати такі зразки договорів.

Окрім зазначеного вище, нерідко допускаються помилки й при укладанні договорів, серед яких виділимо наступні:

- оформлення договірних відносин з пацієнтами відбувається шляхом складання одного документа, який залишається в медичній установі, а в договорі зазначається, що його примірників є два;

- договір з пацієнтом від імені медичної організації укладає лікуючий лікар (який може представляти медичну організацію тільки на підставі належним чином оформленої довіреності), а в договорі зазначається, що він діє на підставі Статуту лікувально-профілактичного закладу;

- укладання договорів про надання платних медичних послуг з пацієнтом, який не пред’явив документа, що засвідчує особу, може призвести до неможливості встановити особу боржника з оплати та до визнання договору недійсним.

Виконання договору, який містить певні правові помилки, також може спричинити негативні наслідки, зокрема, неможливість притягнення винної сторони до відповідальності. На практиці нерідко трапляється, що медична організація не може стягнути вартість наданих послуг через те, що пацієнт надав неправильні відомості про себе чи вказав неправильну адресу проживання. Часто пацієнти не хочуть підписувати документи про прийняття послуг, особливо тоді, коли у договорі є вказівка про оплату за фактом підписання відповідного акта. Тому можливість виконання умов договору та виникнення певних обов’язків не слід пов’язувати лише з певними юридичними діями.

Таким чином, ґрунтуючись на викладеному вище, робимо висновок, що за роки незалежності України приватний сектор охорони здоров”я пройшов великий шлях становлення і виріс до системи, яка вже претендує на її офіційне визнання поряд з державною системою  охорони здоров’я. При цьому, як наголошують українські дослідники, необхідно пам’ятати, що розвиток приватної медицини вже набув безупинного характеру і потребує негайної уваги з боку держави задля блага самої держави.