27. Неомарксизм.

Радикальна політекономія: 1) розвиває теорію економічної експлуатації робітників і економічної стагнації суспільства; 2) зосереджує увагу на соціально-економічних проблемах, таких як взаємовідносини між споживачами і виробниками, загострення суперечностей між ними (П.Баран, П.Суїзі, Е.Мандел); 3) аналізує соціально-економічні проблеми впливу людини на зовнішнє середовище, відчуження від процесу праці, дегуманізацію (Ч.Міллс, Г.Макрузе, Е.Фромм).

П.Суїзі. Досліджував монополістичну конкуренцію і обґрунтував "ламану" криву попиту для олігополії; запропонував інтерпретацію Марксистської теорії криз в розрізі "недостатнього споживання"; розглядав кейнсіанське управління попитом як життєво важливий клапан для капіталізму.

Соціал-демократична теорія націлена на пошук шляхів розв'язання соціально-економічних суперечностей сучасного суспільства, через підвищення ефективності державного регулювання економіки та соціальної сфери. Розробляються механізми подолання суперечностей між працею та капіталом (К.Шумахер), вирішення екологічних проблем (Ф.Фартманн) та підвищення рівня соціального забезпечення широких верств населення (Н.Вичорек, В.Майснер).

Радикальна політекономія: 1) розвиває теорію економічної експлуатації робітників і економічної стагнації суспільства; 2) зосереджує увагу на соціально-економічних проблемах, таких як взаємовідносини між споживачами і виробниками, загострення суперечностей між ними (П.Баран, П.Суїзі, Е.Мандел); 3) аналізує соціально-економічні проблеми впливу людини на зовнішнє середовище, відчуження від процесу праці, дегуманізацію (Ч.Міллс, Г.Макрузе, Е.Фромм).

П.Суїзі. Досліджувавмонополістичну конкуренцію і обґрунтував "ламану" криву попиту для олігополії; запропонував інтерпретацію Марксистської теорії криз в розрізі "недостатнього споживання"; розглядав кейнсіанське управління попитом як життєво важливий клапан для капіталізму.

Соціал-демократична теорія націлена на пошук шляхів розв'язання соціально-економічних суперечностей сучасного суспільства, через підвищення ефективності державного регулювання економіки та соціальної сфери. Розробляються механізми подолання суперечностей між працею та капіталом (К.Шумахер), вирішення екологічних проблем (Ф.Фартманн) та підвищення рівня соціального забезпечення широких верств населення (Н.Вичорек, В.Майснер).

 

 

27. Господарство урср у 20 р. XX ст.

Створенням УРСР 12(25) грудня 1917 р. розпочато будівництво соціалізму. Політика "військового комунізму" виявилася неефективною.

Навесні 1921 р. виникла небезпека війни з широкими народними масами: селянська війна з більшовиками, повстання матросів в Кронштадті тощо.

10 з'їзд партії більшовиків проголошує нову економічну політику (НЕП), що вводилася поступово, з великими труднощами. Її головні складові: 1) заміна продрозкладки на продподаток /березень 1921 р./, формування ринку в місцевому масштабі; 2) оновлення фінансово-грошової системи, відновлення Державного банку, проведення грошової реформи /1922‑1924 рр./; 3) легалізація приватної торгівлі; 4) у промисловості великі підприємства залишені як державні, а дрібні і середні передавалися в оренду або приватну власність /серпень 1921/; 5) держпідприємства об'єднано в госпрозрахункові організації – трести /союзні, республіканські і губернські/, які стали основною формою управління промисловістю. В Україні було 3 союзних трестів, 21 республіканський і 54 губернських.

Швидкому розвитку промисловості сприяли: самостійність в управлінні виробництвом, введення ринкових відносин. У 1926 році був досягнутий довоєнний рівень виробництва, проте не всі галузі працювали високопродуктивно. Так у Донбасі добувалося лише 78% довоєнного рівня вугілля. Вкладалися кошти у будівництво нових заводів, електростанцій. В Україні було закладено три великі електростанції, почали випускати трактори.

Подальшому розвитку промисловості заважали: 1) право розпоряджатися підприємствами належало державі; 2) залежність підприємств від трестів /на госпрозрахунку працював трест, а підприємство не знало результатів своєї роботи/; 3) гостра потреба в керівних кадрах, фахівцях, кваліфікованих працівниках.

Темпи розвитку української промисловості перевищували загальносоюзні за рахунок розвитку кам'яновугільної, залізорудної і машинобудівної галузей промисловості, які стали основою індустріалізації СРСР.

Сільське господарство за роки громадянської війни і "військового комунізму" було зруйноване. Для його відродження: 1) створено акціонерне товариство "Село-допомога"; 2) на допомогу селу відправлялися робочі і військові; 3) дрібні селянські господарства збільшилися за рахунок поміщицьких і церковних земель /у селянських господарствах України було 31 млн. десятини землі, тобто 92% земельного фонду республіки/; 4) було введено єдиний сільськогосподарський податок /1923р./, який селяни платили в грошовій формі, завдяки чому держава почала формувати хлібний фонд закупівлями з ринку; 5) розвивалася кредитна кооперація селянства і спеціалізована кооперація.

Наприкінці 20-х років перемогу у боротьбі партійних угрупувань отримали прихильники командно-адміністративних методів управління державою під гаслами "будівництва економічного фундаменту соціалізму" і "будівництва основ соціалізму ".

Більшовики почали реконструкцію господарства під гаслом "подолання економічної відсталості і перетворення радянської країни у високорозвинену державу": 1) швидку індустріалізацію прагнули провести за рахунок селянства, використовуючи механізм цінових ножиць /тобто держава встановлювала низькі ціни на сільськогосподарські продукти і високі – на промислові товари/; 2) введено новий господарський механізм /1928‑1932рр./ з високим рівнем централізації управління народним господарством; 3) трести перетворено в органи технічного управління, підприємства стали основною ланкою управління; 4) прискореними темпами розвивалася електроенергетики, будівництво нових заводів /Харківський тракторний, реконструйований паровозобудівний в Луганську тощо/; 5) оновлення засобів виробництва на 80%‑90% /у деяких галузях механізували до 50% праці/; 6) було надано перевагу розвитку галузей групи "А" у порівнянні з галузями групи "Б"/прогрес важкої індустрії не вплинув на розвиток легкої і харчової промисловості/.

Колективізація сільського господарства: проводилася в короткий термін насильницькими методами. Результати колективізації: 1) депортовано з України сто тисяч селянських сімей; 2) ліквідовано більше двохсот тисяч селянських господарств; 3) спад сільськогосподарського виробництва і залишковий принцип при хлібозаготівлі викликали в 1932 році голод в Україні /втрати від нього склали близько 8 млн. чоловік/. Негативні наслідки колективізації проявлялися протягом всього існування командно-адміністративної системи.