27. Економічний розвиток європейських країн у другій половині XX ст.

Англія. У 80-х рр. уряд М.Тетчер здійснив програму приватизації. У націоналізовані галузі, які до цього були монополією держави, був допущений приватний сектор. Було зменшено обсяги державних інвестицій в економіку. Проводилися заходи по обмеженню державного економічного регулювання. За роки правління М.Тетчер число акціонерів виросло з 7 до 25% дорослого населення країни.

У названих умовах в державному секторі виробляється близько 20% промислової продукції. Через державний бюджет перерозподіляється до 40% валового внутрішнього продукту. В Англії саме державний бюджет, а не державний сектор, є головним інструментом державного регулювання госпо­дарства.

Об'єктом регулювання є і сільське господарство. Після війни держава почала підтримувати штучними заходами фермерів, зокрема, покривати близько чверті їх виробничих витрат: скуповувало їх продукцію по гаранто­ваних твердих цінах, платило премії за підвищення врожайності, продуктив­ності тваринництва тощо. Це сприяло зростанню обсягів сільгосппродукції. Проте, остання дорожче за аналогічну продукцію партнерів по ЄС.

Франція. У 70-х роках уряд почав стимулювати розвиток перспективних галузей, а саме автомобільної, авіаракетної і електротехнічної, продукція яких могла бути конкурентоздатною. Вже на початок 80-х років частка Франції по цих галузях перевищувала 10% від сукупного виробництва розвинених країн.

У 1980 р. в промисловості було зайнято 25,8% населення країни, у сфері послуг — 57%, в сільському господарстві – 8,7%.

Сільське господарство Франції експортує третину всієї продукції, і за цим показником займає 1-е місце в Європі. Держава в примусовому порядку викупляла нерентабельні дрібні господарства, стимулювала утворення крупних фермерських господарств, раціоналізацію і підвищення технічного рівня сільського господарства. Результатом стало прискорення зростання сільськогосподарського виробництва.

Особливості корпорацій і фінансового капіталу Франції – висока концентрація капіталу, але низька концентрація виробництва. У число 10 най­більших комерційних банків світу входить 4 французьких. У число 10 найбільших промислових компаній миру жодна французька не входить.

Німеччина. За період з 1948 р. по 1990 р. промислове виробництво виросло в 12 разів, тоді як виробництво розвинених капіталістичних країн в цілому — в 5,7 разу. Причини: 1) оновлення основного капіталу; 2)  низькі військові витрати. Займаючи 3-е місце серед розвинених капіталістичних країн по промисловому виробництву, Німеччина займає 2-е місце по експорту. Вона вивозить товарів набагато більше, ніж Японія і майже стільки ж, скільки вивозять США.

У 80-х роках в господарстві панувало декілька фінансових груп. Найбільша з них, яку очолюють німецький банк і електротехнічна корпорація "Сименс", контролює 1/3 акціонерного капіталу країни.

Націоналізація не проводилася. У руки уряду перейшла власність фашистської держави і військових злочинців, а надалі державний сектор збільшувався за рахунок державних інвестицій і нового будівництва. Державні компанії виробляють 95% електроенергії, 75% кам'яного вугілля, 80% залізняку, 50% алюмінію, 40% автомобілів. У руках держави знаходиться майже вся інфраструктура. У кредитній системі країни також панує державний сектор. Через державний бюджет перерозподіляється близько 40% валового внутрішнього продукту, і саме бюджет є головним державним регулятором економічного розвитку.

У Німеччині, як і у Франції, практикується індикативне планування. Державні програми поділяються на короткострокові – антициклічні /в періоди спадів держава збільшує інвестиції, в основному у галузі інфраструктури, і посилено субсидує промисловців, а в роки підйому державні інвестиції і субсидії зменшуються/ і довгострокові – структурні, пов'язані з прогнозуванням і програмуванням. Довгострокове планування орієнтоване на підтримку оптимальної структури виробництва.

Японія. З 1950 по 1970 рр. середньорічні темпи зростання промислового виробництва склали близько 15%. До 1990 р. промислове виробництво Японії виросло в порівнянні з рівнем 1938 р. в 21,1 рази. За основними економічними показниками Японія вийшла на 2-е місце в капіталістичному світі. Причини: 1) повне оновлення основного капіталу на вищому технічному рівні; 2) особливості господарювання: виробничі операції, які не вимагають високої техніки, але вимагають багато живої праці, крупні фірми самі не виконують, а передають дрібним, іноді навіть напівкустарним закладам, що обходиться значно дешевше; 3) низькі військові витрати; 4) особливості державного регулювання економіки. Державі належить більше третини основних виробничих фондів, 20% валового внутрішнього продукту виробляється за державними замовленнями. Через державний бюджет перерозподіляється 30% валового внутрішнього продукту.

Економічним плануванням займається орган, який так і називається "Управління економічного планування". Парламент ні в розробці, ні в затвердженні планів участі не приймає. У роботі органу планування.

Розробляються плани двох видів – загальнодержавні і галузеві. Мета загальнодержавних планів – забезпечити певні темпи зростання. Мета галузевих планів – забезпечити зростання тих частин господарства, які не можуть обійтися без державної допомоги. Якщо загальнодержавні плани забезпечуються приватними інвестиціями, то галузеві – державними.