27. Економічні наслідки другої світової війни.

США. Військові операції на території США не проводилися, а проходили в Європі, руйнуючи її господарство. Людські втрати на території США склали 6 чоловік, загиблих від вибуху бомби, запущеної з Японії на повітряній кулі. Американське населення в роки війни одягалося і харчувалося краще, ніж в довоєнні роки.

Внесок США в перемогу над Німеччиною був переважно матеріальним – 46 млрд. дол. по ленд-лізу в різних військових матеріалах. По-перше, за словами Президента Трумена: "Гроші, витрачені на ленд-ліз, безумовно, врятували безліч американських життів". По-друге, товари для союзників купувалися у американських корпорацій, і ленд-ліз викликав патріотичне пожвавлення, збільшення зайнятості, нові доходи, нове будівництво.

У роки війни військові промислові підприємства будувала держава /2,5 тис. нових заводів, оснащених передовою технікою/. Після війни підприємства були продані монополіям в 3-5 разів дешевше, ніж обійшлися державі. Війна забезпечила зростання промислового виробництва США з 1938 по 1948 рр. більш ніж в два рази. Виросла частка США і в світовому виробництві з 40% до 62%.

Англія. В результаті другої світової війни Англія знов була в числі переможців, і знову це не забезпечило їй процвітання. Промисловість Англії і в післявоєнний період розвивається повільніше, ніж очікувалося.

Японія. Промислове виробництво Японії до кінця другої світової війни скоротилося в 10 разів у порівнянні з довоєнним. Відновлення відбувалося на старій технічній основі. Японські промисловці сподівалися як і раніше вигравати на дешевизні праці і відновлювали галузі, що не вимагають великих капіталів і високої техніки. Але до кінця періоду відновлення з'ясувалося, що в нових умовах старі методи соціального демпінгу неефективні. Тоді лідери Японії різко змінили пріоритети.

Франція. Після війни у Франції був узятий курс на пропорційний розвиток всіх галузей. Він виходив із завдань самозабезпечення замість участі в міжнародному поділі праці. Його економічна недоцільність полягала, зокрема в тому, що розвивалися і ті традиційні галузі, продукція яких не мала попиту на світовому ринку.

Німеччина. Довоєнний рівень промислового виробництва був досягнутим лише у 1951 р. Відновлення господарства затримували реформи, що проводилися в країні, по ліквідації військової промисловості, по розукрупненню монополій, накладені на Німеччину репарації.

27. Еволюція неокласичної теорії на початку XX ст.

Е. Чемберлін (1899-1967 рр.). Американський економіст. Головний твір: "Монополістична конкуренція. Реорієнтація теорії вартості" (1933р.). Основні ідеї: 1) пристосував неокласичну теорію ціноутворення до загальновідомих фактів підриву вільної конкуренції з боку монополій; 2) запропонував нетрадиційне для неокласиків вирішення проблем неповної зайнятості, не відмовляючись повністю від концепції економічного невтручання; 3) розробив теорію монополістичної конкуренції, вважав, що монополія приносить користь суспільству; 4) модель монополістичної конкуренції припускає структуру ринку, в якій сполучено елементи конкуренції і елементи монополії; 5) в умовах виробництва і продажу однорідного продукту при безлічі продавців і покупців рівноважна ціна визначається перетином кривої витрат виробництва /пропозиція/ і кривої валового доходу /попиту/. Та варто тільки цей продукт урізноманітити, підприємець дістане можливість збільшувати свій доход через обмеження пропозиції.

Й. Шумпетер (1883-1950 рр.). Австрійський економіст, міністр фінансів Австрійської республіки. Головні твори: "Економічні цикли", "Капіталізм, соціалізм, демократія", "Історія економічного аналізу". Основні ідеї: 1) висунув план фінансової стабілізації на основі жорстких антиінфляційних заходів; 2) розробив теорію походження, функціонування і занепаду капіталізму на основі якої побудував ряд гіпотез про виробничий цикл, гроші, відсоток і ціни; 3) розробив модель рівноваги, заснованої на понятті граничної корисності, яка примушує економічну людину балансувати між задоволеннями і стражданнями; 4) концепцію динамічної рівноваги господарства доповнив концепцією підприємця-інноватора, який завжди прагне отримати великий прибуток. Діяльність інноваторів є причиною коливань економічної активності; 5) вважав, що нововведення дають поштовх розвитку. Впровадження нововведень характеризується скачками і ривками. Як тільки один передовий підприємець долає технологічні і фінансові утруднення і відкриває нові шляхи отримання прибутку, інші поспішно слідують за ним; 6) вважав, що причини загибелі капіталізму криються в образі думок людей, що визначають його культурну надбудову.

Р. Солоу (23 серпня 1924 рр.). – американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки 1987 р. Запропонував математичну модель, виражену системою диференціальних рівнянь, яка показувала залежність між збільшенням основного капіталу /заміщення праці капіталом/ і зростанням продукції на душу населення.

Виробнича функція Кобба-Дугласа. Перший успішний досвід побудови виробничої функції, як рівняння регресії, на базі статистичних даних був отриманий американськими ученими – математиком Д.Коббом і економістом П.Дуг­ласом в 1928 р. Запропонована ними функція спочатку мала вигляд: Y=ak^α L^{1- α}, де Y ‑обсяг випуску, K –величина виробничих фондів (капітал), L –витрати праці, a>0, α>0 –числові параметри (масштабне число і показник еластичності).

Для обліку технічного прогресу у функцію Кобба-Дугласа вводять спеціальний множник. Завдяки своїй простоті і раціональності, ця функція широко застосовується до цих пір і отримала подальші узагальнення в різних напрямах.