27. Економічні погляди революційної та радикальної демократії.

Історичні умови виникнення: 1) розорення значної частини селян у результаті реформи; 2) існування селян на межі виживання; 3) поширення повстань, революційних ідей; 4) необхідність вираження інтересів збіднілих селян.

І.Фесенко (1846‑1882 рр.). Революціонер-семидесятник. Основні ідеї: 1) скасування кріпацького права, самодержавства революційним шляхом; 2) не вважав селянство революційною силою, бо у нього немає комуністичних інстинктів; 3) головними революціонерами мають бути члени раціоналістичних сект.

С.Подолинський (1850‑1891 рр.). Активний діяч Київської "Громади". Головний твір: "Праця людини і її відношення до розподілу енергії". Основні ідеї: 1) вважав культурно-просвітницьку діяльність підготовчим етапом до революційної боротьби. Для неї необхідна соціал-демократична партія та головна рушійна революційна сила – селянство; 2) констатує наявність капіталістичних відносин в Україні та виділяє їх стадії: ремесло, мануфактура, великий фабричний здобуток; 3) намагається пояснити трудящим суть капіталістичної експлуатації за К.Марксом; 4) на перехресті природничих і соціальних наук сформулював закон Подолинського: "людська праця має властивість нагромаджувати сонячну енергію на поверхні землі"; 5) найсприятливіший спосіб виробництва – соціалізм, бо нагромаджена працею енергія слугує усьому народу, а не окремим особам /це положення визнано Ф.Енгельсом/.

М.Драгоманов (1841‑1895 рр.). Соціально-політичний діяч. Основні ідеї: 1) викриває антинародну суть самодержавства; 2) виступає за об'єднання Українських земель та слов'янських народів на демократичних засадах; 3) вважав, що реформа 1861 р. була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів, самодержавства бо у селян відібрали землю, яка у них була, а до феодальних форм експлуатації додалися капіталістичні; 4) зазначив, що капіталістичний розвиток сприяє технічному прогресу; 5) виділив негативи капіталізму – кризи, безробіття, важке становище робітників; 6) майбутнє України пов'язує з ліквідацією приватної власності, розбудовою "громадівства" /спосіб виробництва, у якому фабрики, заводи, продукти праці належать робітничим громадам, а земля і сільськогосподарські продукти – сільським громадам/; 7) пропонує перехід до "громадівства" еволюційним шляхом реформ. Завдання – завоювання політичної свободи.

27. Економічні ідеї народників.

Народницький рух в Україні був породжений тими самими соціально-економічними умовами, що й у Росії в цілому. Українські народники, як і народники Росії, вірили в самобутній характер економічного розвитку країни, ідеалізували селянство, вважали його рушійною силою революції. Народники України організаційно були міцно зв’язані з народницькими гуртками Росії. Але не зважаючи на спільність як у теоретичних питаннях, так і в практичній організаційній діяльності, котра існувала між українськими і російськими народниками, мали місце і деякі особливості, що характеризували народницький рух в Україні. Вони залежали від двох факторів — особливостей форм селянського землеволодіння на Україні і національних моментів.

В Україні не було общинної форми землеволодіння, властивої великоруським губерніям, що й зумовило певну різницю теоретичних засад російських та українських народників. Відповідно і соціалістичні ідеали селянства останні бачили не в общині, а у зрівняльному подушному переділі землі.

Другим моментом, що характеризував народницький рух в Україні, був зв’язок частини його учасників з українофілами, тобто з буржуазним національно-визвольним рухом, зокрема з його лівим (демократичним) крилом. Українофіли, як і народники, вели про-паганду на селі, розповсюджували нелегальну літературу. Їхня діяльність у цьому напрямку майже нічим не відрізнялась від народницької.

Вплив на народників в Україні мала й діяльність ліберальних елементів, яка посилювала опозиційний рух. Ліберальні народники виражали специфічні інтереси дрібної буржуазії й селянства, які тільки виходили з кріпацьких тортур.

П.Чубинський (1839‑1884 рр.). Український етнограф, фольклорист. Основні ідеї друкував у газетах і журналах: 1) дослідження реального стану сільського господарства /40% доходів селянина йдуть на податки, збори, повинності, а 60% – це акциз на горілку/; 2) підкреслював напівкріпосницький характер реформ; 3) пропонував надавати селянину кредит через ощадно-позичкові товариства, знищити перешкоди для вільного переміщення робочої сили, фінансувати кустарні промисли.

П.Червінський (1849‑1931 рр.). Земський статист, голова ліберального народництва. Основні ідеї: 1) перший серед народників використав деякі положення марксистського історичного матеріалізму і виділив 4 типи господарств: патріархальне, рабське, кріпосне, товарне /ідеалізує господарства на натуральній основі/; 2) економіку України та Росії вважає перехідною від натурального до товарного виробництва; 3) неможливість розвитку крупного виробництва й капіталізму пояснює натуральністю господарства, общинною власністю, відсутністю пролетаріату; 4) пропонував комбінувати особисте господарство з технічними удосконаленнями.

М.Кожан (1898‑1956 рр.). Учасник революційного руху на Західній Україні. Основні ідеї: 1) рекомендував запроваджувати машинно-асоціативні форми /землеробська община на артільних засадах користується фабрикою або заводом/; 2) пропонував використовувати селянську працю взимку у промисловості /на кустарних промислах, мануфактурах, машинних асоціаціях/.