27. Економічний розвиток України в др. Пол. XIX - на початку XX ст.

З першої половини 19 ст. соціальний розвиток українських земель характеризувався: занепадом феодально-кріпосницької системи господарювання та кріпосницької мануфактури, розвитком товарно-грошових відносин і проникненням капіталістичних відносин в сільське господарство, руйнуванням селянських господарств, поглибленням розшарування селянства і подальшим використанням вільнонайманої праці й машин, поступовим формуванням нових соціальних прошарків /підприємців і найманих робітників/ та загальноімперського внутрішнього ринку.

Промисловий переворот (почався у 30‑40 рр. і завершився у 60‑80 рр.) сприяв розвитку промисловості, у наслідок чого фабрично-заводське виробництво утвердилося у металообробній, текстильній, тютюновій, склодувній, паперовій і інших галузях. Перше місце в промисловому виробництві України займала цукрова галузь /80% виробництва цукру у Російській імперії/.

Виникає новий вид транспорту – залізниця. Модернізується річковий і морський флот. Переживає бум гірничодобувна промисловість, змінюється енергетична база, прискореними темпами розвивається машинобудування, легка і харчова промисловість, застосовуються нові технології. Фабрика стає основною формою виробництва, а фабричний робітник – основною продуктивною силою.

Активізується внутрішній ринок, отримує розвиток кредитна система, торгові біржі. Міста перетворюються на крупні промислові і торгово-адміністративні центри.

У другій половині 19 ст. істотні зміни відбулися і в сільському господарстві: скасування кріпацтва /царський маніфест від 19 лютого 1861 р./; земля стає предметом купівлі – продажу; активне втягнення селянських господарств у товарно-грошові відносини;

декларативність багатьох прав селян /наприклад, для зміни місця проживання селянину необхідно було відмовитися від наділу, ліквідовувати особисту і сімейну заборгованість/.

Індустріаліщзація в Україні починається з перших років 20 сторіччя. Етапи розвитку: 1) криза 1900‑1902 рр., коли в результаті масового банкрутства дрібних підприємств росте концентрація виробництва, кількість монополістичних об'єднань, їх зв'язок з іноземним капіталом; 2) депресія /тривала до кінця 1909 р./; 3) підйом 1910‑1913 рр.

Аграрна реформа сприяла переходу сільського господарства на індустріальну основу, шляхом закріплення за кожним хазяїном, що володів землею на основі общинного права, приналежну йому частку у приватну власність; надання кредитів сільським селянським банком; переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Кавказу, Середньої Азії /однак селянин міг переселитися і на хутір/; формування сприятливих умов для розвитку приватного сільськогосподарського виробництва.

У Східній Україні відбувся промисловий переворот, почався процес індустріалізації, за рівнем промисловому розвитку вона вийшла на одне з перших місць в Російській імперії, наздогнала передові країни світу. Західноукраїнські землі знаходилися на низькому рівні розвитку і відставали від передових частин світу.

У період 1-ї світової війни розвиток індустріалізації був перерваний. Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії і Австро-Угорщини) і стала ареною бойових дій. Промислове виробництво в Україні на початку війни: 1) зросло, виконуючи армійські замовлення; 2) поповнилося евакуйованими підприємствами з районів бойових дій /Прибалтика, Польща/; 3) підвищило концентрацію виробництва /найвища була в металургійній і машинобудівній промисловості. Наприклад, Південноросійське дніпровське металургійне товариство об'єднувало 12 підприємств і 30 тис. працівників/, через створення нових об'єднань і товариств, хоча загальна їх чисельність зменшилася /з 3381 у 1913 р. до 2849 у 1915 р./; 4) зазнало раптового спаду /1917 р./ та невдалих спроб відновлення основного капіталу за рахунок іноземних інвестицій; 5) потерпало від нестачі кваліфікованої робочої сили /30% довоєнної чисельності робочих Донбасу були мобілізовані з перших днів війни, в Катеринославської губернії не вистачало 104 тис. працівників/.

Сільськогосподарське виробництво скорочувалося з перших днів війни, унаслідок поголовної мобілізації селянства /у 1917 р. в Україні залишилося 40% працездатного населення в сільському господарстві/, та не могло вирішити проблему забезпечення промислових центрів хлібом.

Торгівля і фінансова системи країни набули негативного розвитку: скорочення виробництва предметів масового споживання; зменшення обсягів торгівлі; знецінення рубля.

Отже, перша світова війна спровокувала: деструктивні процеси в господарстві України; мілітаризацію промисловості; старіння основного капіталу; скорочення виробництва засобів виробництва, предметів споживання; занепад сільського господарства.