27. Особливості розвитку промисловості в Україні наприкінці XIX ст.

Реформи другої половини століття (відміна кріпосного права і т.п.) прискорили розвиток ринкових відносин, сприяли промисловому перевороту в Україні. Мануфактурне виробництво практично повністю було замінене на фабрично-заводське з використанням найманої робочої сили та різних машин (парових, потім двигунів внутрішнього згоряння та електричних).

Особливість промислового перевороту в Україні полягала , що з 60-х років у першу чергу почало розвиватися будівництво та використання залізниць. З 1863 р. почалося спорудження першої в Наддніпрянській Україні залізниці між Одесою і Балтою, а вже на кінець століття довжина залізничних колій в Україні становили 8400 км.

Відбувся розвиток галузей важкої промисловості: вугільної, залізорудної, металургійної, машинобудівної. Найбільшого розвитку досягнув Донецько-Криворізький регіон, який став головною вугільно-металургійною базою України.

Слабким місцем промисловості було те, що лише 15% промислових підприємств на території України випускали готову продукцію, решта — давали сировину та напівфабрикати, які вивозилися

У сільскому господарстві товарне виробництво найінтенсивніше розвивалося на Правобережжі (родючі ґрунти, транспортні комунікації до морських портів). В Україні вирощувалося 90% експортної пшениці імперії, 43% світового врожаю ячменю, 20% — пшениці і 10% — кукурудзи. Інтенсифікація призвела до утворення надлишку робочої сили в сілському господарстві — 7,3 млн чоловік з 10,7 працездатних.

Чисельність міського населення зросла у 2,5 рази і становила 1457 тис. чол. У 80-90-ті роки в Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі з'явилися електростанції, в 1892 р. в Києві пущено перший в імперії трамвай, за ним — в Катеринославі, Житомирі, Єлісаветграді, Севастополі. На початку 80-х встановлено телефонний зв'язок в Одесі, пізніше — в Києві (перша в імперії державна телефонна станція), Маріуполі.

В 1887 р. на обліку знаходилося 1480 тис. робітників, з яких 84% були корінними жителями, з них понад 52% назвали рідною мовою українську.

28. Національні рухи в Україні другої половини XIX – на початку XX ст.

29. Виникнення політичних партій в Україні на початку XX ст.

Вагомою силою в боротьбі за створення української держави і її незалежність стали політичні партії. Перші з них виникли наприкінці ХІХ століття на західноукраїнських землях.

Жовтень 1890 року. Саме цього місяця у Львові започатковується перша на території нинішньої України легальна організація європейського зразка – Русько-українська радикальна партія (РУРП). Серед її засновників - Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та інші відомі громадські діячі.

Стратегічною метою в економічній сфері партія проголосила зміну "способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму", "колективного устрою праці і колективної власності". Необхідність творення самостійної української держави взагалі не виникала.

Іншої думки дотримувалося "молоде" крило партії. Як мінімум, про поділ Галичини на українську та польську частини, як максимум - про створення власної національної держави.

Переломним моментом став вихід книги Юліана Бачинського під назвою "Україна уярмлена", в якій автор виклав ідею політичної самостійності України. На IV з’їзді партії в грудні 1895 року було проголошено програмне положення про державну самостійність України, яка розглядалося як засіб розв’язання соціальних проблем.

До тези про політичну самостійність України цілком і повністю пристав Іван Франко. Після з’їзду він починає активно пропагувати ці ідеї у своїй творчості, зазначаючи, що "Зробити з … мас політичну силу …— ось головна мета, яку поклала собі українсько-руська радикальна партія".

У травні 1899 року у партії стався розкол.

Того ж року засновують Українську соціал-демократичну партію (УСДП), яка сповідувала ідеї інтернаціональної солідарності пролетаріату всіх націй і одночасно прагнула забезпечити національну свободу своєму народові. Друкований орган партії – газета "Воля" писала, що метою українських есдеків є "вільна держава українського люду, українська республіка".

За ще одну мету робітничого руху УСДП визнавала соціалізм, але не підтримувала неправові засоби його досягнення, такі, як захоплення політичної влади за допомогою збройного повстання.

На західноукраїнських землях завершилося формування і консервативної політичної течії. Українськими політичними діячами на чолі з Олександром Барвінським був створений Католицький русько-народний союз (КРНС). Партія визначала себе як опозицію до австрійської адміністрації і визнавала право українців на побудову в майбутньому незалежної української держави.

На початку ХХ століття політичні партії почали складатися і в Наддніпрянській Україні. Наприкінці січня 1900 року групою студентів з українофільських гуртків Харкова засновується Революційна українська партія (РУП). Її програмним документом стає видана у Львові брошура ідеолога українського націоналізму Миколи Міхновського "Самостійна Україна". Вважається, що відтоді прагнення до самостійності України стає загальнонаціональним ідеалом.

1902 року в РУПі стався розкол, що призвів до створення двох нових партій – Української національної і Української соціалістичної. Трохи згодом частина рупівців переглядає свої погляди й у 1904 році створює окрему Українську соціал-демократичну спілку, яка на автономних засадах увійшла до меншовицької фракції РСДРП.

І, нарешті, в грудні 1905 року частина рупівців на чолі з Винниченком, Петлюрою і Поршем доходять висновку про необхідність об’єднання національної ідеї з марксизмом і реорганізують РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію. Перша світова війна відклала проблеми партійного будівництва аж до повалення царської самодержавності.