10.Походження та періодизація первісного мистецтва.

Питання про походження мистецтва ще й досі вирішується неодно­значно Існує кілька концепцій:

1. «імітаційна теорія»( Лукрецій, Кант, Сеченов), за якою мистецтво є виявом інстинкту імітації, одним з природних інстинктів людини, який і виявляється в риту­алі, імітуючому дії людини чи тварини.

2. Друга теорія базується на ствердженні, що людина має "інстинкт прикрашення", який і народжує мистецтво (натільні прикраси, татуювання, прикрашені знаряддя праці та предмети побуту )

3. Третя концепція, яка здається найбільш ґрунтовною, викладена у до­слідженні А.Д. Столяра "Походження образотворчого мистеціва".За А. Д. Столяром, у палеолітичної людини (доби верхньою палеолі­ту) виникають "надмірні емоції" або «натуральна пантоміма» збудження, хвилювання мисливців дося­гає апогею на момент знищення тварини, але це збудження не може обір­ватися в одну мить, воно продовжується ("надмірні емоції") й породжує комплекс нових дій первісної людини зі шкурою тварини.Натуральна пантоміма включає пластичні дії ,ритмозвукові елементи,що розігруються навколо туші тварини.Так народжується мистецтво:образотворче,музичне,театральне,літературне.

Ми­стецтво палеоліту виникає на стадії верхнього або пізнього палеоліту.

І Пізній палеоліт 40-10 тис р до н е

II Мезоліт (середній кам'яний вік) - 10 - 6 тис р до н е

III Неоліт (новий кам'яний вік) - 6—2 тис р до н е

У свою чергу в верхньому палеоліті виділяють ще три періоди

1) Оріньякський - 40 - 35 тис р до н е

2) Солютре 35-25 тис р до н е

3) Мадлен -25-10 тис р до н е

Саме до мадленського періоду відносяться найвизначніші явища первісного мистецтва.

11 Типологія розвитку первісної художньої культури

Скрізь у місцях свого проживання люди прикрашали житло малюнками. Спочатку це були хвилясті лінії й відбитки рук, а зго­дом з'явилися зображення, що майстерно передавали зовнішній вигляд тварин, а подекуди й відтворювали динаміку їх рухів. Такі малюнки інколи нагадують жанрові сценки, тема яких — життя тва­рини або полювання на неї. Ці малюнки виконані або одним кольо­ром (монохромні), або кількома (поліхромні). Найбільш відомими місцями, де знайдено такі малюнки, є печера Ласко в південно-західній Франції, Альтамирська печера на півночі Іспанії та Капова печера на Нижньому Уралі.

Точність малюнку, намагання якомога ближче до оригіналу пе­редати вигляд і рухи тварин, відсутність будь-якої стилізації в таких роботах є не лише ознакою майстерності прадавніх майстрів. Вод­ночас це й свідчення недостатнього рівня розвитку абстрактної дум­ки первісної людини. Заслуговує на увагу той факт, що жодного разу серед майстерно зроблених малюнків тварин археологам не зустрі­чалися відповідні зображення людей. Самосвідомість, яка є ознакою високого рівня абстрактного мислення, не була притаманною перві сній людині. Вона мислила досить прагматично й конкретно, зосе­реджуючи увагу лише на тому, що становило докорінні життєві Ін­тереси - на їжі. Це дає підстави вбачати в таких зображеннях не наслідки розваг первісної людини гад час відпочинку, а важливі елементи її освітньої й релігійної діяльності, спрямованої на вирі­шення найпекучіших проблем життя.

Серед зображень на стінах печер палеолітична людина зали­шила малюнки коней, диких биків, носорога, бізона, лева, ведмедя, мамонта. Цих тварин вона малювала, адже полювала на них і вбача­ла в них основне джерело свого існування, а також остерігалася як потенційних ворогів. У багатьох випадках малюнки вкриті дірками й подряпинами від сгріл чи списів, що підтверджує погляд на наске-льний живопис, як на складову частину мисливських ритуалів ста­родавнього людства. Та й саме розташування печер, де зустрічаються розписи, як правило, свідчить, що вони не могли використовуватися як житло, а виконували функцію капищ: малюнки розміщено у важкодо-ступних місцях, де бракує свіжого повітря, куди непросто дістатися че­рез вузькі, довгі й заплутані ходи, складні підйоми. Рослини на стінах таких печер не зображуються зовсім, а людські фігури зустрічаються дуже рідко й не мають тієї жвавості малюнку, тих яскравих і правдивих форм, що притаманні зображенням тварин. Пояс­нюється це просто. Саме тваринний світ був об'єктом пильної уваги первісної людини. Вона спостерігала, вивчала окремі види тварин, на­магалася зафіксувати в малюнку набуті знання й водночас вплинути на майбутнє полювання за допомогою чаклунських дій.

12)Пам'ятники первісної культури й особливості їх атрибуції

Палеолітичні венери, розписи печер Ласко і Альтаміра. Розписи печери Капової. “Лучники, що б’ються”, “Жінки, що танцюють”, “Жінка, що збирає дикий мед”, скелетний стиль. Австралійський живопис на корі: дух Вили-Вилья, рентгенографічне зображення риби (наскельний живопис, Австралія).

13)Вірування стародавніх єгиптян та пантеон єгипетських богів.

Вірування єгиптян зумовлені навеолишнім світом. Перш за все, початком життя була водаю Тож в усіх мфах спочатку існувала тільки вода, первісний Океан, хаос, світ темряви. Сонце займає в пантеоні єгипетських богів головне місце, це творець, воно має багато імен: Ра (полуденне), Атум (вечірнє), Хепрі (ранкове), Атон.

Різні єгипетські міфи по різному тлумачать, як було створено світ і богів, але спільне те, що головним був бог сонця, який сотворив інших богів, а також те, що процес створення людини не розглядається як головний, тому що людина в міфологічному світі – лише частка природи.

Атум-Ра>Шу (бог повітря) і Теф нут (богиня вологи)> Геб (бог землі) і Нут (богиня неба).

А вже ці боги дають життя наступному поклінню богів, які стояли ближче до людей: два брати й дві сестри, що одружилися – Ісді, Нефтіда, Осіріс, Сет. Це була еннеада головних богів Єгипту.

Крім них в пантеон входили ще багато богів: кожен ном (42) мав свого бога.

Міфологія Єгипту мала зооморфний характер, тобто боги зображувалися напівлюдиною, напівтвариною або рослиною. Найчастіше зустрічались – Лотос (сакральна квітка), пальма, дерево ішед. Сакральні тварини: птахи – сокіл, жук-скарабей, змій-урей, птах ібіс.

Ра зображувався як сокіл або з головою сокола; Хепрі – з головою жука-скарабея або з дисокм над головою із зобр. скарабея; Анубіс – покровитель померлих – з головою шакала; Тот – бог того світу – з головою ібіса; Хнум – бог , що створив людей з глини на гончарному крузі – з головою барана. Ра – зображувався як сокіл або з головою сокола.

Хепрі (ранкове сонце) – з головою жука-скарабея або з диском над головою із

зображенням скарабея.

Анубіс – покровитель померлих, що готує тіло до бальзамування, тобто витягує

внутрішні органи, – з головою шакала.

Тот – бог того світу, Місяця, що записує результати суду Осіріса, – з головою ібіса

(Бену).

Хнум – бог, що створив людей з глини на гончарному крузі, – з головою барана.