Порядок визначення збитку згідно з Методикою № 1891

Особливості визначення збитку передбачено розділом «Визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди» (пункти 103 — 110) Методики № 1891.

Визначення збитку незалежним оцінювачем

За загальним правилом визначення розміру збитку здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки (п. 104 Методики № 1891), тобто майже так само, як і недержавними суб’єктами господарської діяльності. Тільки на відміну від останніх, якщо замовником проведення такої оцінки є державний орган або орган місцевого самоврядування, то виконавець оцінки обирається на конкурсних засадах у порядку, встановленому Положенням № 1270.

Насамперед слід провести конкурс, визначити виконавця ролі оцінювача. Потім з ним необхідно укласти договір щодо проведення оцінки майна. Виконавець проводить оцінку та оформляє Звіт, надавши його замовникові.

Однак на цьому процедура не закінчується. Потрібно ще отримати позитивний висновок рецензента Звіту (п. 105 Методики 1891). Про особливості рецензування — далі.

На яку дату має бути проведено оцінку збитку?

Пунктом 105 Методики № 1891 передбачено, що з урахуванням положення частини третьої ст. 225 Господарського кодексу оцінку має бути проведено на дату відшкодування боржником збитку чи на дату подання позову до суду.

На підставі яких документів оцінювач має здійснити розрахунок збитку? Які документи потрібно надати оцінювачу?

Перелік таких документів наведено в п. 106 Методики № 1891. Це — матеріали інвентаризації, документи з бухгалтерського обліку, документи з відомостями про фізичний стан і технічні характеристики майна, фінансова звітність тощо.

Існують різні методичні підходи й оціночні процедури для обчислення збитку, які описано у стандартах оцінки майна. Конкретний обраний оцінювачем метод обґрунтовується у Звіті з урахуванням ст. 22 Цивільного кодексу (п. 107 Методики № 1891). Ця стаття наводить поняття збитків, яке включає:

• реальні збитки (втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права);

• упущену вигоду (доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене).

Тобто при розрахунку збитків слід враховувати як реальні збитки, так і упущену вигоду. Причому якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Оцінка збитків проводиться на підставі принципів, визначених пунктами 4 — 10 Національного стандарту № 1, та припущення про типовий характер використання майна.

У пунктах 108 і 109 Методики № 1891 наводяться особливості порядку оцінки для різних випадків.

Наголосимо, що всі зазначені рекомендації при виборі порядку оцінки призначено для оцінювача, який і повинен брати їх до уваги.

Самостійне визначення збитку

У загальному правилі проведення оцінки незалежним оцінювачем є кілька виключень. Коли замість проведення оцінки незалежним оцінювачем проводиться стандартизована оцінка, яку здійснюють самостійно державні органи приватизації (органи, уповноважені управляти державним майном) з використанням стандартної методології та стандартного набору вихідних даних, за результатами якої визначається оціночна вартість (п. 2 Методики № 1891).

Отже, згідно з п. 110 цієї Методики стандартизована оцінка збитків проводиться у випадках:

1) відсутності вихідних даних, що містять інформацію про пошкоджене майно до та після його розкрадання (нестачі, знищення, псування), крім даних бухгалтерського обліку;

2) неможливості особистого огляду пошкодженого майна виконавцем оцінки, що не дає йому змоги отримати відомості про стан майна до та після розкрадання (нестачі, знищення, псування);

3) завдання майнової шкоди внаслідок неправомірних дій з коштами.

Наголосимо, що у цих випадках запрошувати професійного оцінювача немає потреби — збиток оцінюють самостійно.