ЗМ4	Бухгалтерський контроль і юридична відповідальність на підприємстві
НЕ 4.1	Бухгалтерський контроль в системі внутрішньогосподарського контролю: поняття, ціль, завдання, класифікація бухгалтерського контролю.
НЕ 4.2	Суб’єкти, об’єкти, принципи організації бухгалтерського контролю.
НЕ 4.3	Поняття і види юридичної відповідальності.
НЕ 4.4	Особливості застосування дисциплінарної відповідальності.
НЕ 4.5	Організація матеріальної відповідальності.
НЕ 4.6	Адміністративна відповідальність.
НЕ 4.7	Кримінальна відповідальність.
НЕ 4.8	Матеріальні збитки: сутність і порядок відшкодування.

НЕ 4.1 Бухгалтерський контроль в системі внутрішньогосподарського контролю: поняття, ціль, завдання, класифікація бухгалтерського контролю.

Бухгалтерський контроль – система контрольних дій бухгалтерського персоналу з метою упередження і профілактики конфліктних ситуацій, які ведуть до порушень законодавчих та нормативних актів в процесі фінансово-господарської діяльності.

Головною ціллю ВГБК є попередження і своєчасне виявлення помилок і порушень під час здійснення господарської діяльності та забезпечення якісною інформацією процесу управління. Досягнення поставленої мети можливе шляхом встановлення законності господарських операцій, встановлення реальності відображених на рахунках даних, оцінки своєчасності їх відображення, оцінки якості документування господарського процесу.

В залежності від організації і змісту контрольних дій бухгалтерський контроль тлумачиться як:

-економічний контроль, який реалізується як функція управління і який є складовою внутрішнього фінансового контролю;

-правовий контроль;

-контроль, який реалізується за допомогою такого елементу методу бухгалтерського обліку, як рахунки та подвійний запис на них (тобто контроль, який іманентний бухгалтерському обліку).

Економічний контроль здійснюється з метою дотримання режиму економії, є за сутністю своєю одним із принципів господарського розрахунку і його завдання попереджувати недоцільні операції з точки зору усіх видів економічної діяльності країни.

У тісному взаємозв’язку з економічним бухгалтерським контролем взаємодіє правовий контроль, який до свого складу включає адміністративно-управлінський контроль з боку головного бухгалтера, його замісників, начальників функціональних відділів. Сфера реалізації бухгалтерського контролю включає до себе операції від оформлення документів до формування кінцевих фінансових результатів.

Прояв бухгалтерського контролю, який іманентний бухгалтерському обліку як науці і підтверджує їх єдність, а не ототожнення.

В залежності від часу здійснення бухгалтерського контролю виокремлюють попередній, поточний та наступний.

Поділ бухгалтерського контролю на попередній (стадія отримання дозволу для здійснення господарських операцій), поточний (стадія фактичного здійснення операцій), послідуючий (стадія оформлення результатів від виконання господарських операцій) базується на об’єктивному ході розвитку кожного господарського процесу, господарський операції. Бухгалтерський контроль виступає своєрідним результатом цього процесу розвитку.

НЕ 4.2 Суб’єкти, об’єкти, принципи організації бухгалтерського контролю.

Суб’єкти бухгалтерського контролю представлені функціональними відділами (групами), секторами бухгалтерії та їх персоналом. Працівники бухгалтерії, окремих відділів, секторів бухгалтерії в процесі контролю виконують функції збору, фіксації, вивчення і оцінки інформації про об’єкти контролю; накопичують інформацію про відхилення, і головне приймають рішення про економічну доцільність і законність господарських операцій.

Об’єкти бухгалтерського контролю - формування власного капіталу, ресурси в необоротних активах, ресурси в запасах, грошових коштах та розрахунках, процес товароруху і збереження ТМЦ, формування доходів, витрат і фінансових результатів.

Принципи організації бухгалтерського контролю:

встановлення точок контролю в місцях можливої реалізації негативної мотивації персоналу;

розподіл функціональних обов'язків за принципом зіткнення інтересів;

принцип оптимальної завантаженості суб'єктів бухгалтерського контролю;

скорочення вертикалі управління при подачі інформації контрольного характеру в центр ухвалення рішень.

Відхилення в ході господарського процесу неминуче виникають в результаті дії або бездіяльності персоналу підприємства. У зв'язку з цим необхідно враховувати мотиви діяльності (спонукальну активність до дій), реалізація яких за певних умов може привести до порушення прийнятих регламентів. Мотив у поєднанні з конкретним способом його практичної реалізації називається мотивацією діяльності. Мотивацію діяльності, спрямовану на задоволення потреб, всупереч встановленим нормам, вимогам,регламентам слід вважати негативною мотивацією. Вірогідність запобігання і своєчасного виявлення відхилень в господарському процесу істотно негативної мотивації персоналу.

Розподіл обов'язків персоналу підприємства за принципом зіткнення інтересів має на увазі створення ситуації, за якою помилки і порушення одного посадовця ставлять в невигідне становище іншого. Логіка такого розподілу обов'язків заснована на використанні контрольного механізму. Проте виникають сумніви щодо віднесення цього принципу до принципів організації саме бухгалтерського контролю, адже він стосується розподілу обов'язків не тільки персоналу бухгалтерії, а й усіх працівників підприємства.

Внутрішньогосподарський бухгалтерський контроль не випадково є координаційним центром внутрішньогосподарського контролю: всі операції повинні знаходити документальне відображення, а документи, врешті-решт, потрапляють в бухгалтерію. Таким чином, бухгалтерська служба стає своєрідним «перехрестям» різних сторін одних і тих же операцій. При такому розподілі обов'язків відхилення, що виникають з вини однієї із сторін, виявляються саме в обліковій службі в процесі взаємоузгодження сум по господарських операціях, отже, такий розподіл дозволяє бухгалтерському контролю реалізувати свою сутність, що дозволяє розглядати цей принцип як принцип організації ВГБК. Бухгалтерський облік, заснований на принципі подвійного запису, має на увазі обов'язкову сумарну тотожність засобів і джерел. Бухгалтерський контроль, покликаний попереджати і своєчасно виявляти відхилення в господарському процесі, також має на увазі дотримання цієї тотожності. Це, у свою чергу, припускає, що при неналежній якості обліку допускається і залишається невиявленою помилка, а, отже, підсумкова тотожність неможлива. При звірці в процесі контролю відповідних даних це виявляється і таким чином ініціюється своєчасний пошук і виявлення помилок.

Персонал бухгалтерської служби підприємства, як жоден інший, часто виявляється переобтяжений роботою, що не може не позначатися на якості результатів. Наділюючи працівників бухгалтерської служби обов'язками щодо контролю, слід брати до уваги фізичну здатність людини виконати такі обов'язки у відведений проміжок часу, пам'ятаючи про прямі (безпосередні) облікові обов'язки. Ігнорування цього моменту може призвести до формальної реалізації контрольної функції, що неодмінно позначиться на ефективності бухгалтерського контролю.

Система бухгалтерського обліку є основним постачальником інформації до системи управління. Внутрішньогосподарський бухгалтерський контроль є свого роду «фільтром» такої інформації при передаванні її до центру ухвалення рішень. Проте контроль не повинен уповільнювати швидкість циркуляції інформації в системі управління, оскільки однією з основних вимог до такої інформації є її своєчасність. У зв'язку з цим джерело контрольної інформації повинне бути максимально наближене до центру ухвалення рішень. Таким чином, скорочення вертикалі управління при передаванні інформації контрольного характеру до центру ухвалення рішень є необхідною умовою своєчасного надання інформації. Крім того, чим довший ланцюжок передачі інформації, тим більшою є вірогідність її спотворення.

Таким чином, дотримання вищезгаданих принципів організації внутрішньогосподарського бухгалтерського контролю забезпечить активну дію контролю на перебіг господарського процесу, а також забезпечить систему управління своєчасною інформацією належної якості.

Від правильної організації базового рівня внутрішньогосподарського контролю, представленого керівниками служб, відділів, функціональних підрозділів (керівник комерційного відділу, завідувач складу, начальник відділу збуту, директор з адміністративно-господарської частини тощо), залежить дотримання трудової дисципліни і технології бізнесу. Представники цього рівня внутрішнього контролю є безпосередніми суб'єктами господарського процесу, що дозволяє їм володіти «найсвіжішою» і неспотвореною інформацією про стан справ. У той же час саме ці суб'єкти контролю є першою ланкою можливого викривлення (спотворення) контрольної інформації. Це додає особливої актуальності визначенню принципів організації внутрішньогосподарського контролю, здійснюваного керівниками функціональних служб.

Як принципи організації внутрішньогосподарського контролю, здійснюваного керівниками функціональних служб, пропонуються такі:

чітка регламентація діяльності персоналу;

персональна відповідальність суб'єкта контролю за несвоєчасне виявлення і повідомлення про порушення регламентів.

НЕ 4.3 Поняття і види юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність — одна з форм соціальної відпові­дальності. Сутність соціальної відповідальності полягає в обов'язку індивіда виконувати вимоги, що висуваються до нього суспільством, державою, іншими індивідами. Крім юридичної, в суспільстві діють і інші форми соціальної відповідальності: моральна, політична, орга­нізаційна, суспільна, партійна й інша.

Юридична відповідальність не зводиться до державного примусу. Вона лише проявляється в процесі його здійснення і виникає після встановлення факту правопорушення.

Положення юридичної відповідальності локалізуються в різних галузях права. Це, у свою чергу, призвело до поділу юридичної відповідальності на види. Тому розрізняють такі види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна, матеріальна та конституційна.

Кримінальна відповідальність — різновид ретроспективної відповідальності, що полягає у застосуванні до винної у вчиненні злочину фізичної особи виду й міри кримінального покарання.

Адміністративна відповідальність — накладення на винних фізичних (юридичних) осіб, які порушили правила поведінки, адміністративних стягнень, що створюють для цих осіб (колективів) несприятливі наслідки особистого, майнового, морального та іншого характеру.

Цивільно-правова відповідальність — накладення цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу, пені і відшкодування збитків) на фізичну чи юридичну особу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність особи та ін.).

Дисциплінарна відповідальність — різновид ретроспективної юридичної відповідальності особи за порушення норм права, що регулюють відповідну дисципліну, і застосування до порушника дисциплінарних стягнень. Розрізняють такі види дисциплінарної відповідальності: державну, трудову, військову, навчальну та ін.

Матеріальна відповідальність працівників — різновид ретроспективної юридичної відповідальності працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків.

Конституційно-правова відповідальність — різновид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер. її суб'єктами можуть бути органи державної влади (насамперед вищі органи держави та їх посадові особи), а також фізичні особи.

Відомо, що виконання приписів конституційного права забезпечується практично всіма видами юридичної відповідальності. З цього погляду конституційна відповідальність може трактуватися як юридична відповідальність взагалі. Проте існує і власне конституційна відповідальність із притаманними лише їй конкретними формами та механізмами, колом суб'єктів і санкціями.

Поняття конституційної відповідальності вужче, ніж поняття відповідальності за порушення норм конституційного права. Водночас цей вид юридичної відповідальності пов'язаний не лише з порушеннями конституційно-правових норм. Підставами для притягнення до конституційної відповідальності можуть бути і порушення норм інших галузей права, зокрема кримінального.

Особливістю конституційної відповідальності є те, що вона може застосовуватися за умов, коли норми права взагалі не порушуються. В цих випадках відповідальність пов'язується з тими діями, що розцінюються як негативні в політичному плані: наприклад, передбачена ст. 87 Конституції України колективна відповідальність Кабінету Міністрів перед Верховною Радою. На відміну від відповідальності Президента України у порядку імпічменту (ст. 111 Конституції України), коли її підстави прямо визначені в Основному Законі, політична відповідальність уряду перед парламентом значною мірою є суб'єктивною. Притягнення уряду до політичної відповідальності (колективної чи індивідуальної) визначається не критеріями законності дій уряду або його окремих членів, а конкретними потребами політики, відображеної у волевиявленні депутатів парламенту, їх оцінкою діяльності та намірів уряду. Така оцінка звичайно має не юридичний, а політичний характер. Вважається, що уряд здійснює свої функції доти, доки його діяльність задовольняє парламент. Але насправді характер і значення цієї форми конституційної відповідальності визначаються розстановкою партійно-політичннх сил у державі та в самому парламенті.

Існують також інші форми конституційної відповідальності. Наприклад, відповідальність депутатів перед парламентом, відповідальність у системі органів виконавчої влади за принципом субординації, відповідальність особи, що випливає зі стану громадянства, тощо. Відповідний характер мають конституційно-правові санкції, зокрема, усунення з поста чи посади, вимушена відставка, дострокове розформування (розпуск) органу державної влади, скасування або припинення дії акту державної влади, позбавлення громадянства тощо.

Дискутується питання про видову самостійність процесуальної, екологічної, сімейної та інших варіантів юридичної відповідальності.

Крім галузевого, існує ще один поділ юридичної відповідальності на види. Критерієм цього поділу є державні органи, які уповноважені накладати відповідальність.

Зокрема, розрізняють: а) відповідальність, яка накладається органами державної влади; б) відповідальність, що накладається судовими органами та іншими юрисдикційними органами; в) відповідальність, до якої правопорушник притягається адміністративними органами (органами державного управління)¹.

Усі види юридичної відповідальності мають предметну та юридичну спільність, а тому складають якісно однорідну правову тканину.

По-перше, всі норми відповідальності мають однакову структуру, яка, як правило, складається з гіпотези, що вказує на умови дії правової норми, диспозиції, що описує правопорушення та санкції і визначає вид та розмір покарання.

По-друге, всі норми, що передбачають юридичну відповідальність регулюють один і той же тип відносин, що виникає на підставі правопорушення.

По-третє, вказані відносини регулюються єдиним методом — методом покарання правопорушника.

По-четверте, застосування норм юридичної відповідальності ґрунтується на загальних принципах.

По-п'яте, єдність мети інституту юридичної відповідальності.

По-шосте, застосування юридичних санкцій (заходів відповідальності) забезпечується переважно державним примусом (у поєднанні з переконанням).

Таким чином, усі види юридичної відповідальності вирішують одні й ті ж завдання, виконують одні й ті ж функції, мають єдину кінцеву мету, а саме: ліквідація правопорушень у суспільстві.

Вирішуючи свої безпосередні завдання, всі види юридичної відповідальності функціонують у тісній взаємодії між собою.

Отже, є всі необхідні, фактичні та теоретичні підстави назвати інститут юридичної відповідальності як особливий правоохоронний інститут всієї системи права.

НЕ 4.4 Особливості застосування дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність є особливим видом юридичної відповідальності, її застосування завжди пов’язане з виконанням трудових або службових обов’язків. Особливістю дисциплінарної відповідальності є застосування стягнень, що становлять її зміст, як правило, суб’єктом трудових відносин, а саме роботодавцем. У зв’язку з чим дисциплінарна відповідальність є одним із проявів владних повноважень роботодавця стосовно уклала з ним трудовий договір працівникові.

 Метою притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності - є покарання працівника за винне протиправне діяння, яке полягає у невиконанні або порушенні ним трудових обов'язків.

Доцільність її застосування визначається власником або уповноваженим ним органом (далі – власник). Вона є універсальною за характером та може застосовуватись до всіх працівників, які працюють за трудовим договором незалежно від виду здійснюваної ними діяльності.

Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена ст.147 КЗпП України та передбачає два види дисциплінарних стягнень: догана та звільнення, які є вичерпними (слід зазначити, що актами законодавства, статутами та положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників передбачаються й інші види дисциплінарних стягнень).

У законодавстві про працю немає обмежень щодо підстав та періодичності застосування догани як дисциплінарного стягнення.

Звільнення працівника, як вид дисциплінарного стягнення та підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, може застосовуватись у випадках, прямо передбачених КЗпП України.

Звільнення допускається у визначених законом випадках, наприклад: за систематичне порушення трудової дисципліни (п. 3 ст. 40), за прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40), за появу на роботі у стані наркотичного, токсичного або алкогольного сп'яніння (п. 7 ст. 40), за крадіжку речей власника (п. 8 ст. 40), за однократне грубе порушення трудової дисципліни керівними та деякими іншими працівниками (п. 1 ст. 41).

Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Цей місячний термін визначається у кожному конкретному випадку: з останнього дня прогулу при тривалому прогулі; з моменту вступу в силу вироку суду про факт вчинення розкрадання за місцем роботи тощо.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від надання пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни.

Даючи письмові пояснення, працівник має відповісти на наступні питання:

— чи був насправді факт порушення трудової дисципліни;

— в якій формі вини проявилось порушення трудової дисципліни;

— причини, що спонукали працівника вчинити дисциплінарний проступок, обставини, за яких його вчинено.

Відмова працівника дати письмові пояснення не перешкоджає накладенню на працівника відповідного стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Обставини вчинення дисциплінарного проступку можна поділити на два види: ті, що пом'якшують, і ті, що обтяжують відповідальність.

До обставини, шо пом'якшують відповідальність, можна віднести:

— вчинення дисциплінарного проступку вперше;

— вчинення дисциплінарного проступку з необережності;

— малозначущість заподіяної шкоди.

До обставин, що обтяжують відповідальність, можна віднести:

— вчинення проступку не вперше;

— настання негативних наслідків для підприємства;

— умисел працівника;

— вчинення дисциплінарного проступку в нетверезому стані, в стані наркотичного чи токсичного сп'яніння;

— втягнення в здійснення порушення трудової дисципліни інших працівників.

Власник підприємства зобов'язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов'язковому порядку вказуються мотиви застосування стягнення, про що повідомляється працівникові під розписку.

Власник підприємства має право повідомляти про винесене стягнення трудовому колективу. Порядок ознайомлення колективу може бути конкретизовано у правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Дисциплінарне стягнення до трудової книжки працівника не заноситься (крім запису щодо звільнення працівника). Це пояснюється тією обставиною, що воно діє протягом року з дня застосування дисциплінарного стягнення, після чого втрачає чинність, якщо до працівника не було застосовано нове дисциплінарне стягнення.

Власник підприємства за кожний проступок може застосувати лише одне дисциплінарне стягнення, зазначене в ст. 147 КЗпП України. Власник не вправі, наприклад, оголосити догану, а потім ще й звільнити працівника.

Разом з тим, якщо власник підприємства, оголосивши догану, скасував цей наказ і видав новий, за яким звільнив працівника, то така заміна стягнень буде відповідати закону, якщо звільнення проведено з дотриманням установленого порядку.

Працівники, обрані до складу виборних профспілкових органів і не звільнені від виробничої діяльності, не можуть бути піддані дисциплінарному стягненню без попередньої згоди профспілкового комітету, членами якого вони є; керівники профспілкових органів підприємства, профорганізатори — без згоди вищого за підлеглістю органу профспілки (ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються. Дострокове зняття дисциплінарного стягнення може вважатися своєрідним засобом заохочення до такого працівника. КЗпП України не визначає мінімального терміну зняття дисциплінарного стягнення; воно може бути знято достроково в будь-який момент. Працівник, з якого знято дисциплінарне стягнення, вважається таким, на якого не накладалося дисциплінарне стягнення.

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

Працівник має право оскаржити застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення, якщо вважає таке застосування неправомірним. Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником до комісії у трудових спорах або безпосередньо до суду в тримісячний строк.

НЕ 4.5 Організація матеріальної відповідальності.

Види матеріальної відповідальності працівників

Загальні підстави й умови матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, визначені главою ІX КЗпП «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації».

Матеріальна відповідальність — це окремий вид відповідальності, і її застосування не залежить від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності, а тому може застосовуватися одночасно з ними.

Трудове законодавство виокремлює такі види матеріальної відповідальності працівників:

1) обмежена — коли працівник відповідає за пряму дійсну шкоду¹, заподіяну ним, але у розмірі, що не перевищує його середнього місячного заробітку²;

2) повна — коли працівник відповідає за пряму дійсну шкоду в повному її розмірі;

3) підвищена — коли працівник відповідає за пряму дійсну шкоду, але збільшену у кратному обчисленні. При цьому обсяг відповідальності не обмежується середньомісячним заробітком.

¹ Під прямою дійсною шкодою (збитками), зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані порушенням працівником трудових обов’язків, грошові виплати. До прямої дійсної шкоди можуть бути також віднесені: суми незаконно нарахованої заробітної плати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини, напівфабрикатів та інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв’язку з викривленням даних про обсяг робіт (пункти 4, 17 Постанови №14).

² Розмір середнього місячного заробітку визначається відповідно до Порядку №100.

Тож перш ніж вживати до працівника заходів щодо притягнення його до матеріальної відповідальності, слід встановити вид матеріальної відповідальності, до якої його буде притягнено. Саме від цього безпосередньо залежать розмір і порядок відшкодування збитків, завданих підприємству.

Для встановлення обмеженої матеріальної відповідальності працівників на підприємстві будь-які локальні нормативні акти чи договори не потрібні. Право її застосування випливає безпосередньо з положень трудового законодавства. А ось притягнення до повної чи підвищеної відповідальності відбувається за наявності чітко визначених умов.

Обмежена матеріальна відповідальність

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шкоди працівником передбачена частиною першою ст. 132 КЗпП і полягає в обов’язку відшкодувати пряму дійсну шкоду, але не більше середнього місячного заробітку працівника. Тобто якщо збиток перевищує місячну зарплату, то у частині перевищення він не відшкодовується (крім випадків добровільного відшкодування).

Цей вид матеріальної відповідальності є основним, бо настає у всіх випадках, коли чинним законодавством не передбачено більш високого розміру відшкодування у межах повної чи підвищеної матеріальної відповідальності.

Обмежену матеріальну відповідальність несуть і працівники, і керівники підприємства, зокрема:

• працівники — за зіпсуття або знищення через недбалість ТМЦ, у т. ч. при їх виготовленні. У такому самому розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість виданих підприємством працівникові у користування інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів;

• керівники та їх заступники (у т. ч. й керівники структурних підрозділів та їх заступники) — якщо шкоду підприємству заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних, грошових чи культурних цінностей.

Відповідно до статті 133 КЗпП

При розгляді питання відповідальності керівників та їхніх заступників слід також звернути увагу на пункт 6 Постанови №14. У ньому зазначено, що до зайвих грошових виплат належать, зокрема, суми стягнення штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв’язку із затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення тощо.

Якщо говорити про матеріальну відповідальність головного бухгалтера, у підпорядкуванні якого перебувають працівники відділу бухгалтерії, то відповідно до ч. 2 ст. 133 КЗпП на нього може бути покладено матеріальну відповідальність у межах середньої місячної зарплати також і за неправильну організацію обліку матеріальних чи грошових цінностей, зайві грошові виплати.

Повна матеріальна відповідальність

Повна матеріальна відповідальність (далі — ПМВ), на відміну від обмеженої, передбачає покладання на працівника, винного у заподіянні шкоди підприємству, з яким він перебуває у трудових відносинах, обов’язку відшкодувати пряму дійсну шкоду у повному обсязі без будь-яких обмежень.

Вичерпний перелік випадків, що передбачають можливість застосування до працівника ПМВ, закріплено статтею 134 КЗпП. Перелічимо ці випадки.

1. Коли між працівником і підприємством укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або з іншою метою (п. 1 ст. 134 КЗпП).

Письмові договори про ПМВ відповідно до ст. 135-1 КЗпП України можуть бути укладені підприємством, установою, організацією з працівниками, які водночас відповідають таким умовам:

а) досягли 18-річного віку;

б) отримали матеріальні цінності на зберігання або з іншою метою;

в) обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт визначає КМУ.

Звертаємо увагу, що перелік згаданих посад i робіт органи влади України наразі не затвердили. На практиці (включаючи судову) досі застосовується Перелік робіт і посад, за якими допускається укладання договорів про ПМВ, затверджений спільною постановою Держкомітету СРСР з праці і соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. №447/24 (застосування законодавства колишнього СРСР передбачається постановою Верховної Ради України від 12.09.91 р. №1545).

Серед посад, які містяться у переліку, можна виокремити касирів, завгоспів та комендантів будівель, завідувачів магазинів, аптек та їхніх заступників, експедиторів з перевезення вантажів тощо. Серед робіт — приймання, зберігання, оброблення, відпускання ТМЦ на складах, базах, АЗС, у коморах, гардеробах, приймання від населення усіх видів платежів (фактично вся роздрібна торгівля) тощо.

І цей перелік є вичерпним.

Про це важливо пам’ятати

На практиці трапляється, що керівники підприємств укладають договори про ПМВ з працівниками, чиї посади або характер виконуваної роботи не зазначено у згаданому Переліку посад і робіт. У таких випадках договір про ПМВ не матиме юридичного значення, а тому не буде підставою для притягнення працівника до ПМВ. А у разі нестачі чи зіпсуття майна працівник відповідатиме в обмеженому розмірі (за умови, що немає інших підстав для ПМВ) (див. також Ухвалу ВСУ від 14.03.2007 р.) Так само обмежено (за умови, що немає інших підстав для ПМВ) відповідатиме працівник, посада чи робота якого хоч і згадується у Переліку, але письмового договору з ним укладено не було.

2. Коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (п. 2 ст. 134 КЗпП).

Майно та інші цінності за разовими документами можуть отримувати працівники, для яких обслуговування матеріальних цінностей не є основною трудовою функцією та їхні посади не дозволяють укласти з ними договори про ПМВ. Наприклад, часто такі функції на підприємстві виконують працівники підрозділів з матеріально-технічного забезпечення, завгоспи, «менеджери», інші спеціалісти… Для отримання матеріальних цінностей їм видають довіреності, а при отриманні цінностей вони розписуються у накладній чи іншому документі на відпуск цінностей. У цьому випадку незалежно від того, яку посаду він обіймає, у разі втрати, пошкодження цінностей, отриманих на підставі зазначених документів, працівник нестиме за це повну відповідальність, незалежно від розмірів середньомісячного заробітку.

Власник повинен ознайомити працівника, якому видано разову довіреність, з порядком приймання, транспортування, зберігання цінностей.

3. Коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст. 134 КЗпП).

У цьому разі ПМВ нестиме будь-який працівник незалежно від посади, яку він обіймає, або характеру виконуваної роботи. Але для цього потрібно, щоб відповідні дії працівника були визнані такими, що мають ознаки злочину, в офіційному порядку: підтверджені обвинувальним вироком суду, ухвалою суду у кримінальній справі про припинення провадження у справі у зв’язку з амністією чи передачею обвинуваченого на поруки трудовому колективу, передачею справи на розгляд товариського суду, звільненням від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строку давності, коли вчинений працівником злочин вже не становить суспільної небезпеки, звільненням від відбування покарання у зв’язку із захворюванням, достроковим або умовно-достроковим звільненням від покарання, у разі винесення судом обвинувального вироку без призначення міри покарання та в інших подібних випадках, або відповідно до постанови слідчо-прокурорських органів.

За цією підставою працівник не може бути притягнутий до ПМВ лише у випадках, коли оголошується виправдувальний вирок або кримінальна справа припиняється за відсутністю складу або події скоєння злочину.

Нагадуємо: відповідно до п. 3 Інструкції №69 при встановленні фактів крадіжок обов’язково має бути проведена інвентаризація станом на день встановлення таких фактів.

4. Коли шкоду завдано діями працівника, який був у нетверезому стані (п. 4 ст. 134 КЗпП).

Відповідальність за шкоду, заподіяну в такому стані працівником, настає незалежно від форми вини: умислу чи необережності.

Факт нетверезого стану працівника, на нашу думку, може бути підтверджено як медичним висновком, так й іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненнями сторін і третіх осіб, свідченнями свідків).

5. Коли шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у т. ч. при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові у користування (п. 5 ст. 134 КЗпП).

Звертаємо увагу: у цьому разі працівники несуть повну відповідальність лише за умисне знищення або зіпсуття. Якщо таке знищення або зіпсуття відбулося з необережності, відповідальність буде обмежена. А у разі недостачі для повної відповідальності достатньо й необережної форми вини.

Як зазначено у п. 11 Постанови №14, на підставі цього пункту матеріальну відповідальність у повному розмірі несуть також працівники сільськогосподарських підприємств, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, за шкоду, заподіяну недостачею, умисним знищенням, умисним зіпсуттям цієї продукції.

Увага: важливо, щоб передача цінностей працівникові була оформлена документально і засвідчена підписом самого працівника.

6. Коли відповідно до законодавства на працівника покладається повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків (п. 6 ст. 134 КЗпП).

Така відповідальність, як правило, передбачається нормами спеціального законодавства, а тому немає потреби укладати з працівником договір про застосування до нього ПМВ, оскільки безпосередньою підставою для притягнення до відповідальності є правова норма (відповідного закону чи підзаконного акта).

7. Заподіяння працівником шкоди підприємству не при виконанні трудових обов’язків (п. 7 ст. 134 КЗпП).

Заподіяння шкоди не при виконанні трудових обов’язків трапляється найчастіше у неробочий час або не на робочому місці, але також охоплює окремі випадки заподіяння шкоди саме у межах робочого часу та, можливо, безпосередньо на робочому місці. При цьому така шкода аж ніяк не пов’язана з виконанням працівником своїх трудових обов’язків. Типовий приклад — використання майна підприємства з особистою метою при виконанні на обладнанні підприємства роботи, що не належить до трудової функції працівника.

Поняття «трудові обов’язки працівника» охоплює ті, що зафіксовані у трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях.

8. Службова особа винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п. 8 ст. 134 КЗпП).

У цьому разі йдеться про відповідальність перед підприємством за шкоду, заподіяну внаслідок здійснення виплат працівникові за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні, а також виплат різниці у заробітку при незаконному переведенні працівника на іншу роботу. Крім того, Пленум ВСУ у постанові від 06.11.92 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що «при невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі <...> настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу...» (абз. 3 п. 33 Постанови). Тобто ПМВ настає і при порушенні строків виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Відповідальними особами за п. 8 ст. 134 КЗпП є службові особи, які підписують наказ про звільнення або переведення працівника (як правило, керівник або його заступник). При цьому, на нашу думку, керівники структурних підрозділів та інші посадові особи, які готували матеріали для керівника підприємства, матеріальної відповідальності не несуть.

9. Керівник підприємства будь-якої форми власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Відповідальність за шкоду, завдану внаслідок виплат компенсації за затримку заробітної плати, як це випливає зі змісту п. 9 ст. 134 КЗпП, можуть нести лише керівники. Головні бухгалтери підприємств не несуть відповідальності за цією підставою незалежно від наявності чи відсутності їхньої вини у затримці виплати заробітної плати.

Отже, керівник може бути зобов’язаний погасити зі «своєї кишені» всю суму компенсації, виплаченої працівникам, за одночасного дотримання таких умов:

— якщо мала місце несвоєчасна виплата заробітної плати понад один місяць;

— така несвоєчасна виплата є результатом винних дій (бездіяльності) керівника;

— у результаті затримки виплати заробітної плати виплачено компенсацію (компенсація працівникам виплачується на підставі Закону України від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати»);

— перед підприємством немає дебіторської заборгованості з боку бюджетів та юридичних осіб державної форми власності.

Щодо форми договору про ПМВ

Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівника укладається відповідно до Типового договору, затвердженого тією самою постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. №447/24. У ньому досить докладно описано обов’язки як адміністрації, так і самого працівника.

Якщо ж працівник, який обіймає відповідну посаду або виконує роботи згідно з переліком, відмовляється укласти договір про ПМВ, то, як зазначено у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», такого працівника можна звільнити за п. 1 ст. 40 КЗпП.

Звертаємо увагу, що роботодавець згідно із законодавством зобов’язаний ознайомити працівника, з яким укладено такий договір, з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, а також з інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей. Це можна зробити, надавши працівникам витяги з відповідних нормативних документів під розпис з обов’язковим проставлянням дати ознайомлення (див. Постанову Держкомпраці СРСР i Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. №447/24). Крім того, роботодавець зобов’язаний створити працівникові умови для забезпечення повного збереження цінностей.

При зміні матеріально відповідальних осіб станом на день приймання-передачі справ (матеріальних цінностей) обов’язково повинна бути проведена інвентаризація, як того вимагає п. 3 Інструкції №69.

ПМВ може покладатися не індивідуально, а на колектив (бригаду) загалом. Відповідно до ст. 135-2 КЗпП колективна (бригадна) матеріальна відповідальність запроваджується при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов’язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника й укласти з ним договір про ПМВ. Перелік робіт, при виконанні яких може застосовуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування та типовий договір про таку відповідальність затверджені наказом Міністерства праці України від 12.05.96 р. №43.

Стаття 135-2 КЗпП передбачає необхідність погодження договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Верховний суд України (ухвала від 06.05.2004 р.) зазначив: якщо на підприємстві немає діючої профспілки і профспілкового комітету також немає, то такий договір можна укласти і без такого погодження.

Підвищена матеріальна відповідальність

Загальна норма щодо застосування підвищеної матеріальної відповідальності працівників передбачена ст. 135-3 КЗпП (абз. 4), відповідно до якої «законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір».

Зокрема кратний метод визначення розміру заподіяної шкоди передбачено Законом №217 та Порядком №116. Згідно з цими нормативними актами сума до відшкодування визначається шляхом множення розміру прямої дійсної шкоди на відповідний коефіцієнт.

Так, згідно зі ст. 1 Закону №217 збитки, завдані підприємству працівниками внаслідок розкрадання, знищення (псування), недостачі тощо дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, виробів з них, брухту тощо, встановлюються у кратному розмірі вартості цих предметів за ринковими цінами, що діють на день виявлення завданих збитків. Зокрема збитки, пов’язані з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням, визначаються у подвійному розмірі їхньої вартості, огранованого дорогоцінного каміння, ювелірних виробів — у потрійному розмірі, іноземної валюти, а також платіжних документів та інших цінних паперів в іноземній валюті — у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день виявлення завданих збитків.

Порядком №116 встановлено підвищену матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну внаслідок розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, крім дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей.

Звертаємо увагу на таку особливість: як Закон №217, так і Порядок №116 вимагають спрямувати стягнуті за перелічені збитки суми насамперед на відшкодування збитків підприємству, а решту коштів перерахувати до державного бюджету України. Це означає, що, незважаючи на розрахунок і стягнення з працівника шкоди у кратному розмірі, підприємство-роботодавець має право залишити у своєму розпорядженні лише розмір прямої дійсної шкоди, а решту зобов’язане перерахувати до бюджету.

Порядок відшкодування шкоди

1. Добровільне відшкодування

Відповідно до ст. 130 КЗпП працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково із власних коштів.

Порядок визначення розміру завданих збитків підприємству його працівниками

Стаття 135³ КЗпП передбачає, що розмір заподіяної підприємству прямої шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зношення згідно з установленими нормами.

У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у цій місцевості на день відшкодування збитку. На підприємствах громадського харчування (на виробництві, в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

Розмір заподіяної з вини кількох працівників шкоди, що підлягає покриттю, визначається для кожного з них пропорційно з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

2. Відшкодування за розпорядженням керівника

Згідно зі ст. 136 КЗпП покриття шкоди працівниками у розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, здійснюється за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками — за розпорядженням вищого органу шляхом відрахування із зарплати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу має бути видане не пізніше двох тижнів з дня виявлення завданого працівником збитку й виконане протягом семи днів з дня повідомлення про нього працівника. Пунктом 20 Постанови №14 роз’яснено, що днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власникові або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником.

Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розмірами, визначеними керівником у розпорядженні, він має право подати відповідну заяву про вирішення спору до комісії з трудових спорів на підприємстві, де він працює (у разі її створення), або позовну заяву до суду.

При відрахуванні із заробітної плати працівника матеріальної шкоди слід враховувати положення ст. 128 КЗпП та ст. 26 Закону України від 24.03.95 р. №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до яких при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, — 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. Крім того, відповідно до ст. 129 КЗпП, не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством не звертається стягнення.

3. Відшкодування шкоди в судовому порядку

Якщо керівник бажає покрити шкоду, заподіяну працівником, у розмірі понад його середньомісячний заробіток, то для цього підприємству потрібно звернутися до суду (звернення до суду в таких випадках необхідне незалежно від підстави для застосування відповідальності — тобто навіть за наявності договору про матеріальну відповідальність, одержання цінностей за довіреністю тощо). У такому ж порядку відшкодовується збиток у межах середнього місячного заробітку у випадках, якщо з певних причин відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати.

Коли відбувається звільнення від матеріальної відповідальності

Підставами для звільнення (повністю/частково) працівника від матеріальної відповідальності є:

• відсутність вини працівника у заподіянні шкоди;

• якщо шкода належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику;

• якщо шкоду заподіяно працівником, який перебував у стані крайньої необхідності;

• якщо керівництво підприємства не створило працівникові належних умов, необхідних для збереження дорученого йому майна;

• якщо до кола трудових обов’язків працівника не входив обов’язок стежити за збереженням втраченого чи пошкодженого майна.

Звертаємо увагу, що при поданні позову до суду про стягнення з працівника шкоди керівник повинен керуватися положеннями ст. 233 КЗпП. Цією статтею передбачено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду з питань стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, встановлюється строк на один рік із дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Бухгалтер не є матеріально відповідальною особою (якщо, звичайно, він не виконує функцій, наприклад, касира). Його посада не передбачає виконання робіт, безпосередньо пов'язаних зі зберіганням, обробленням, продажем (відпуском), перевезенням чи застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Тому й не дивно, що в Переліку, затвердженому постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. № 447/24,¹ ця посада не фігурує. Отже, з ним не можна укласти договір про повну матеріальну відповідальність.

(1 Нагадаємо, що цим документом затверджено перелік посад працівників, з якими можна укладати договори про повну матеріальну відповідальність.)

 

Таким чином, до бухгалтера можна застосувати відповідальність лише в межах середньомісячного заробітку. Так, згідно зі ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Нагадаємо, що розмір середньомісячного заробітку визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 08.02.95 р. № 100.

 

При цьому п. 2 ст. 133 КЗпП розкриває, що обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях (а головний бухгалтер таким є) та їх заступники, якщо шкоду заподіяно:

– необґрунтованими грошовими виплатами;

– неправильною постановкою обліку та зберігання матеріальних або грошових цінностей;

– невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоям, випуску неякісної продукції, розкраданню, знищенню та псуванню матеріальних або грошових цінностей.

У той же час у деяких випадках бухгалтера може бути притягнуто до повної матеріальної відповідальності. Перелік таких випадків передбачено у ст. 134 КЗпП. Стосовно бухгалтера можна виділити такі випадки повної матеріальної відповідальності:

1) майно та інші цінності було одержано ним під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

2) шкоди завдано його діями, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

3) шкоди завдано ним, коли він перебував у нетверезому стані;

4) шкоди завдано нестачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією йому в користування;

5) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.

Особливо цікавим у цьому переліку є пункт 2, оскільки в Кримінальному кодексі України від 05.04.2001 р. № 2341-III існує ціла низка статей, що можуть застосовуватися щодо бухгалтера.

НЕ 4.6 Адміністративна відповідальність.

 

Згідно зі ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна чи необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність регламентується КУпАП. Однак її може бути встановлено й іншими законами. Так, бухгалтеру важливо знати положення Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII (далі – Закон № 509), ст. 11 якого встановлено низку адміністративних штрафів.

Не таємниця, що практично кожна перевірка закінчується виявленням того чи іншого порушення, а іноді й кількох. Тому не дивно, що бухгалтерів цікавить порядок застосування адмінштрафів, якщо було вчинено декілька правопорушень.

 

З одного боку, згідно з частиною першою ст. 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох чи більше правопорушень, адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. З іншого – згідно з частиною другою цієї ж статті, якщо особа вчинила декілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються тим самим органом (посадовою особою), стягнення накладається у межах санкції, встановленої за серйозніше правопорушення із вчинених.

 

Розглянемо це на прикладі. Бухгалтер учинив два правопорушення, виявлені різними перевірками: він несвоєчасно подав платіжне доручення на перерахування податку і порушив установлений порядок ведення бухгалтерського обліку. В одному випадку до адміністративної відповідальності притягують органи податкової служби, у другому – КРУ. Очевидно, що бухгалтер нестиме відповідальність за кожне правопорушення окремо, оскільки органи, які застосовують адміністративне стягнення, – різні. Якщо ж бухгалтер несвоєчасно подав платіжне доручення і порушив установлений порядок ведення податкового обліку (обидва правопорушення розглядаються податковими органами), буде застосовано один адмінштраф.

Украй важливими є строки накладення адміністративних штрафів. Їх визначено у ст. 38 КУпАП: адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці від дня його виявлення. У зв'язку з цим виникає необхідність проаналізувати такі поняття, як «разове правопорушення» і «триваюче правопорушення».

Адмінштраф за разове порушення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці після вчинення, за триваюче – два місяці від дня виявлення

 

У листі ДПАУ від 22.03.94 р. № 04-115/10-1018 дано визначення, згідно з якими до разових правопорушень належать: несвоєчасне надання аудиторських висновків, платіжних доручень на внесення платежів до бюджету і державних цільових фондів тощо.

 

До триваючих правопорушень податкового законодавства належать: відсутність бухгалтерського обліку об'єкта оподаткування, ведення його з порушенням установленого порядку, інші правопорушення, пов'язані з обчисленням податків, платежів та внесків, установити які можна тільки під час документальної перевірки на підставі первинних бухгалтерських документів.

 

Така позиція податківців зрозуміла. Однак, на наш погляд, розподіл правопорушень на триваючі та разові необхідно здійснювати інакше. Якщо обов'язок має бути виконано в певний строк, але не виконано, протиправне діяння продовжує тривати до його припинення. Наприклад, несвоєчасне подання платіжного доручення на перерахування податку має вважатися триваючим правопорушенням, оскільки протягом усього періоду з моменту закінчення граничних строків, відведених для його подання, до моменту його фактичного подання, особа вчинювала правопорушення. Разове ж правопорушення, навпаки, відбувається одномоментно.

Бухгалтера або особу, на яку покладено обов’язок вести бухгалтерський облік, можуть притягнути до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, які передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП), зокрема за:

-порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків (ст. 163-1 КпАП);

-порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (ст. 165-1 КпАП);

-порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (ст. 165-3 КпАП);

-порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (ст. 165-4 КпАП);

-порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням (ст. 165-5 КпАП).

 

Лист Мінфіну від 26.04.2013 р. № 31-08410-07-10/13557

НЕ 4.7 Кримінальна відповідальність.

Останнім часом різними міністерствами було приділено увагу питанням щодо відповідальності бухгалтерів підприємств за службові порушення.

Зокрема, деякі з них стосовно кримінальної відповідальності розглянуто у листі МВС України № 13/3-4156. Зупинимося на них детальніше.

За вчинення неправомірних дій бухгалтер (головний бухгалтер) поряд з іншими співробітниками (службовими особами) підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності. Статтею 2 Кримінального кодексу визначено: підставою притягнення до кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, що містить склад злочину, покарання за який передбачено цим Кодексом. Водночас відповідно до ст. 2 цього Кодексу, ст. 62 Конституції України та частини другої ст. 15 Кримінально-процесуального кодексу особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Отже, кримінальна відповідальність установлюється законом, санкції застосовуються лише за рішенням суду.

Службовими особами відповідно до примітки 1 до ст. 364 Кримінального кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних чи комунальних унітарних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом. При цьому зайняття певної посади або доручення тимчасово виконувати відповідні обов'язки повинно бути оформлене відповідним рішенням (наказом, розпорядженням тощо). Роз'яснення про те, що слід розуміти під виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, надано в п. 1 постанови № 5.

Чи можливо притягти до кримінальної відповідальності особу, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на договірних засадах, наприклад бухгалтера- підприємця?

У листі № 13/3-4156 роз'яснено, що особа, яка веде бухгалтерський облік за цивільно-правовим договором про надання послуг з бухгалтерського й податкового обліку, якщо вона не призначена на посаду на підприємстві, не є його службовою особою, тобто виконувачем організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських обов'язків, не може нести кримінальну відповідальність за здійснення злочинів, суб'єктом яких є спеціальна (службова) особа.

Такі працівники підприємств, функціональні обов'язки яких так чи інакше пов'язані з фінансовою й податковою документацією, але на яких не покладено відповідальність за фінансову діяльність юридичної особи в цілому й виконання обов'язку щодо ведення належним чином бухгалтерського обліку, за наявності підстав можуть притягатися до відповідальності як пособники у скоєнні низки злочинів економічної спрямованості й у сфері службової діяльності.

Щодо особи, яка перебуває на посаді бухгалтера на підставі трудового договору та здійснює суспільне небезпечне діяння, за наявності достатніх даних його дії слід кваліфікувати за відповідними статтями особливої частини Кримінального кодексу. Зокрема, слід звернути увагу на діяння, перераховані у розділах сьомому Кримінального кодексу (злочини у сфері господарської діяльності) та сімнадцятому (злочини в сфері службової діяльності). При цьому найпоширенішими є порушення за такими статтями цього Кодексу:

212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)»;

364 «Зловживання владою або службовим становищем»;

367 «Службова недбалість».

Статтею 212 Кримінального кодексу передбачено відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), які належать до системи оподаткування, запроваджених у встановленому законом порядку (Закон № 1251-ХІІ), вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, або особою, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, зобов'язаною їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних, великих чи особливо великих розмірах (які відповідно в 1000,3000, 5000 і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (за текстом - нмдг)).

Звертаємо увагу на те, що згідно з частиною четвертою ст. 212 Кримінального кодексу особа, яка вперше вчинила діяння, покарання за яке передбачене частинами першою і другою цієї етапі, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Згідно зі ст. 364 Кримінального кодексу зловживання владою або службовим становищем -це умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Відповідно до ст. 367 цього Кодексу службова недбалість визначається як невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Слід зазначити, що згідно зі ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу за справами про злочини, покарання за які передбачено частинами другою, третьою та четвертою ст. 212 Кримінального кодексу, досудове слідство проводиться слідчими податкової міліції. Водночас більша частина злочинів, покарання за які передбачено статтями 364, 367 і 369 Кримінального кодексу, розслідується слідчими прокуратури.

НЕ 4.8 Матеріальні збитки: сутність і порядок відшкодування.