Причини виникнення нових технологій:

- необхідність більш детального використання психофізіологічних та особистісних особливостей учнів;

- необхідність усунення малоефективного вербального засобу надання знань системно - діяльністним способом;

- можливість проектування навчального процесу, організаційних форм взаємодії вчителя та учня, які забезпечують гарантовані результати навчання;

- потреба у зниженні негативних наслідків роботи малокваліфікованого педагога.

Основні напрямки реформування традиційної системи освіти: змістовий, організаційний та процесуальний.

Змістовний напрямок передбачає:

- введення двох стандартів освіти: обов’язковий (загальноосвітній) підготовки кожного школяра та додаткової підготовки (більш високого рівня) найбільш здібних учнів;

- визначення потенційно здібних дітей у ранньому віці та розвиток їх здібностей, для цього необхідно створити відповідні умови;

- розвиток природних здібностей учнів на предмет музики, співу та інших;

- піклування про соціально-особистий розвиток учнів, їх адаптацію в соціумі за допомогою спеціальних програм.

Організаційний – урахування вікових особливостей, пошук ефективних форм організацій навчального процесу.

Процесуальний – переорієнтація педагогічної системи від зовнішніх показників на розвиток особистості за допомогою найбільш досконалих технологій.

Реформування вимагає зміну у діяльності педагога, зміну засобів його взаємодії з учнем. Відміни передбачають:

- переорієнтування вчителів з навчально - дисциплінарної на особистісну модель взаємодії з учнями;

- послідовне виключення примушення в навчанні, опора на внутрішні активізатори діяльності;

- включення самого учня в навчально - пізнавальному пошукову діяльність, яка організована на основі внутрішньої мотивації;

- організацію сумісної діяльності, партнерських відносин між тими, хто навчає та навчається, включення дітей в певні педагогічні виховні дії;

- забезпечення діалогічного спілкування не тільки між вчителем та учнями, але і між учнями під час опанування знань.

Особистісно - орієнтовані технології.

Традиційне навчання.

Термін “традиційне навчання” передбачає класно-урочну організацію навчання, яка склалась в ХVІІ ст. на принципах дидактики, сформульованих Я.А.Коменським і яка до нашого часу переважає.

Традиційна технологія являє собою авторитарну педагогіку вимог, яка здійснюється у регламентації діяльності примусовості навчальних процедур, централізації контролю, орієнтації на середнього учня.

Методи такої технології базуються на доведенні готових знань (інформації) та навчанні по зразку, на індуктивній логіці (від поодинокого до загального), на механічному заучуванні; на вербальному викладанні навчального матеріалу, на репродуктивному його відтворюванні. Процес навчання як діяльність в традиційній системі характеризується відсутністю самостійності, слабкою мотивацією навчальної праці.

Негативні сторони традиційного навчання:

- шаблонна побудова, одноманітність;

- нераціональний розподіл часу уроку;

- забезпечення на уроці первісної орієнтації у матеріалі (досягнення ж високих рівней перекладається на домашнє завдання);

- роз’єднання учнів під час уроку;

- відсутність самостійності, пасивність або подоба активності учнів;

- слабка мовна діяльність (середній час мовлення учня – 2 хвилини на добу);

- недостатній зворотний зв’язок;

- усереднений підхід до учнів, які навчаються;

- відсутність індивідуального підходу.

Також розміщення учнів в класах за партами в традиційній школі не сприяє навчальному процесу.