Патопсихологія

Матеріали для самопідготовки.

Тема 1. Патопсихологія: предмет і завдання

Тема 2. Історія розвитку поглядів на психічну патологію та її лікування. Історія розвитку патопсихології

Тема 3. Сучасні моделі патології.

Тема 4. Порушення психічних процесів. Патологічні зміни відчуттів, уваги, пам'яті, порушення мислення

Тема 5. Порушення психічних процесів. Порушення інтелекту. Емоційні феномени. Розлади рухово-вольової сфери

Тема 6. Порушення свідомості

Тема 7. Розлади особистості

Тема 8. Патопсихологічний розвиток як фактор девіантної поведінки

Тема 9. Порушення психічного розвитку немовлят, дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку

Тема 10. Порушення психічного розвитку у підлітковому віці, ранній юності, зрілому та похилому віці

Тема 11. Принципи побудови патопсихологічного обстеження дітей та роль даних про порушення у розвитку дитини

Тема 12. Методи дослідження порушень психічних процесів, станів та особистісного розвитку дітей

Тема 13. Сучасні методи психологічної корекції та консультування

Тема 14. Зміна соціальної ситуації розвитку дитини як один з методів психологічної корекції

Тема 15. Спеціальні школи для дітей з відхиленнями у психофізичному розвитку та поведінці

Тема 1. Патопсихологія: предмет і завдання. Методи дослідження.

1.Патопсихологія як психологічна і медична дисципліна

Патопсихологія є галуззю психологічної науки. Її дані мають теоретичне і практичне значення в психології і психіатрії. В цьому смислі її можна причислити до прикладних галузей знань.

Визнання положення, що патопсихологія є психологічною дисципліною, визначає її предмет і обмежує його від предмету психіатрії.

Психіатрія - як всяка гулузь медицини, направлена на вияснення причин психічної хвороби, на дослідження синдромів і симптомів, типових для того чи іншого захворювання, закономірностей їх прояву і поєднання, на аналіз критеріїв прогнозу захворювання, на лікування і профілактику захворювання.

Патопсихологія, як психологічна дисципліна виходить від закономірностей розвитку і структури психіки в нормі. Вона вивчає закономірності розпаду психічної діяльності і властивостей особистості у співставленні із закономірностями формування і протікання психічних процесів в нормі, закономірності перекручуванть відображувальної діяльності мозку.

Отже, при всій близькості об’єктів дослідження, психіатрія і патопсихологія відрізняються за своїм предметом. Забування цього положення (тобто положення про те, що патопсихологія є психологічною наукою) приводить до розмивання меж цієї галузі знань, до підміни її предмету предметом так званої “малої психіатрії”. Проблеми і завдання, які патопсихологія повинна вирішувати своїми методами, і своїми поняттями, підмінюються проблемами, які є в компетенції психіатрів, що приводить не лише до гальмування в розвитку патопсихології, але і не приносить користі самій психіатрії.

Через недостатність спеціалістів-патопсихологів патопсихологічну роботу виконують спеціалісти суміжних дисциплін, які не володіють ні знаннями в галузі психології, ні професійними навиками. Патопсихолог повинен бути перш за все психологом, разом з тим добре обізнаним в теоретичних і практичних проблемах психіатрії. Коли патопсихологічним дослідженням займаються представники суміжних дисциплін, вони повинні мати базову психологічну підготовку.

Необхідна також диференціація поняття “патопсихологія” і “спеціальна психологія”.

Спеціальна психологія - галузь психології, що вивчає психолого-педагогічні особливості дітей з порушенням розвитку (аномальних дітей).

Спеціальна психологія вивчає особливості розвитку дітей, що вимагають спеціальних умов навчання і виховання. До них відносяться діти з порушенням аналізаторів, опірно-рухового апарату, емоційно-вольової сфери, різними інтелектуальними порушеннями.

Одне з найважливіших завдань практичної психології - отримання додаткових даних про психічний стан хворого: стан його пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери і особистості в цілому. Ці дані необхідні лікареві для того, щоб поставити клінічний діагноз. Спеціальне експериментально-психологічне дослідження допомагає виявити ознаки психічних порушень, визначити їх структуру і взаємозв’язок. Встановлюючи структуру порушеної пізнавальної діяльності і особистості, патопсихологічне дослідження дає в руки клініциста додаткові діагностичні дані.

Другим важливим завданням, яке вирішує патопсихолог, є проведення експериментально-психологічного дослідження з метою психіатричної експертизи (трудової, військової, судової). Наступним складним практичним завданням патопсихолога стає дослідження зміненої психічної діяльності під впливом терапії. В цих випадках неодноразове дослідження хворого однотипним набором методик дозволяє встановити динаміку змін психіки під впливом лікування і таким чином продемонструвати його ефективність. В ході подібного експериментального дослідження психолог може вирішити завдання або встановлення структури порушень і їх відношення із збереженими сторонами психічної діяльності, чи диференційної діагностики. Складність такого дослідження для психолога в тому, що хворий зацікавлений в результатах дослідження, а тому він може применшити вираженість порушень які існують (дисиміляція), підсилити важкість порушень, які існують (агравація ) чи показувати наявність порушень психіки, яких насправді немає (симуляція ). Для того, щоб уникнути відповідальності за скоєний злочин чи отримати інвалідність.

В останнє десятиліття перед патопсихологією поставлені ще два завдання: по перше - це участь психолога в реабілітаційних заходах, під час яких особлива увага приділяється виявленню збережених сторін психіки і особистості хворого, а також вивченню його соціального оточення, характеру відносин в соціальному середовищі, трудових і навчальних навичок. Мета дослідження - розробка рекомендацій, що сприяють трудовій і соціальній реабілітації хворого.

По-друге, самостійним завданням психолога в психіатричній клініці є участь в системі психотерапевтичних заходів. На жаль, питання про місце психолога в психотерапії ще недостатньо регламентоване відповідними нормативними документами.

Основні завдання патопсихолога по організації патопсихологічного дослідження

Зміст і обсяг роботи патопсихолога залежить від завдань, які перед ним ставляться. Такими завданнями є:

• експериментально-психологічне дослідження особливо важких, складних в диференціально-діагностичному відношенні хворих для отримання додаткових даних про стан їхньої психіки;

• психологічний аналіз і оцінка ступеня і структури порушень психіки при проведенні психіатричної еспертизи (трудової, військової і т.д.);

• об’єктивізація динаміки психічного стану в процесі терапії з метою врахування ефективності різних видів лікувального впливу;

• психологічне дослідження вибору видів професійної діяльності, які є найбільш доцільними для відновлення працездатності хворих;

• психологічний аналіз особливостей інтелектуальної сфери для обгрунтування і вибору навчальних і трудових рекомендацій з метою профілактики інвалідизації психічнохворих дитячого і молодого віку;

• психологічний аналіз структури порушень психічної діяльності при захворюваннях, що виникають в результаті різних шкідливих впливів, інтоксикацій, інфекцій, стресів.

Поняття про деонтологію в патопсихології. Основні принципи деонтології

Під час роботи з хворим психолог повинен дотримуватися правил деонтології. Деонтологія (від грецького deon - належне і logos - вчення) - вчення про належну поведінку лікаря в процесі виконання ним професійних обов’язків.

Основним деонтологічним принципом є принцип гуманного ставлення до хворої людини, яке виключає будь-які дії і слова, що травмують хворого, завдають шкоди його стану здоров’я і самопочуттю.

Бесіда – як метод патопсихологічного дослідження.

Бесiда — це метод одержання iнформацiї на основi вербальної (словесної) комунiкацiї. Бесiда — це цiлеспрямована розмова з працівником з метою з’ясувати певнi його уявлення, думки, поняття.

Дослідженню за допомогою методик передує бесіда з хворим, в ході якої складається перше враження про психічний стан, відсутність чи наявність усвідомлення хвороби, ставлення до стаціонарного і патопсихологічного обстеження. При дослідженні важкодоступних (збуджених, дементних, маячних (бредових) хворих необхідно визначити орієнтування в часі і місці, власній, особистості для того, щоб вірно підібрати і використати експериментальні прийоми. Метою бесіди також є встановлення контакту з хворим, від якого залежить подальший хід обстеження.

Бесіда з хворим складається з двох частин:

перша частина спілкування психолога і досліджуване здійснюється поза експериментом, тобто до і після експериментальної роботи. Ця бесіда залежить від завдання, що стоїть перед психологом, відомостей, отриманих з історії хвороби, стану хворого. В бесіді психолог повинен уникати обговорення з хворим його хворобливих переживань, не робити цього за власною ініціативою. Психолог не повинен втручатися в стратегію і тактику лікування.

В своїй бесіді психолог повинен враховувати ставленні хворого до ситуації експерименту, до експериментатора/ Головне в тому, що бесіда і експеримент повинні містити елементи деонтології.

Друга частина бесіди проходить безпосередньо під час експерименту, патопсихолог допомагає хворому виконувати експериментальні завдання.

Основні види допомоги:

* просте перепитування, тобто прохання повторити те чи інше слово, оскільки це привертає увагу до сказаного зробленого;

* стимуляція подальших дій словами «добре», "далі",

1.питання про те, чому досліджуваний здійснив ту чи іншу дію (допомагає уточнити власні думки);

2.наштовхувальні питання чи критичне заперечування експериментатора;

3.підказка, порада діяти тим чи іншим способом;

4.демонстація дії і прохання самостійно повторити її;

5.научання тому, як треба виконувати завдання.

Опитувальники – як метод патопсихологічного дослідження.

Патопсихологічні методики, що дозволяють оцінити аффективні порушення, являють собою опитувальники шкали самооцінки. Серед них відомі, направлені на визначення вираження тривоги (шкала Спілбергера, Шихана) і депресії (Бека, Гамільтона).

У пограничній патології широко застосовуються особистісні опитувальники, іноді психологи та клініцисти покладають на них несправджені надії. Річ у тому, що жоден особистісний опитувальник сам по собі не дає значущих для нозологічної діагностики результатів. Як правило, більшість опитувальників дозволяють досліднику виявити рівень нейротизму та висловити синдромологічні припущення. Це відноситься до найбільш простих опитувальниках (Айзенка), спінінг-опитувальникам і до найбільш складним (MMPI).Однак ці дані також мають значну діагностичну цінність. Нейротизм (за Айзенком) свідчить про пре-диспозицію особистості до пограничної патології. Це в значній мірі співпадає з позицією Г.К. Ушакова (1978), який вважав, що клінічна якість граничних розладів обумовлена характерологічним радикалом, типовим для преморбіда даної особистості, що вельми демонстративно виступає у акцентуйованих особистостей. Психічна травма, за Г.К. Ушаковим, лише перенапружує діяльність дефіцитарних систем, т.ч. виявляючи якості клінічного радикалу розладів. Залежність певних типів розладів від деяких властивостей психічної травми Ушаков пояснює не власне якостями психотравмуючого фактору, а психологічною близькістю його до того чи іншого характерологічного радикалу, який притаманний хворому.

Застосування особистісного опитувальника дозволяє визначити тип невротичного та неврозоподібного синдрому та у певній мірі вираженість патології.

Так, у ряді керівництві по застосуванню MMPI вказується, що про легкі неврози можна казати, якщо показники невротичної тріади розташовані між 70 та 80 Т-балами, тяжкі неврози характеризуються перевищенням показників невротичних шкал рівня 80 Т-балів та приєднанням підйому по шкалі 7.

Підйом по шкалі 3 з підвищенням показника по шкалі 1 та зниженням по шкалі 2 («конверсійний зубець») характерний для істеричних синдромів. Пик по шкалі 7 характерний для хворих з тривожно-фобічним синдромом, при цьому півищен показник і по шкалі 2 також, однак на відміну від хворих з тривожно-депресивними станами у хворих з фобічними синдромами підйом по шкалі 7 переважає над підйомом по шкалі 2. При тривожно-фобічних станах, в яких переважають страхи за своє здоров’я, в профілі особистості виявляється також підйом по шкалі 1.

Опитувальник для дослідження акцентуйованих якостей особистості був розроблений H. Schmieschek (1970) на основі концепції акцентуйованих особистостей K. Leonhard (1964, 1968). Згідно з цією теорією існують риси особистості (акцентуйовані), котрі самі по собі не є патологічними, однак можуть за певних умов розвиватися в позитивному та негативному напрямку. Ці риси є загостренням деяких, притаманних кожній людині, неповторних, індивідуальних якостей, крайнім варіантом норми. У психопатів ці риси досягають особливо значної вираженості. За спостереженнями К. Leonhard неврози, як правило, виникають у акцентуйованих особистостей. Е.Я. Штернберг (1970) приводить аналогію між поняттями «акцентуйована особистість» за Леонгардом (К. Leonhard) та «шизотімія» за Кретчмером (Е. Kretschmer). Виокремлення групи акцентуйованих особистостей може виявитися плідним для розробки запитань клініки та етіопатогенезу в пограничній психіатрії, у тому числі і при вивченні соматопсихічних корелятів при деяких соматичних хворобах, у походженні яких значну роль відіграють особистісні якості хворого.

На думку Э.Я. Штернберга, концепція акцентуйованих особистостей може виявитися корисною і для вивчення властивостей особистості родичів психічно хворих. К. Leonhard виділяє 10 основних типів акцентуації:

1. Гіпертимні особистості, які характеризуються схильністю до підвищеного настрою.

2. «Особистості, що застрягають», зі схильністю до затримки, «застрягання» афекту та до безглуздих (паранойальних) реакцій.

3. Емотивні, афективно лабільні особистості.

4. Педантичні особистості, з переважанням рис ригідності, малої рухливості нервових процесів, педантизму.

5. Тривожні особистості, переважанням в характері рис тривожності.

6. Циклотимні особистості, зі схильністю до фазних коливань настрою.

7. Демонстративні особистості, з істеричними рисами характеру.

8. Збудливі особистості, зі схильністю до підвищеної, імпульсивної реактивності у сфері потягів.

9. Дистимічні особистості, зі схільністю до розладів настрою, субдепресивні.

10. Екзальтовані особистості, що схильні до афективної екзальтації.

Всі ці групи акцентуйованих особистостей об’єднані Леонгардом за принципом акцентуації властивостей характеру або темпераменту. До акцентуації властивостей характеру, «особливо прагненням» відносяться демонстративність (в патології – психопатія істеричного кола), педантичність (в патології – ананкастична психопатія), схильність до «застрягання» (в патології – паранойяльні психопати) та збудливість (в патології – епілептоїдні психопати).

Решта видів акцентуації К. Leonhard відносить до особливостей темпераменту, вони відображають темп та глибину афективних реакцій. Опитувальник Шмішека складається з 88 запитань.

Тестування – як метод патопсихологічного дослідження.

експериментально-психологічне тестування здатне уточнити характер і важкість зниження інтелекту.

Експеримент – як метод патопсихологічного дослідження.

Експеримент – це комплексний метод дослідження, при якому відбувається активний вплив на досліджуване явище шляхом створення спеціальних умов (введення експериментальних факторів), що відповідають меті дослідника.

Патопсихологічна діагностика використовує батарею експериментально- психологічних методик-тестів, з допомог яких можлива оцінка функціонування як окремих сфер психічної діяльності, так і інтегративних утворів - типів темпераменту особливостей характеру, якостей особистості.

Вибір конкретних методів і способів патопсихологічної діагностики в клінічній психології базуєтться на виявленні кардинальних психопатологічних відхилень при різних типах психічного реагування в певних сферах психічної діяльності. В таблиці подані покази для використання тих чи інших методів патопсихологічної діагностики.

Основні методи патопсихологічної діагностики при порушеннях тих чи інших сфер психічної діяльності

Розлади уваги (Таблиці Щульте,Коректурна проба, Рахунок за Крепеліним,Методика Мюнстерберга)

Розлади пам'яті (Тест десяти слів,Піктограма)

Розлади сприйняття (Сенсорна збудливість, Проба Ашафенбурга, Проба Рейхардта, Проба Ліпмана)

Розлади мислення (Тести на класифікацію,виключення, силогізми, аналогії, узагальнення, Асоціативний експеримент, Проблема Евер'є, Піктограма, Тест дискримінації властивостей понять)

Розлади емоцій(Тест Спілбергера,Тест кольорових виборів Люшера)

Розлади інтелекту(Тест Равена,Тест Векслера)

Організація патопсихологічного дослідження.

Питання про направлення хворого до патопсихолога вирішується лікуючим лікарем, що керується при цьому практичними даними про користь, яку може принести дослідження в кожному конкретному випадку.

Лікар оформляє заявку , в якій вказує прізвище, ім’я, по-батькові хворого, рік народження, відділення, в якому лікується дана людина, номер історії хвороби. В заявці лікареві необхідно чітко сформулювати мету, заради якої проводиться обстеження, вказати попередній діагноз чи коло диференційної діагностики.

Заявка реєструється лаборантом в спеціальному журналі, де окрім раніше перечислених даних доцільно також вказати: дату закінчення обстеження і причину, за якої воно не відбулося.

До зустрічі з хворим патопсихолог вивчає історію хвороби, знайомиться з анамнестичними даними, з особливостями виникнення і протікання захворювання, результатами інших лабораторних досліджень, психічним статусом хворого.

Вивчаючи історію хвороби психолог проводить психобіографічний аналіз, що дозволяє уточнити поставлене завдання і намітити попередній план обстеження.

Для проведення обстеження вибираються такі методи, що відповідають меті, з якою проводиться обстеження і підходять до досліджуваного.

В проведенні дослідження важливу роль відіграє стан хворого. Перед початком експерименту необхідно вияснити, які психотропні препарати приймає хворий, впевнитися у відсутності соматичних захворювань, астенізації, що викликана безсонням, голодом, фізичною перевтомою, іншими послаблюючими факторами.

Дослідженню за допомогою методик передує бесіда з хворим, в ході якої складається перше враження про психічний стан, відсутність чи наявність усвідомлення хвороби, ставлення до стаціонарного і патопсихологічного обстеження.

Серед всіх відомих методик патопсихолог вибирає 8-10 (чи більшу кількість, коли потрібно за обставинами), які можуть найбільш повно розкрити мету обстеження і відповісти на поставлені запитання. Під час вибору методик необхідно враховувати вік хворого, освіту, його культурний рівень, ерудицію, потреби і життєвій досвід.

Виконанню завдань кожної методики передує інструкція. Від інструкції залежить чи правильно зрозуміє хворий завдання і виконає його.

Детальне протоколювання обстеження - невід’ємна умова проведення експерименту. Протокол починається з заповнення титульного листка. Титульний листок включає в себе паспортні дані, сімейний стан хворого, дату і мету обстеження, попередній діагноз, скарги, найбільш значні відомості з історії хвороби.

Під час роботи з хворим психолог повинен дотримуватися правил деонтології. Деонтологія ( від грецького deon - належне і logos - вчення) - вчення про належну поведінку лікаря в процесі виконання ним професійних обов’язків.

Основним деонтологічним принципом є принцип гуманного ставлення до хворої людини, яке виключає будь-які дії і слова, що травмують хворого, завдають шкоди його стану здоров’я і самопочуттю.

Заключення – як кінцевий етап патопсихологічного обстеження

Кінцевим результатом патопсихологічного обстеження є заключення. Як не може бути стандартного набору методик, так не може бути стандартного заключення. Кожне заключення пишеться з врахуванням завдань, що поставлені перед психологом і не може розглядатися окремо і без заявки лікаря.

На початку заключення відмічаються скарги хворого на стан пам’яті, уваги, послаблення розумової працездатності.

Далі йде опис того, як працював хворий в ситуації психологічного дослідження: чи розумів його смисл, старанно чи ні виконував завдання, виявляв чи ні цікавість до успіху своєї праці, чи міг критично оцінити якість власних досягнень.

Наступна частина заключення повинна містити відомості про характер пізнавальної діяльності хворого. Бажано при цьому починати детальну характеристику з опису основного порушення, яке виявлене у хворого в ході дослідження. Необхідно відмітити. В комплексі яких порушень виступає дане порушення, тобто описати психологічний синдром порушення психічної діяльності. В цій же частині відображаються збережені сторони психічної діяльності хворого. Останнє необхідно для організації психокорекційної роботи, вирішення питань працевлаштування хворого, рекомендацій родичам у ставленні до хворого.

В кінці заключення дається резюме, що відображає найбільш важливі дані, отримані при дослідженні ці дані повинні виражати структуру основного психологічного синдрому, який виявлений при дослідженні.

Резюме повинно містити дані про діагноз захворювання, але опосередковано, через опис структури порушень, виявлених в експерименті.

Заключення пишеться в 2-х екземплярах, один з яких підклеюється в історію хвороби, інший підшивається до протоколу обстеження і залишається в архіві.

Основний зміст протоколів патопсихологічного дослідження.

Детальне протоколювання обстеження - невід’ємна умова проведення експерименту. Протокол починається з заповнення титульного листка. Титульний листок включає в себе паспортні дані, сімейний стан хворого, дату і мету обстеження, попередній діагноз, скарги, найбільш значні відомості з історії хвороби. Крім тих відомостей, на титульному листку позначають. Кількість прийомів і методики за допомогою яких проводилося обстеження хворого. Тут можна робити записи про поведінку хворого і ставлення до дослідження. Записи ведуться так, щоб хворий не міг їх бачити і прочитати.

Реєструвати слід хід виконання кожної методики. Будь-які нестандартні умови обстеження, якими б неістотними вони не здавалися, неформальні спостереження за поведінкою хворого, його вислови детально реєструються. Коли експериментатор відступає від стандартної процедури тесту чи видозмінює інструкцію, щоб отримати додаткові дані, він повинен зафіксувати це в протоколі.

Протоколи проведених досліджень обов’язково зберігаються. Це диктується необхідністю мати матеріали ранніх досліджень при повторному поступленні хворого на лікування, а також є одною із умов наукової розробки даних. Тому чіткість і зрозумілість протоколів - основна умова роботи. Вони повинні вестися так, щоб кожна зацікавлена людина (лікар, психолог) могла користуватися зареєстрованими даними.