Загальна характеристика

Психопатії виникають на основі взаємодії природженої чи рано набутої біологічної неповноцінності нервової системи і впливу зовнішнього середовища. Але одного впливу зовнішніх факторів для утворення психопатії недостатньо. Від нормального характеру, на який наклало відбиток неправильне виховання чи педагогічна занедбаність, психопатія відрізняється неповноцінністю нервової системи, що лежить в її основі.

Причини виникнення психопатій різноманітні. Дизгармонія особистості може виникнути під впливом спадкових факторів, внутрішньоутробного впливу шкідливих речовин, травм під час пологів, патології раннього постнатального періоду. Причиною психопатій може бути також тривалий несприятливий соціальний вплив, наприклад неправильне виховання, що створює неадекватні стереотипи емоційного реагування.

Нензрілість психіки проявляється в:

• Підвищеній навіюваності, схильності до перебільшень і фантазій у істеричних осіб;

• В емоційній лабільності у збудливих;

• В слабкості волі у нестійких;

• В незрілому мисленні у параноїчних особистостей.

Класифікація психопатій

У різних класифікаціях психопатій (за Є. Крєпєліним, П. Ганнушкіним, Г. Сухарєвою, О. Кербіковим) виділяються різні види та групи психопатій.

О. Кербіков (1971) виділяє психопатії за причинами їх виникнення:

• Конституціональні;

• Органічні;

• Крайові.

Як узагальнення основних видів психопатій та їх перехідних форм можна користуватися схемою, що запропонована Б. Шостаковичем:

• Збудлива;

• Істероїдна;

• Паранойяльна;

• Шизоїдна;

• Астенічна;

• Епілептоїдна;

• Психостенічна;

Орім перелічених слід зазначити ще нестійку психопатію (за Г. Сухарєвою) та циклоїдну (за Г. Ганнушкіним).

Паранойяльна психопатія

Провідним патохарактерологічним проявом при паранойяльній психопатії є особлива схильність до “надцінних” утворів, що поєднуються з малою гнучкістю психіки, підозріливістю, з підвищеною самооцінкою. Виражені “надцінні” ідеї і перші типові паранойяльні реакції появляються лише в 20-25-літньому віці. Але, в більш ранньому віці наявні патохарактерологічні особливості, що вказують на своєрідність емоційно-вольової сфери таких особистостей. З дитинства їм властиві односторонні захоплення, що поєднуються з впертістю і прямолінійністю. Переоцінка своїх здібностей, гіперстенічність проявляються у прагненні до лідерства, самоутвердження. Такі особи надміру чутливі до ігнорування їхньої думки, схильні до перебільшення значення розходження у думці між людьми, вкрай образливі і злопам’ятні. Їм властивий егоїзм, безкопромісність, бажання в будь-якій ситуації поступати по-своєму, безапеляційність і категоричність суджень заважають підтримувати рівні стосунки в сім’ї і колективі.

З віком властиві цим особам конституційні особливості підсилюються. Хворі стають ще більш консервативними, нетерпимість до чужої думки переростає у відкриту ворожнечу. Принципіальність набуває характеру “придирання”, дріб’язкового педантизму. “Боротьба за справедливість” розвивається у зв’язку з незначними подіями, що захоплюють егоїстичні інтереси цих осіб. Схильність до наявності домінуючих ідей, що стосуються емоційно-значущих переживань, як правило, поєднується з конкретністю і вузькістю мислення, наївністю і поверхневістю уявлень, банальністю і трафаретністю суджень і висловлювань.

На фоні конфліктних стосунків в осіб загострюється недовіра, підозріливість і навіюваність. В стані афекту в таких випадках спостерігається одностороння оцінка дійсності, специфічний відбір і інтерпретація подій в плані підтвердження власної точки зору. В результаті цього “підозра” _ “обростає доказами”, набуває форми маячіння. Таким чином, у психопатичних осіб може розвинутися паранойяльне маячіння, зміст якого пов’язаний з психотравмуючими обставинами.