14.Спеціальні (окремі) методи криміналістики. Критерії допустимості використання спеціальних методів криміналістики в кримінальному судочинстві.

Спеціальні методи - такі, сфера застосування яких обмежена однією чи декількома науками. Система спеціальних методів складається з двох груп:

1) власне криміналістичні методи;

2) спеціальні методи інших наук.

Власне криміналістичні методи - це методи, які початково були розроблені криміналістичною наукою та лише нею використовувалися:

- техніко-криміналістичні методи;

- структурно-криміналістичні методи.

Техніко-криміналістичні методи - методи, що використовуються в галузі техніко-криміналістичних наукових досліджень: фотографічні; трасологічні; балістичні; одорологічні тощо.

Структурно-криміналістичні - методи побудови у криміналістиці певних структурних систем (систем основних елементів планування розслідування злочинів; тактичних заходів, що утворюють тактику слідчих дій, рекомендацій, що утворюють основні методики розслідування окремих видів злочинів тощо).

Спеціальні методи інших наук можуть бути використані криміналістикою чи безпосередньо, тобто без модифікації або такі, що модифіковані - пристосовані до вирішення криміналістичних завдань.

Найчастіше використовуються:

- фізичні, хімічні й фізико-хімічні методи

- біологічні методи

- антропологічні й антропометричні методи

- соціологічні методи

- психологічні методи.

Критерії допустимості:

1) науковість методу – це наукова обгрунтованість і достовірність отримуваних результатів, їхні точність і надійність;

2) безпечність методу, коли його використання не загрожує здоров'ю чи життю людей, а якщо загрожує, то потребує дотримання правил технічної безпеки;

3) законність і стичність, тобто допустимими є тільки методи, які відповідають конституційним вимогам, принципам, моральним критеріям суспільства. Вони не повинні обмежувати права громадян, не принижують їхніх честі й гідності, відкидають погрози, насилля і не призводять до порушень норм кримінально-процесуального закону;

4) ефективність методів - в оптимальні строки і з найбільшою продуктивністю приводить до позитивних і бажаних результатів;

5) рентабельність - затрати сил і засобів повинні бути спів-розмірними з досягненим.

Недопустимими с методи, що не ґрунтуються на науці або спираються на псевдонаукові теорії, наприклад, астрологію, ворожіння тощо.

15.Поняття і види криміналістичної ідентифікації.

Криміналістична ідентифікація – процес порівняльного дослідження об”єктів, пов”язаних з подією, що розслідується, для вирішення питання щодо їх тотожності.

Формування спеціальної теорії ідентифікації започаткував Сергій Михайлович Потапов у праці «Вступ у криміналістику». Теорія ідентифікації - це система правил і понять, необхідних для встановлення її чи відсутності.

У Наукову основу сучасної теорії ідентифікації становлять загальновизнані положення (аксіоми) щодо:

• індивідуальності об'єктів матеріального світу;

• відносної незмінності об'єктів матеріального світу;

• загального зв'язку об'єктів матеріального світу;

• можливості вирізнений загальних та окремих ознак, що характеризують об'єкти матеріального світу, сукупність яких і дає змогу проводити ідентифікацію (ототожнення) цих об'єктів.

Термін «криміналістична ідентифікація» вживається в декількох значеннях:

- ним визначають мету (завдання) та результат дослідження

- ним характеризують процес ідентифікації

- нарешті, цим терміном позначають або називають також окремий метод пізнання.

Види:

І. За сферою застосування (тобто форма) обумовлює поділ криміналістичної ідентифікації на види:

а) процесуальна ідентифікація - здійснюється під час слідчих і судових дій

б) непроцесуальна ідентифікація - під час оперативно-розшукової діяльності.

ІІ. Залежно від форм відображення матеріальних об”єктів під час їх взаємодії:

а) матеріально-фіксована - коли ознаки відображеного об'єкта закріплюються у матеріальних об'єктах (слідах, кресленнях, описаннях тощо);

б) психофізіологічна - коли мисленний образ фіксується у пам'яті конкретної людини.

ІІІ. Криміналістичну ідентифікацію поділяють як дослідницьку діяльність на:

1. ідентифікація за матерально-фіксованим відображенням;

2. ідентифікація за ідеальними (не матеріальними) слідами відображення (уявленими образами, слідами пам'яті).

ІV. За природою ідентифікуючих об'єктів на:

а) загальну;

б) знакову.

V. За об”єктом дослідження:

1) ідентифікація людини;

2) ідентифікація предметів, речей та речовин;

3) ідентифікація тварин;

4) ідентифікація процесів, станів, явищ тощо.

VІ. Залежно від галузі галузі криміналістичної техніки криміналістичну ідентифікацію поділяють на:

1. дактилоскопічну; зброєзнавчу; судово-балістичну; трасологічну; почеркознавчу;

2. техніко-криміналістичну; ідентифікацію людини за ознаками зовнішнотсі тощо.

VІІ. За рівнем досягнутої індивідуальності (або за доказовим значенням):

а) на родову;

б) на видову;

в) на групову;

г) на індивідуальну (або власне криміналістичну).

VІІІ. За суб”єктом ототожнення к/ідетифікацію поділяють на:

1. ідентифікацію, виконувану слідчим;

2. ідентифікацію, виконувану дізнавачем;

3. ідентифікацію, виконувану прокурором (обвинувачем);

4. ідентифікацію, виконувану захисником (адвокатом);

5. ідентифікацію, виконувану свідком, потерпілим тощо;

6. ідентифікацію, виконувану судом (суддею).

ІХ. За способом відображення ідентифікаційної інформації на:

а) ідентифікацію цілісних структур;

б) ідентифікацію розділеного цілого;

в) ідентифікацію джерела пошкодження.