37.Дактилоскопія, пальмоскопія, еджеоскопія: об’єкти дослідження, завдання та їх можливості щодо ідентифікації людини.

Структурним елементом трасології є дактилоскопія (- палець,- дивлюсь) -розділ трасології, який вивчає властивості папілярних узорів рук і ніг, засоби й методи їх виявлення і дослідження для отримання криміналістично значущої інформації про певну особу.

Пальмоскопія (лат. palma - долоню і грец. skopeo - Дивлюся) вивчає будову шкірних візерунків долонній поверхні кисті. Застосовується для ідентифікації особи.

Єджеоскопія - (від англ. edge - край і грец. — спостерігати, розглядати) — метод ідентифікації особи за слідами папілярних ліній з урахуванням нерівності (виступи і западини) по краях папіляр. ліній, які мають розмір 80—250 ммк. Використовується у випадках, коли у сліді відобразилося мало деталей папіляр. візерунка (3—5), у поєднанні з пороскопією (ідентифікація особи за візерунком, кількістю та величиною пор шкіри), а також тоді, коли застосування останньої неможливе. Е. заснована на тому, що зумовлені будовою епідермісу контурні особливості папіляр. лінії є індивідуальними, їх форма та взаємне розташування залишаються незмінними протягом усього життя людини. Нерівності країв папіляр. ліній (еджеоскопічні мікроознаки) зіставляються за розмірами, розташуванням на папіляр. лінії та формою. Форма особливостей краю папіляр. лінії буває прямою, овальною (опуклою чи увігнутою), шпилястою, кутастою тощо. Відбитки папіляр. ліній порівнюють за мікро-знімками (зі збільшенням 14—20х) або за допомогою мікроскопа. Е. може застосовуватися у дослідженні як забарвлених, так і безбарвних відбитків. Результати Е. оцінюються за допомогою імовірнісно-стат. мет одів дослідження.

38.Властивості, загальні та окремі ознаки папілярних візерунків людини.

Властивості:

• індивідуальність (притаманні лише певній людині)

• відносна незмінність (змінюються лише у масштабі)

• відновлюваність (здатність набувати попереднього вигляду після ушкодження верхнього шару шкіри)

• здатність до класифікації (десяти-, одно-, п'ятипальцева система)

• здатність відображатися на предметах контакту.

Загальними будуть ознаки, які характеризують папілярний узор в цілому, або його окремі фрагменти, і дозволяють віднести узор до тієї або іншої групи. Такими ознаками є особливості анатомічної будови папілярних узорів рук людини, які характеризують їх форму, розміри та відносне розміщення на долонній поверхні рук тощо. У дактилоскопії до загальних ознак папілярних узорів відносять: тип, вид і різновидність папілярного узору; особливості будови центральної частини узору; положення центру відносно дельти; будова дельти та положення дельт відносно одна одної; форма та ступінь кривизни дугоподібних ліній, які утворюють потік; ширина потоків і густота розміщення папілярних ліній в них; ступінь рельєфної виразності папілярного узору.

Деталі папілярних узорів є елементами будови кожного узору, які відрізняють узор (особливо його слід) від усякого іншого рельєфу та його відображення.

Ідентифікаційними ознаками узорів папілярних ліній виступають морфологічні особливості, які називають деталями будови папілярних узорів (особливості їх будови, розташування та взаєморозташування). За основу розрізнення особливих ознак приймають різні критерії. Так, відомий криміналіст Г. Л. Грановський вважає, що папілярною лінією слід вважати фрагмент, довжина якого більша за З мм. Інший вчений, П. Г. Орлов, пропонував в якості критерію використовувати відрізок довжиною 2 мм. Критерій, запропонований Г. Л. Грановським, знайшов широке визнання у експертів-криміналістів. Згідно з цим критерієм, особливі ознаки папілярних узорів бувають такими:

1. Початок папілярної лінії. Визначається в потоці за годинниковою стрілкою, зліва направо або згори донизу. Папілярна лінія розпочинається в потоці і початок її не приєднується до сусідніх ліній; при цьому проміжок між лініями слід відрізняти від пори. Сама папілярна лінія створена в потоці, повинна бути в узорі довшою за 3 мм (мал. 34).

2. Закінчення папілярної лінії. Визначається за годинниковою стрілкою, при цьому папілярна лінія закінчується в потоці, не доторкуючись сусідніх ліній (мал. 34).

3. Розгалуження лінії. Одна з папілярних ліній у потоці розгалужується на дві лінії, при цьому на ділянці розгалуження немає перерви. Обидві одержані в результаті розгалуження лінії повинні бути в узорі довшими за 3 мм. Розгалуження дуже рідко буває потрійним, коли одна лінія розгалужується на три (мал. 35).

4. Злиття ліній. Дві папілярні лінії в потоці зливаються в одну. Обидві лінії, які злилися, повинні бути довшими за 3 мм. Іноді злиття буває потрійним, коли в одну лінію з'єднуються одразу три папілярні лінії (мал. 35).

5. Місток. Від однієї папілярної лінії відгалужується коротка лінія і приєднується до сусідньої. Довжина відростка у візерунку повинна бути не більшою за 3 мм (мал. 36). Якщо відросток довший, то відмічають дві самостійні деталі — розгалуження та злиття ліній.