57.Правила фіксації слідів застосування вогнепальної зброї.

Для фіксації слідів пострілу використовують, насамперед фотографування вузла місця події, де виявлено той чи інший слід застосування вогнепальної зброї. На знімку мають бути зафіксовані не тільки зброя і місце її виявлення, а й розміщення окремих частин зброї.

Потім виготовляється детальний вимірювальний (масштабний) фотознімок об'єкта вогнепального характеру.

Після цього об'єкт оглядають, а результати огляду детально описують у протоколі слідчої дії.

Загальним для опису всіх об'єктів і слідів є обов'язкове зазначення у протоколі положення (розташування) об'єкта чи сліду на місці виявлення з прив'язкою до не менше двох орієнтирів.

Сліди пострілу на перешкоді описують за комплексом ознак:

• форма і розміри пошкодження, характер країв пошкодження і наявність «мінуса матеріалу», стан каналу пошкодження (якщо є можливість оглянути його на просвіт);

• наявність і характер слідів, наслідків дії додаткових чинників пострілу, якщо такі будуть.

У протоколі обов'язково зазначають спосіб вилучення й характер упакування об'єктів, через що складення протоколу відбувається паралельно з подальшою роботою над слідами.

58.Діагностичні, ідентифікаційні, класифікаційні та ситуаційні завдання, що можуть вирішуватись судово-балістичною експертизою.

Судово-балістична експертиза - різновид криміналістичної експертизи щодо дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів і слідів пострілу для встановлення фактів, пов'язаних із застосуванням цієї зброї.

Залежно від завдання, яке розв'язують, судово-балістичні дослідження поділяють на ідентифікаційні, класифікаційні, діагностичні та ситуаційні.

Діагностичні дослідження сприяють з'ясуванню: чи належить наданий експертові предмет до вогнепальної зброї; його технічний стан; спосіб виготовлення, зміст знищених маркувальних позначень, які були на ній.

Ситуаційні дослідження. Для їх здійснення необхідною умовою є вивчення місця події чи певних обставин, за яких було вчинено злочин, наприклад, можливості здійснення пострілу без натискання на спусковий гачок у певній ситуації (падіння зброї з певної висоти, зачеплення гілкою за спусковий гачок тощо), визначення взаєморозташування особи, яка стріляла, потерпілого і зброї в момент пострілу. Як правило, такі дослідження здійснюють за допомогою комплексної експертизи (спільно медиками та спеціалістами з балістики). Ці дослідження пов'язані з вивченням рельєфу та предметної обстановки місця події.

Питання, які вирішують за допомогою ідентифікаційної експертизи, є найважливішими під час розслідування кримінальних справ, пов'язаних із застосуванням вогнепальної зброї. До ідентифікаційних належать дослідження, пов'язані з ототожненням вогнепальної зброї за слідами каналу ствола на стріляних снарядах (кулях, шроті, картечі), а також, за слідами деталей і частин зброї на стріляних гільзах. До цього виду експертизи належить також виявлення відповідності стріляних куль і гільз (експертиза цілого за частинками). За допомогою ідентифікаційних досліджень боєприпасів до мисливської зброї встановлюють конкретні інструменти та приладдя, що були застосовані для спорядження мисливських патронів, а також інструменти, які були використані для виготовлення компонентів патронів (саморобного шроту, картечі, пижів, прокладок).

Класифікаційні дослідження. За їх допомогою вирішують питання стосовно належності об'єктів експертизи до певних класифікаційних груп. Класифікаційна експертиза тісно пов'язана з ідентифікаційною, оскільки визначення групової належності — перший і обов'язковий етап ідентифікації. Суть класифікаційних досліджень полягає у:

• визначенні належності об'єкта до певного класу вогнепальної зброї за допомогою органолептичного дослідження критеріїв вогнепальності (наявності ствола, запального пристрою та пристроїв для закривання каналу ствола);

• встановленні моделі (зразка) досліджуваної зброї та патронів;

• належність порівнюваних патронів до однієї партії випуску;

• визначенні моделі зброї за слідами на стріляних кулях і гільзах, а також калібр мисливської зброї за слідами на шроті та картечі.

59.Криміналістична документалістика, її система і місце у криміналістиці і наукові основи. Криміналістична документалістика - це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, способи, методи їх дослідження, використан­ня цієї інформації у правових і криміналістичних цілях.

До системи криміналістичної документалістики входять де­кілька підгалузей:

• техніко-криміналістичне дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;

• письмовомовно-криміналістичне дослідження докумен­тів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авто-рознавства.

Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна виділити три групи таких:

1. Встановлення функції документа у можливій конкретній злочинній діяльності;

2. Встановлення виконавця документу (суть почеркознавства);

3. Встановлення автора документа (суть авторознавства).

Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослідження документів виступають:

- встановлення способу виготовлення документа або окремих його фрагментів;

- виявлення наявних у документі змін (ознак підробки);

- відновлення видозмінених або ушкоджених документів або текстів документів;

- дослідження посвідчувальних ознак на документах (т.б. відтисків, печаток);

- встановлення засобів і знарядь, що застосовувались для виготовлення документів, та ряд інших завдань.

Отже, криміналістична документалістика – це розділ криміналістики, який досліджує засоби і способи відображення (документування) інформації на матеріальних носіях, котрі застосовуються як джерела доказів у кримінальному судочинстві.