§ 2 Види особистих немайнових прав і обов’язків подружжя

Серед особистих немайнових прав та обов’язків подружжя Сімейний кодекс регулює тільки ті, які на думку законодавця, є найбільш важливими як для кожного із подружжя, членів його сім’ї, так і для суспільства в цілому. До таких прав, перш за все, відносяться передбачені ст.ст. 49 та 50 Сімейного кодексу право на материнство та право на батьківство.

Право на материнство та право на батьківство

Материнство – це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію: народжувати дітей, утримувати та виховувати їх.

Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом у державних органах РАЦСу про народження.

Право на материнство і право на батьківство є юридичним правом людини. Тому ці особисті немайнові права подружжя, хоч і регулюються різними статтями СК, фактично виступають єдиним правом подружжя.

Відмінності в даних правах чоловіка та дружини зумовлені фізіологічними особливостями жінки і чоловіка та соціальним станом жінки-матері.

Право на материнство – це, перш за все, сімейно-правовий інститут.¹² Зміст цього особистого немайнового права становлять правомочності дружини з приводу прийняття рішення про те, мати чи не мати дитину. З метою охорони здоров’я жінки їй надається право самій вирішувати питання про материнство, саме тим вона має можливість реалізувати право на репродуктивну свободу, яку слід розглядати в аспекті права на життя.¹³ Як елемент права на життя слід розглядати також право жінки на штучне переривання вагітності та право на штучне запліднення та імплантацію зародка.

Різке погіршення репродуктивного здоров’я населення, падіння народжуваності, яке набуло в нашій країні катастрофічних масштабів, привело до того, що цим питанням починає поступово приділятися більше уваги. Останнім часом проблеми, пов’язані з репродуктивними правами, набули особливої гостроти.¹⁴

Материнство і батьківство є, власно кажучи, прямим наслідком здійснення громадянами своїх репродуктивних прав. Позбавлення жінки або чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції в зв’язку з виконанням конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо кожного з подружжя є підставою для відшкодування завданої їй (йому) моральної шкоди (ч. 3 ст. ст. 49, 50 СК).

Питання материнства і батьківства, як і будь-які інші питання сім’ї, вирішуються подружжям спільно. Але дане положення може бути визнане прийнятним тільки в тій мірі, в якій воно не посягає на свободу особистості, на репродуктивну свободу кожного з подружжя. Укладення шлюбу не призводить до «злиття особистості чоловіка і дружини». Кожний з подружжя, незважаючи на укладення шлюбу, зберігає свою індивідуальність, своє право вирішувати питання материнства чи батьківства зовсім вільно. Репродуктивні права – це та область людського життя, яка не може бути поставлена під контроль інших осіб, навіть дуже близьких, не говорячи вже про контроль з боку держави. Тому, враховуючи, що в ідеальній ситуації питання материнства і батьківства вирішуються подружжям спільно, необхідно визнати, що у випадку суперечностей чи конфлікту, кожний з них зберігає повну свободу в прийнятті остаточного рішення, і тут ніякий примус неможливий. Це відноситься в однаковій мірі до ситуацій, коли дружина бажає мати дитину, а її чоловік заперечує, і , навпаки, коли дружина не бажає мати дитини, а її чоловік проти аборту. Виношують і народжують дітей все ж таки жінки, а не чоловіки, і позбавити їх права самостійно вирішувати це питання неможливо без порушення свободи особистості й основних прав людини.¹⁵ Визнання за чоловіком права брати участь в прийнятті рішення щодо проведення аборту його дружиною (тобто права давати чи не давати своєї згоди на медичне втручання) означало б, власне кажучи, визнання законним самої можливості «примуса» жінки до материнства, легітимізацію так званих «змушеної вагітності» і «примусового материнства». Саме до «примусового материнства» привів би закон про повну заборону абортів, за що борються окремі прошарки нашого суспільства.¹⁶

Якщо дружина бажає мати дитину, а чоловік буде проти цього або виявиться нездатним до зачаття дитини – це може бути причиною розірвання шлюбу. У свою чергу відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини також може бути причиною розірвання шлюбу. Але, як показує життя, той із подружжя, хто за станом здоров’я неспроможний мати дітей, дуже рідко заперечує проти розірвання шлюбу.¹⁷ Сьогодні у світі майже кожна восьма сімейна пара є безплідною, тому для багатьох сімей донорські ембріони – єдина можливість мати дитину. Право жінки за медичними показаннями на штучне запліднення та імплементацію зародка в організм іншої жінки відноситься також до репродуктивних прав подружжя. Вирішується це питання тільки за взаємною згодою подружжя (ст. 123 СК). Вирішенню проблем бездітності сприяє також інститут усиновлення, передбачений гл. 18 СК.

Право на материнство як сімейне право включає в себе певні обов’язки кожного з подружжя. Так, вагітній дружині мають бути створені в сім’ї умови для збереження її здоров’я та народження здорової дитини. Дружині-матері мають бути створені умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов’язків (ч. ч. 4, 5 ст. 49 СК).