6. Нематеріальні та особисті немайнові блага як об’єкти цивільного права

Глава 15 ЦК присвячена такому об'єкту цивільних прав, як нематеріальні блага, зокрема це результати інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 199), інформація (ст. 200), особисті немайнові блага (ст. 201). Викликає заперечення саме розташування статей в главі 15 ЦК, оскільки за логікою і структурою кодексу спочатку повинні розглядатись особисті немайнові блага. Отже, саме з особистих немайнових благ повинна починатися глава 15 ЦК. Слід сказати, що поняття інформації та особистих немайнових благ досить нове: в ЦК УРСР від 18 липня 1963 р. взагалі не згадувалися ці поняття. Більше того, в ЦК УРСР взагалі було відсутнє як легальне визначення об'єктів цивільних прав, так і відповідний розділ.

Норма ст. 199, з якої починається глава 15 ЦК, повною мірою кореспондує ст. 11 ЦК. Створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (ч. 2 ст. 11 ЦК).

Результати творчої діяльності є нематеріальними об'єктами: ідеями, рішеннями, образами, виконавською діяльністю тощо. Однак ці об'єкти можуть мати свою формалізацію, що є необхідною умовою для визнання їх об'єктами цивільних прав та можливості їх правової охорони та захисту. Так, літературний твір має бути зафіксований в рукопису, на магнітній плівці; винахід може бути виражений у вигляді креслень, моделі, схеми тощо. Для деяких об'єктів права інтелектуальної власності, крім формалізації, ще вимагається їх визнання певними інстанціями. Наприклад, Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України видає патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

Сам процес створення результатів творчої діяльності залишається поза межами правового регулювання. Право регулює відносини інтелектуальної власності тільки з моменту закінчення процесу творчості і набуття його результатом об'єктивної форми, доступної для сприйняття.

Матеріальний носій творчого результату може передаватись у власність третім особам, може бути знищений. Але сам результат інтелектуальної творчої діяльності як нематеріальне благо завжди зберігається за його творцем. Особливості співвідношення права інтелектуальної власності та права власності на річ, у якій втілено результат творчої діяльності, визначаються нормами ст. 419 ЦК.

Термін "інтелектуальна власність" увійшов у сферу наукових досліджень і в національне законодавство не так давно. Вперше його було використано в Законі України "Про власність", який проголосив, що результати інтелектуальної власності є об'єктами права власності.

Стаття 54 Конституції України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Інтелектуальна власність - це умовне збірне поняття, яке використовується в ряді міжнародних конвенцій і в законодавстві багатьох країн для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, а також прирівняних до них за правовим режимом засобів індивідуалізації юридичних осіб, продукції робіт, послуг (фірмове найменування, торговельний знак тощо).

ЦК дає визначення права інтелектуальної власності - як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншим законом (ч. 1 ст. 418).

Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності зазначає, що інтелектуальна власність включає права, котрі належать до:

- літературних, художніх і наукових здобутків;

- виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач;

- винаходів у всіх галузях людської діяльності;

- наукових відкриттів;

- промислових зразків;

- товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;

- захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що належать до інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях (ст. 2 Конвенції).

Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів.

- Інформація (ст. 200)

- Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

- Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

- Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

- Постанова КМУ від 9 серпня 1993 р. „Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”

Установити, що комерційну таємницю не становлять:

1. установчі документи, документи, що дозволяють займатися

підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

2. інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

3. дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших

обов'язкових платежів;

4. відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому

та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

5. документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

6. інформація про забруднення навколишнього природного середовища,

недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

7. документи про платоспроможність;

8. відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах,

малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

9. відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

- Підприємства зобов'язані подавати перелічені у цій постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

- Особисті немайнові блага (ст. 201 ЦК)

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Особисті немайнові права надають носіям останніх право вимагати від усіх інших осіб утримуватися від посягання на них. Наприклад, праву на захист честі, гідності та ділової репутації суб’єктів цивільного права кореспондує відповідний обов’язок усіх інших осіб утримуватись від порушень прав, пов’язаних з особистими немайновими благами. Виходячи з того, що уповноваженій особі протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб, обов’язки яких є пасивними (утримуватися від порушень особистих немайнових прав інших осіб), особисті немайнові права є абсолютними.

У порівнянні з іншими абсолютними правами права на особисті немайнові блага мають специфіку. По-перше, вони є особистими, тому що їх виникнення, реалізація та припинення безпосередньо пов’язані з відповідною особою. По-друге, виникнення та правова охорона останніх не залежать від волі їх носіїв. По-третє, вони є невідчужуваними і не підлягають передачі іншим суб’єктам. По-четверте, їм притаманний немайновий характер, тому що вони не мають економічного змісту та безпосереднього правового зв’язку з майновими відносинами. По-п’яте, особисті немайнові блага передбачені цивільним правом, але у більшості випадків не підлягають детальній правовій регламентації. По-шосте, особисті немайнові блага не підлягають віндикації як об’єкти інших абсолютних прав. Віндикація є найбільш дієвим засобом захисту права власності як абсолютного права. Поширення речових засобів захисту абсолютних прав суперечило б сутності особистих немайнових благ як невіддільних від особи.

Особисті немайнові блага фізичної особи класифікуються залежно від їх призначення у цивільному обороті. За цією підставою вони поділяються на такі, що забезпечують:

природне існування людини - право на життя, охорону здоров’я, усунення небезпеки, що загрожує життю та здоров’ю, медичну допомогу і медичне страхування, на інформацію про стан свого здоров’я, на таємницю про стан здоров’я, безпечне для життя та здоров’я довкілля тощо (глава 21 ЦК);

соціальне буття фізичної особи - право на ім’я, на й

ого зміну, на використання імені, на повагу до гідності та честі, на недоторканність ділової репутації тощо (глава 22 ЦК);

автономію особистості - право на свободу та особисту недоторканність, недоторканність особистого і сімейного життя, адвокатську таємницю, таємницю нотаріальних дій, банківську таємницю, лікарську таємницю, таємницю усиновлення, комерційну таємницю, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, недоторканність житла, вибір місця проживання, вільне пересування, особисті папери, власне зображення та його використання тощо;

спрямовані на охорону результатів інтелектуальної та іншої діяльності - право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Під поняттям «особисті немайнові блага» слід розуміти блага, які нерозривно повязані з субєктом - носієм цих благ (тобто є особистими), а також залишені економіко грошового змісту (тобто є немайновими). До особистих благ законодавець відносить: здоров'я, життя, честь, гідність і ділову репутацію, ім'я (найменування), авторство, свободу літературної, художньої і технічної творчості. Зазначений перелік благ не є вичерпним, і тому обєктами цивільних правовідносин можуть визнаватись і інші особисті немайнові блага серед яких слід виділити ті, які найчастіше зустрічаються у повсякденному житті: «право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції, право на недоторканність житла, право на інформацію, місце постійного чи переважного проживання, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, право на свободу пересування, право на індивідуальність» [6, с. 64 - 65], а також «громадянство, сімейний стан, вік, стать, стан здоровя, наявність певного спеціального правового статусу, релігійна та національна приналежність, номер та серія паспорту, ідентифікаційний код платника податку, електронний підпис, електронна адреса, поштова скринька і т. д.» [11, с. 165]. [45]

Важливим аспектом у визначенні правової природи вказаних благ є також і встановлення того впливу, який здійснює на них право. Данні блага існують не залежно від того, врегульовані вони правом чи ні. Однак визнання цих благ на рівні закону робить їх юридично значимими і відповідно охоронюваними. Тому законодавець правильно зазначає, що данні блага охороняються цивільним законодавством. При цьому така охорона може здійснюватись як шляхом закріплення за одним благом відповідного особистого немайнового права, так і без такого закріплення. [45]

Недопустимим є змішування між поняттям особисті немайнові блага та особисті немайнові права, яке проводиться в літературі окремими авторами. Особисте немайнове право є змістом відповідних правовідносин, а особисте немайнове благо є обєктом, тобто тим нащо спрямовані дані правовідносини. Тобто особисте немайнове благо є ядром відповідного права, і на його забезпечення повинно бути спрямоване відповідне право. [45]