Практична робота №1, яку мають виконувати учні, саме й має за мету ознайомлення з текстом глави 4 гку.

Щодо питання, хто може здійснювати підприємницьку діяльність в Україні, із втратою чинності закону “Про підприємництво” визначити, кому заборонено підприємництво, стало дещо складніше. В Господарському кодексі України відсутня стаття, що містила б повний перелік осіб, яким забороняється провадити підприємницьку діяльність.

Статтею 55 (частина 2) ГКУ суб’єктами господарювання визначаються:

- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

- філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій, утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Отже, суб’єктом підприємницької діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи.

Відповідно до статті 42 Конституції України “кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”.

Відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України (ЦКУ) таке право має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Повну цивільну дієздатність має особа:

- яка досягла 18-річного віку (ст. 34 ЦКУ);

- яка вступила у шлюб до 18-річного віку з моменту реєстрації шлюбу (ст. 34 ЦКУ).

Повну цивільну дієздатність фізична особа може отримати після досягнення 16-річного віку:

- якщо вона працює за трудовим договором;

- якщо вона бажає займатися підприємницькою діяльністю за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки з моменту державної реєстрації її як підприємця;

- а також особа з 14-річного віку, якщо вона записана матір’ю або батьком дитини.

Крім того право на безпосереднє здійснення підприємницької діяльності особа набуває лише з моменту її державної реєстрації як підприємця (ст. 50 ЦКУ) або юридичної особи (ст. 80 ЦКУ).

Цікаво, що бути учасником (засновником) юридичних осіб людина має право вже з 14-річного віку.

У той же час заборонено підприємництво:

- депутатам, посадовим і службовим особам органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 42 Конституції України).

Декретом Кабінету Міністрів України “Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств” від 31 грудня 1992 р. встановлено, що державні підприємства не можуть бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм і видів, господарських товариств, кооперативів.

У зв’язку з цим визнано за доцільне заборонити безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів. Не можуть займатися підприємницькою діяльністю також посадові особи державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування. Але зазначені особи не позбавлені права отримувати дивіденди від акцій, а також доходи від інших корпоративних прав.

Державними підприємствами визнаються суб’єкти господарювання, засновані на державній власності.

Дія вказаного Декрету не поширюється також на орендні підприємства, хоч вони й орендують державне майно. Відповідно до Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” орендні підприємства не є державними.

Не поширюється дія Декрету також на суб’єкти підприємницької діяльності, створені структурними підрозділами Академії Наук України та Української академії аграрних наук. Відповідно до чинного законодавства ці академії - самоврядні організації, яким державне майно передане в безстрокове користування. Порядок використання цього майна визначається вказаними академіями.

Посадовими особами відповідно до Декрету вважаються працівники, діяльність яких пов’язана зі здійсненням державно-владних повноважень, виконанням організаційних, розпорядчих, адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських рішень.

У Декреті йдеться також про корпоративне право - право брати участь в управлінні суб’єктами підприємницької діяльності й отримувати дивіденди відповідно до своєї частки майна. Згідно з Декретом керівні працівники державних підприємств та посадові особи державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування мають право лише на отримання дивідендів. Права на управління належним їм майном на період обіймання вказаних посад вони не мають. Проте на цей час вони можуть передати право на управління майном своїм довіреним особам відповідно до чинного законодавства.

Не можуть виступати засновниками суб’єктів підприємницької діяльності також об’єднання державних підприємств, оскільки вони створені юридичними особами, які такого права не мають.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні, користуються такими ж правами і мають такі ж обов’язки, що й громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції України, Цивільного й Господарського кодексів та іншого чинного законодавства.

Відповідно до Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 р. спеціальною (вільною) економічною зоною визнається частина території України, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних та фізичних осіб.

Створення спеціальних (вільних) економічних зон має на меті залучення іноземних коштів та активізацію спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг. Крім того, створення таких зон має сприяти залученню та впровадженню нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку допоміжних служб ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Підприємцями можуть виступати також будь-які юридичні особи - як ті, що перебувають у межах України, так й іноземні, крім державних підприємств, про що йшлося вище. Проте особливості здійснення підприємницької діяльності на території України та її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами визначаються спеціальними юридичними актами. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” встановлює, що юридичні особи здійснюють зовнішньоекономічну підприємницьку діяльність без державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні підприємства, та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації (у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності).

Початок підприємницької діяльності юридичних осіб настає з моменту їх державної реєстрації в Україні.

Щодо юридичних осіб та громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, закон застосовується до тієї частини їхньої діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. визначає поняття інвестицій, інвестиційної діяльності та склад суб’єктів цієї діяльності.

Але слід пам’ятати, що структурні підрозділи підприємств, організацій та інших господарських об’єднань, що не зареєстровані як юридичні особи, суб’єктами підприємницької діяльності бути не можуть.