У цих постановах містилися:

• критика націоналізму;

• звинувачення у «відступі від партійного розуміння мистецтва»;

• вказівка на недостатнє висвітлення у художній творчості проблем сьогодення;

• заклик до боротьби з тими, хто відійшов від радянської ідеології.

2. Після вересневого 1947 р. пленуму правління спілки письменників України велася боротьба проти «українського буржуазного націоналізму»:

• критиці піддали Остапа Вишню (письменника-гумориста), який нещодавно повернувся зі сталінських таборів;

• почалося переслідування і звинувачення в націоналізмі таких письменників:

І. Сенченка (за повість «Його покоління»),

Ю. Яновського (за роман «Жива вода»),

М. Рильського (за твори «Мандрівка в молодість», «Київські октави»),

О. Довженка (за кіносценарій «Україна в огні») тощо.

3. Після постанови ЦК КП(б)У 1947 р. «Про політичні помилки та незадовільну роботу Інституту історії Академії наук УРСР» почалися звинувачення великої групи науковців-істориків республіки. Критиці було піддано праці:

• М. Петровського «Возз’єднання українського народу в єдиній Українській державі» і «Незламний дух великого українського народу»;

• «Короткий курс історії України» за редакцією С. Білоусова, К.Гуслистого, М. Петровського, М. Супруненка, Ф. Яструбова;

• «Нарис історії України» за редакцією К. Гуслистого, М. Славіна, Ф.Яструбова;

• 1-й том «Історії України» за редакцією М. Петровського.

Їх звинувачували в:

• націоналістичних «збоченнях»; • відсутності показу великої ролі російського народу;

• перекрученнях буржуазно-націоналістичного характеру; • численних помилках;

• відродженні ідей М. Грушевського. • антинауковості;

«І хоча в більшості випадків об’єктом критики і нападок була інтелігенція, справжньою мішенню для тоталітарного режиму стало все суспільство. Тому Л. Каганович заявив про те, що кожний випадок невиконання планових завдань у промисловості й сільському господарстві розглядатиметься як прояв українського буржуазного націоналізму» (О.Бойко «Історія України»).

4. З кінця 1948 р. велася кампанія з боротьби з космополітизмом:

• проти «низькопоклонства перед Заходом»;

• з «безрідними космополітами», «антипатріотичними торгашами», «нікчемами» (такі ярлики чіпляли на значну частину інтелігенції).

5. 1948 р. «Лисенківщина» (назва походить від прізвища Т. Лисенка, який на сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук виступив проти розвитку генетики). Почалося переслідування вчених-генетиків:

• в Академії наук УРСР ліквідовано відділ генетики Інституту зоології;

• закрито лабораторії, очолювані генетиками;

• всіх генетиків, які викладали у вищих навчальних закладах, звільнили з роботи:

у Харкові завідувача кафедри генетики і дарвінізму І. Полякова,

професора сільськогосподарського інституту С. Делоне,

завідувача кафедри генетики й селекції Київського університету академіка АН УРСР М. Гришка та інших.

6. Ворожою наукою вважалася кібернетика.

7. Боротьба з космополітизмом супроводжувалася масовими репресіями проти єврейської інтелігенції:

• євреїв масово звільняли з освітніх закладів, наукових установ;

• літераторам забороняли друкувати, кидали до в’язниць. Серед репресованих видатні єврейські письменники: Г. Полянкер, Н. Забара, А.Гонтар та інші;

•1950 р. Було ліквідовано Кабінет єврейської історії при Академії наук УРСР;

• розстріляно Єврейський антифашистський комітет.

Протягом 1948-1952 років у зв’язку зі «Справою Єврейського антифашистського комітету» репресовано 19 єврейських письменників України, 5 із них розстріляно.

8. 1951 р. Почалося переслідування В. Сосюри за вірш «Любіть Україну».

9. Критиці піддано оперу К. Данькевича «Богдан Хмельницький».

10. 1952-1953 рр. Набирала обертів «Справа лікарів». Євреїв-лікарів звинувачували в спробі отруєння і знищення видатних радянських і партійних діячів, серед яких і Й. Сталіна. Тільки смерть Й. Сталіна врятувала євреїв від масової депортації їх до Сибіру.

Буржуазні націоналісти — термін, що застосовував комуністичний режим до тих, хто виступав за розвиток національної культури, мови, збереження звичаїв, історичних традицій власного народу.

Космополітизм (відсутність патріотизму) — теорія, що проповідує байдуже ставлення до історії свого народу, своєї Батьківщини, національної культури.

Наслідки «жданівщини» для України

1. Придушувалися всякі паростки відродження української культури після війни.

2. Гальмувався розвиток науки, літератури і мистецтва в республіці.

3. Літературна критика перетворювалася на засіб утримання митців у рамках офіційної ідеології.

4. Відбувалося обмеження свободи творчості.

5. Здійснювалася ізоляція митців від надбань західної культури.

6. Було розгромлено генетику, що надовго загальмувало розвиток цього напрямку.



 

Характерні ознаки сталінізму

 Кінець 40-х — початок 50-х років характеризувався зміцненням сталінського режиму. Сталінізм — різновид тоталітаризму.

Тоталітаризм — політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, всеосяжним тотальним контролем держави над суспільством, повним підпорядкуванням людини політичній владі, в якому немає політичного плюралізму і демократичних свобод, обмежено політичні права всього населення.

1.       Культ особи Й. Сталіна.

2.       Зміцнення режиму абсолютної влади Й. Сталіна, встановлення ним необмежених повноважень.

3.   Монополія більшовицької партії на владу, яка виконувала волю Й.Сталіна.

4.   Повне підпорядкування державі всіх суспільних інститутів, зокрема й церкви. Сувора централізація.

5.   Свавілля бюрократичного апарату.

6.   Підпорядкування Й. Сталіну і під його контролем усьому централізованому партійно-бюрократичному апаратові всіх сфер суспільного життя.

7.   Відокремлення влади та її апарату від суспільства.

8.   Повний контроль партійної бюрократії, яка повністю зрослася з державним апаратом, над економікою країни.

9.   Знищення приватної власності.

10. Підпорядкування природного, економічного та людського потенціалу інтересам центрального уряду та особисто Й. Сталіну.

11.   Монополія однієї партії та однієї особи на засоби масової інформації.

12Наявність лише однієї офіційної ідеології для суспільства — марксизму-ленінізму, де основним носієм цієї ідеології виступала єдина більшовицька партія на чолі з Й. Сталіним.

13. Відсутність легальної опозиції, нетерпимість до інакомислення.

14.Знищення демократичних інститутів (ради і громадські організації фактично перетворилися на придаток владних структур).

15. Створення потужного репресивного апарату, їх всевладдя.

16. Пошук «ворогів народу», масовий терор.

17. Політика денаціоналізації союзних республік, перетворення культури народів СРСР на придаток до культури російського народу.

18. Нехтування нормами права, закону, повна відсутність прав і свобод громадян.

19.  Відчуження людини від влади і держави. Незахищеність, безсилля громадян перед політичною владою.

20. Загибель ідеалів честі, совісті, справедливості, добра, заохочування негідницьких діянь, доносів і наклепів.

21.  Внутрішня та зовнішня агресивність, жертвами якої ставали цілі народи.