Україна в період повоєнної відбудови

 Адміністративно-територіальні зміни - Питання про повоєнні кордони України постали на Ялтинській конференції глав держав та урядів трьох основних держав — США, СРСР, Великої Британії. 

І. Установлення кордону з Чехословаччиною 

26 листопада 1944 р. Відбувся І з’їзд народних комітетів Закарпатської України, який прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпаття з УРСР.

29 червня 1945 р. Договір між СРСР і Чехословаччиною про злиття Закарпатської України з радянською Україною.Він юридично закріпив рішення з’їзду в Мукачевому й установив кордон з Чехословаччиною.

Кордони, що склалися між Словаччиною, Угорщиною та Закарпатською Україною до 29 вересня 1938 р., стали кордонами між СРСР і Чехословаччиною.

22 січня 1946 р. Указ Верховної Ради СРСР про утворення у складі УРСР Закарпатської області.

 ІІ. Установлення кордону з Польщею 

16 серпня 1945 р. Укладення договору про радянсько-польський кордон, який встановлювався по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на 5-8 км, а в окремих районах навіть на 17—30 км.

1951 р. Завершення процесу українсько-польських територіальних домовленостей, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками (до Львівської області відійшла територія навколо міста Кристинополя (нині Червонограда), а до Польщі — Устрицький район Дрогобицької області.

 ІІІ. Установлення кордону з Румунією 

10 лютого 1947 р. Підписано радянсько-румунський договір, за яким до УРСР відходила Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина, тобто закріплювалися кордони, встановлені у 1940

 Наслідки врегулювання територіальних питань для України:

1. Остаточно встановлено та юридично закріплено кордони України, які були визнані світовим співтовариством.

2. Територія УРСР значно збільшилася (до 603,7 тис. кв. км).

3. Відбулися демографічні зміни у складі населення.

4. Відбулося об’єднання значної частини українських земель у кордонах однієї держави.

5. Намітилися умови для консолідації й розвитку українського народу, піднесення його національної свідомості.

6. Договори підписували представники союзного наркомату закордонних справ, а це свідчить про те, що Україна фактично не проводила самостійної зовнішньої політики.

7. До Західної України входили такі області: Закарпатська, Волинська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Дрогобицька (у 1959 р. об’єднана зі Львівською), Станіславська (у 1962 р. перейменована на Івано-Франківську), Чернівецька, Ізмаїльська (існувала у 1944-1954 рр., ввійшла до складу Одеської області).

Відбудовчі процеси у господарстві

Березень 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердила четвертий п’ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.

Серпень 1946 р. Верховна Рада УРСР схвалила п’ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства республіки на 1946-1950 рр.

1. Цей план спирався на характерну особливість тоталітарної системи: можливість розпоряджатися ресурсами без огляду на потреби людей, а на власний розсуд і не несучи ніякої відповідальності за ухвалення неправильних рішень.

2. Він передбачав відбудувати розорені райони, підняти промисловість і сільське господарство, відродити культурно-освітню сферу, діяльність наукових установ і навчальних закладів.

3. Обсяг капіталовкладень за п’ятирічку в 3 рази перевищував фінансування всіх попередніх трьох п’ятирічок.

4. Основні капіталовкладення направляли у важку промисловість, на яку було спрямовано 88% усіх капіталовкладень у промисловість.

Розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок сільського господарства, легкої та харчової промисловості, виробництва товарів споживання, розвитку науки, культури, соціальної сфери, що асигнувалися за так званим залишковим принципом.

5. Пріоритетними галузями народного господарства було визнано: вугільну промисловість, електроенергетику, металургійну промисловість, машинобудування, транспорт.

6. У сільське господарство вкладалося лише 7% загального обсягу асигнувань, у легку промисловість — 12%.

7. Значні кошти вкладали в розвиток військово-промислового комплексу.

8. З Уралу, Далекого Сходу, Поволжя та інших регіонів в Україну надходили техніка, устаткування, направляли фахівців.

9. Державна політика щодо сільського господарства була скерована на форсування виробництва сільськогосподарської продукції, необхідної для забезпечення фабрик і заводів сировиною, населення міст — продовольством, а також для покриття імпортних потреб країн Східної Європи, хоча це досягалося ціною важкої, ручної, безплатної праці селян.

10. Традиційними були заходи й методи реалізації виконання плану:

• мобілізаційно-пропагандистська штурмівщина; • «соціалістичні змагання»;

• «директиви»; • «зустрічні плани» тощо.