3. Предметно-просторове оточення дитини з інвалідністю

З прийняттям Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» збільшились можливості людей з інвалідністю щодо отримання реабілітаційних послуг, а отже, збільшилась необхідність їх пересування в межах населеного пункту. З прийняттям Кабінетом Міністрів України Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів у державі почала формуватися мережа центрів ранньої соціальної та соціальної реабілітації дітей-інвалідів (9). Сьогодні ця мережа налічує більше 200 дитячих реабілітаційних установ, що знаходяться в підпорядкуванні Міністерства праці та соціальної політики України.

Дитина з інвалідністю, яка проживає у певному середовищі, здійснюючи ближні та дальні переходи, стикається з непомірними труднощами. Особливо це відчувається в середньому та старшому дитячому віці, коли сім'я або супроводжуючий дитину вже не може самостійно перенести її до транспортного засобу, підняти на сходи тощо.

Та не тільки діти-інваліди страждають від непристосованості нашого оточення до потреб людини. Дорослі інваліди з ураженнями опорно-рухового апарату, інваліди по зору і слуху, люди похилого віку, тимчасово непрацездатні, вагітні жінки, люди з дитячими колясками, діти дошкільного віку, що складають маломобільні групи населення, відчувають значні труднощі в пересуванні та потребують створення безбар'єрного середовища.

Україна має відповідні закони та підзаконодавчі акти щодо забезпечення доступності маломобільних груп населення до предметно-просторового оточення. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 року №863 затверджено Програму забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлового та громадського призначення. Ця програма націлює «на поступове формування умов для вільного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлового та громадського призначення на державному, регіональному і місцевому рівнях»(11). На виконання цієї програми Мінбуд України видав у рамках Державних будівельних норм України офіційний документ «Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення» (ДБН В.2.2.-17:2006), який набув чинності з 1 травня 2007 року і фактично дає можливість кожній проектній та будівельній організації знайти відповідь на кожне питання щодо забезпечення доступності до інфраструктури населених пунктів (2).

Проте офіційне видання Мінбуду України не сповна використовується при розробці проектів, а ще більша кількість вимог цього документа губиться під час будівництва.

60

13

Ще складнішою ця ситуація видається у вже збудованих, діючих об'єктах, будинках та спорудах, що на сьогодні зовсім не мають потрібних пристосувань для маломобільних груп населення. Питання про їх реконструкцію сьогодні не стоїть, а отже, і не стоїть питання доступу до них.

Покладаючись на чинне законодавство, існуючі норми та п'ятнадцятирічний досвід реабілітаційної роботи, ми вважаємо своїм обов'язком навести декілька методичних порад, щодо облаштування місць перебування дітей-інвалідів та створення для них безбар'єрного середовища.

Слід урахувати, що формування доступного безбар'єрного середовища для потреб дітей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення повинно не тільки забезпечувати умови доступності, не тільки задовольняти потреби людей з обмеженими можливостями здоров'я, а й сприяти загальному рівню доступності для всіх груп населення.

Життя дитини з інвалідністю, її розвиток відбувається у певному сімейно-суспільному і предметно-просторовому оточенні. Дорослі, які оточують дитину, розуміючи значення дій, направлених на послаблення вад, виконують їх: проводять лікування, здійснюють реабілітаційні заходи, по можливості, пристосовують дитину до навколишнього середовища, а середовище - до потреб дитини. Основними місцями життєдіяльності дитини-інваліда є місце її проживання та місце її населеного пункту.

Першим середовищем, з яким стикається дитина - це є середовище її житла. Саме тут, у своєму житлі, у своїй кімнаті дитина отримує перший соціальний досвід освоєння сімейно-суспільного і предметно-просторового оточення; саме тут вона реалізує свої перші реабілітаційні програми; тут набуває досвіду, який дозволяє їй через певний час залишити своє звичне оточення квартири і вийти у більш широкий та складний, у менш комфортний та непристосований для неї світ міста. Левову долю свого часу дитина з обмеженими можливостями здоров'я перебуває саме у своєму житловому просторі, у своїй квартирі, у своїй кімнаті. Тому першим кроком у подоланні обмежень є пристосування житла до потреб дитини з інвалідністю. У житлових приміщеннях, де проживає дитина з порушеннями моторних функцій, забезпечується максимальна можливість безперешкодного пересування: зменшується висота або повністю демонтуються пороги, на належній висоті монтуються поручні, переобладнується покриття підлоги, розширюються дверні пройоми, облаштовуються пандуси тощо.

Українське законодавство, при проектуванні та будівництві житлових приміщень, передбачає можливість проживання в них інвалідів та вимагає створення безбар'єрного житлового середовища через створення додаткових спеціальних пристосувань. У залежності від інвалідизуючого

Додаток 1

ПОРАДИ БАТЬКАМ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДИТИНУ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ ЗДОРОВ'Я

1. Бажано, щоб Ваша дитина мала окрему кімнату. Слід зробити все можливе для забезпечення дитини окремим власним життєвим простором.

2. Кімната дитини-інваліда, яка має порушення опорно-рухового апарату, повинна мати декілька життєво важливих зон:

• зону відпочинку (ліжко, крісло (лежень) тощо);

• побутову зону (шафа для одежі, дзеркало тощо);

• зону реабілітації (реабілітаційне обладнання для даного інвалідизуючого захворювання та проведення загально- розвиваючих вправ, місце для візка);

• навчальну зону (письмовий стіл, комп'ютер, додаткове освітлення, полички з книгами тощо);

• ігрову зону (улюблені розвиваючі ігри дитини та іграшки).

3. Загальне оформлення кімнати, її інтер'єр повинні бути підпорядковані єдиному стилю, з урахуванням побажань дитини, її смаків та уподобань. Якщо дитина заперечує - не намагайтесь її кімнату підпорядкувати загальному стилю всієї квартири. Це - її кімната і її особистий світ. Намагайтесь бути терплячими, поступово корегуйте її вибір, якщо він дійсно має негативні рішення.

4. Сумлінно дотримуйтесь санітарно-гігієнічних вимог, привчайте дитину до особистої гігієни.

5. Кімнату слід облаштовувати згідно з рекомендаціями лікаря та спеціаліста- реабілітолога з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, її нахилів та уподобань, зробити її зручною, доступною та безпечною.

6. Необхідно забезпечити максимальний доступ дитини до всіх зон кімнати та всіх функціональних зон квартири: передпокою, спальні, кухні, загальної кімнати, туалету, ванної кімнати, балкону (лоджії) тощо. Життя без перешкод починається з власного житла.

14

59