72.Зміст поняття «цивільні права та обов’язки» у практиці Суду

З точки зору Комісії термін "цивільні права та обов'язки""не повинен тлумачитися лише як посилання на внутрішнє законодавство Високих Договірних Сторін Конвенції, а стосується автономного поняття, яке має тлумачитись незалежно від тлумачення прав у внутрішніх законодавствах Високих Договірних Сторін".

У рішенні по справі Алана Якобсона Суд зазначив:

"Відповідно до практики Суду поняття "цивільні права і обов'язки" не повинні розумітися виключно у контексті внутрішнього права держави відповідача. Стаття 6 § 1 застосовується незалежно від статусу сторін, характеру законодавства, яким визначається вирішення спорів, і характеру державного органу, компетентного в цьому питанні; недостатньо щоб результат судового розгляду був вирішальним для приватних прав і обов'язків"

"Рішення по справі Рінгейзена від 16 липня 1971р. і Кьоніга від 28 червня 1978 року дають можливість виявити деякі значення формули "цивільні права та обов'язки". Перше значення показує, що вона охоплює "будь-яку процедуру, є визначальним по відношенню до прав та обов'язків приватного характеру", навіть якщо мова йде про спір між приватною особою і органом державної влади; безвідносно до того, на підставі якого "закону повинен бути вирішений спір" і який орган компетентний винести дане рішення...

Визначення "цивільних прав і обов'язків "про що говорить стаття 6 § 1, має на меті підтвердити не тільки наявність цього права як такого, але визначати також сферу його дії і умови, якими особа, яка наділена цим правом, може користуватися" (Ле Компт, Ван Левен і де Мейер проти Бельгії). Суд також вважає, що передбачене статтею 6 поняття цивільного права охоплює певні типи соціальних допомог, у тому числі у зв'язку з несправедливим звільненням. Ця стаття розповсюджується також на рішення, які стосуються встановлення державної опіки над дітьми і доступу батьків до дітей, які вже знаходяться під такою опікою. Суд також вважає, що поняття цивільного права охоплює також право на повагу честі і репутації.

73.Зміст поняття «кримінальне обвинувачення» у практиці Суду

. Гарантія справедливого судового розгляду набуває чинності у разі юридичного факту обвинувачення особи у скоєнні кримінального правопорушення (злочину). Суд не застосовував статтю 6 Конвенції у тих справах, у яких заявник виступав на боці обвинувачення у кримінальному процесі, або якщо заявник стверджував про збитки, які він мав внаслідок кримінального обвинувачення третьої особи. Суд також виключив застосування статті 6 Конвенції у справах про конфіскацію майна, віддання під нагляд поліції або затримання особи, оскільки ці дії зумовлені необхідністю запобігти вчиненню злочинів і не пов’язані з кримінальним обвинуваченням як таким.

Отже, обсяг поняття «кримінального обвинувачення» набуває визначального значення в контексті застосування статті 6 Конвенції у кримінальних справах публічно-правового характеру. Термін обвинувачення Суд визначив як офіційне повідомлення особи про наявність припущення про те, що дана особа скоїла правопорушення; таке обвинувачення має суттєвим чином позначитися на статусі підозрюваної особи. Суд також встановив, що термін „обвинувачення" як кваліфікуюча ознака застосовується скоріше до змісту, ніж до форми того чи іншого провадження. Відповідно, у якості обвинувачення Суд кваліфікував ордер на арешт приватної особи, просте повідомлення приватної особи про порушення провадження проти неї, поширення носіями публічної влади негативної інформації щодо приватної особи, зобов’язання заблокувати банківські рахунки приватної особи, примусове закриття приватного магазину, звернення до парламенту з вимогою позбавити особу депутатської недоторканності до початку досудового слідства.