48. Які види жорстокого поводження застосовувалися, на думку Суду, до заявників у справах щодо України?

Станом на сьогоднішній день Європейський суд розглянув близько тридцяти “українських” справ, які стосувалися порушення статті 3 Конвенції . Перші рішення проти України були прийняті у 2003 році, коли суд встановив порушення заборони катувань, інших видів нелюдського й такого, що принижує гідність, поводження (покарання) одразу у шести справах – Алієва , Данкевича , Кузнєцова , Назаренка , Полторацького та Хохлича .

Усі справи стосувалися порушення прав осіб, засуджених до смертної кари, яким вищу міру покарання було замінено на довічне ув’язнення в силу міжнародних зобов’язань України та відповідно до Закону України від 22 лютого 2000 року . Заявники скаржилися на нелюдські умови тримання їх у, так званому, “коридорі смерті”. Враховуючи схожість скарг, Суд прийняв рішення, що провадження по ним має відбуватися одночасно. Суд визнав Україну винною у порушенні статті 3 Конвенції, підтвердивши раніше проголошений принцип гуманного ставлення щодо осіб, засуджених до смертної кари, осіб, засуджених до довічного ув’язнення, та осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

У своїх скаргах заявники вказували на застосування щодо них насильства під час перебування у місцях позбавлення волі, відсутність проведення ефективного розслідування по скаргах на застосування “поганого” поводження з боку адміністрації, нестерпні умови перебування у пенітенціарних закладах, порушення їхніх фундаментальних прав тощо. У справі “Мельник проти України”  Суд визнав Україну винною також у порушенні позитивних обов’язків щодо надання належної медичної допомоги заявникові, зокрема, у попереджені, діагностуванні та лікуванні туберкульозу.

 

                49.Зміст та сфера дії права на свободу та особисту недоторканність у практиці Суду.

Кожен має право на свободу та особисту недоторканнiсть. Нікого не може бути позбавлено свободи iнакше ніж вiдповiдно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:

а) законне ув’язнення особи пiсля її засудження компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на пiдставi обґрунтованої пiдозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхiдне запобiгти вчиненню нею правопорушення чи її втечі пiсля його вчинення;

d) затримання неповнолiтнього на пiдставi законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолiтнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобiгання поширенню iнфекцiйних захворювань, законне затримання психiчнохворих, алкоголiкiв або наркоманiв чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою запобiгання її незаконному в’їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортацiї або екстрадицiї.

 Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумiлою для нього мовою про пiдстави його арешту i про будь-яке обвинувачення проти нього.

Загалом у статті 5 розглядається питання захисту фізичної свободи а також захисту від довільного арешту або затримання. Як це видно на прикладі кількох заяв, що їх Комісія визнала неприйнятними, стаття не гарантує захисту від менш серйозних форм обмеження особистої свободи, наприклад, при дотриманні правил дорожнього руху, при обов’язковій реєстрації іноземців або громадян, у значній кількості випадків, коли йдеться про нагляд за умовно звільненими особами, запровадження комендантської години або інших видів контролю, які серйозно не обмежують свободу пересування в межах території проживання.

  Практика Суду свідчить, що питання про те, чи особу було позбавлено свободи з порушенням статті 5, має вирішуватись у кожній справі окремо з урахуванням усіх обставин. Право на свободу в «демократичному суспільстві» за змістом Конвенції є настільки важливим, що особа не може бути позбавленою захисту з боку Конвенції на єдиній підставі - якщо вона добровільно зголосилася на позбавлення волі.

 

50.Який зміст Суд вкладає у поняття «законний» та «у встановленому законом порядку» у ч. 1 ст. 5 Конвенції?

У пункті 1 статті 5  вимагається, щоб держава позбавляла свободи особу тільки «відповідно до процедури, встановленої законом». Ця вимога обмежує повноваження держави, тому що в практиці Комісії та Суду чітко встановлено, що термін «закон», який використовується в Конвенції, не означає виключно внутрішні законодавчі та підзаконні акти, а має більш широкий та об’єктивний зміст.  У випадку, коли держава позбавляє свободи фізичну особу на більший строк, аніж це передбачено внутрішнім законодавством, таке позбавлення свободи порушує конвенційне положення (К.-Ф. проти Німеччини (1997)). Однією з обставин, яка береться до уваги у визначенні законності позбавлення свободи, є місце утримання затриманого, тобто чи це лікарня, клініка чи інший відповідний або уповноважений заклад.