40.Чи захищає ст. 2 Конвенції право людини на припинення свого життя (зокрема, на евтаназію)?

ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці фактично визнав право людини на пасивну евтаназію. Зокрема, як зазначає при активній формі евтаназії дії медичного працівника кваліфікуються prima facia як порушення ст. 2 Конвенції, а у випадку припинення лікування на прохання пацієнта (пасивна форма евтаназії) Європейська Комісія встановила, що такі дії ст. 2 Конвенції не заборонені... проте не можна тлумачити ст. 2 Конвенції як таку, що дає людям право на смерть. Виходячи з цього, вважаємо, що кожна людина має право розпоряджатися своїм життям, надавши відповідні вказівки на випадок невиліковної хвороби. У такому випадку йдеться не про прохання припинити життя людини, а про відмову від надання медичної допомоги за умови, що така відмова може призвести до настання смерті.    Що стосується активної евтаназії, то більшість науковців виступає проти її легалізації. Такого ж підходу дотримується і ЄСПЛ. Зокрема, у справі Претті проти Сполученого Королівства заявниця, повністю паралізована, важко хвора жінка стверджувала, що англійська влада, відмовивши їй в евтаназії, порушила її право на життя. ЄСПЛ відмовився тлумачити «право на життя» у протилежному значенні і прийшов до висновку, що порушення ст. 2 Конвенції не було. Отже, ЄСПЛ прийшов до висновку, що ст. 2 Конвенції не може тлумачитися настільки поширювально, щоб включати у право на життя діаметрально протилежне право на смерть.

41.Чи є заборона катування абсолютною відповідно до Конвенції та практики Суду? Поясніть відповідь.

  Це право є абсолютним: ніякі обставини не можуть виправдати застосування катувань. Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює безумовну заборону "катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження й покарання",- або "поганого поводження" , як узагальнено його визначає Європейський суд з прав людини. На відміну від більшості норм у сфері захисту прав людини, ця заборона не знає відступів ні за яких обставин, і порушення її не може бути виправданим .

 

42.Принцип «мінімального рівня жорстокості».

 

Зміст поняття «таке, що принижує гідність, що в розумінні ст. 3  Конвенції  таке поводження має досягти мінімального рівня жорстокості. Під час обговорення питання, чи можна в тому або іншому випадку говорити про порушення ст. 3, Суд використовує базове поняття «мінімальний рівень жорстокості» (minimal level of severity) заподіюваних страждань. Оцінка цього мінімального рівня за своєю сутністю відносна; вона залежить від усіх обставин справи, таких як характер і контекст такого поводження, спосіб дій і методи, в яких проявляється таке поводження, його тривалість, вплив на фізичний або психічний стан, і в деяких випадках – від статі, віку і стану здоров’я жертви такого поводження. Практично неможливо дати усталену класифікацію обставинам, які Суд бере до уваги, коли оцінює, чи досягло поводження необхідного «мінімального рівня жорстокості». У даному випадку враховується характер поводження або покарання, якими методами та яким чином воно здійснюється, його тривалість та наслідки, і в деяких випадках – стать, вік особи, яка зазнає такого поводження. На оцінку Суду впливає велика кількість факторів. Якщо раніше Суд надавав більше значення наслідкам, які мало таке поводження, то в останні роки можна спостерігати тенденцію до «більш жорстокого підходу до оцінки попрання фундаментальних цінностей демократичного суспільства».