34.Умови прийнятності заяви до розгляду в Суді.

 

Серед умов прийнятності скарги першою є ратифікація Конвенції й визнання державою-відповідачем юрисдикції Європейського суду. Ця умова втілює один з центральних принципів міжнародного права, а саме – принцип державного суверенітету. В силу першої умови Європейський суд приймає до розгляду скарги, які стосуються порушення прав, проголошених Конвенцією, причому юрисдикція Європейського суду поширюються лише на ті порушення, що сталися після ратифікації Конвенції відповідною державою.

Це означає, що Європейський суд розглядає виключно скарги на порушення прав і свобод, які закріплені в Конвенції та протоколах до неї. Іншими словами, звернувшись до Європейського суду, можна захистити не будь-які права, а лише ті, які передбачені Конвенцією.

Конвенція закріплює громадянські (особисті) і політичні права і свободи і не захищає права і свободи, які належать до категорії соціально-економічних чи культурних.

Відповідно до статті 35 Конвенції, «Суд може прийняти питання до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту – відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права...» Це положення закріплює другу умову визнання скарги прийнятною. Вона полягає у вичерпанні всіх механізмів правового захисту, які передбачені національним законом, і які міжнародна практика визнає “ефективними” (стаття 13 Конвенції).

Стаття 35 Конвенції не дає однозначної відповіді на два ключові питання: по-перше, які саме національні засоби правового захисту мають бути вичерпані, щоб у заявника виникло право звернутися до Європейського суду, і, по-друге, з якого моменту виникає таке право.

Відповідь слід шукати у практиці європейських правозахисних структур. Останні при розгляді скарг дотримуються такої позиції: національні засоби вважаються вичерпаними після того, як були використані всі ефективні засоби правового захисту (вимога ефективності випливає зі змісту статті 13 Конвенції, в якій проголошується право кожного на ефективний правовий захист)^[1].

Це означає, що для визнання скарги прийнятною на “європейському” рівні зовсім необов’язково, щоб вона була предметом вивчення усіх без виключення правозахисних структур, передбачених національним законодавством. Достатньо й необхідно, щоб скарга пройшла всі інстанції, які є ефективними засобами правового захисту.

За загальним правилом, заявник перед зверненням до Страсбургу має оскаржити рішення суду до вищих судових інстанцій, передбачених національним законодавством. Однак, як зазначається в одному з рішень Європейського суду, невиконання цієї вимоги не виключає визнання скарги прийнятною у випадках, коли безплідність подібних оскаржень є очевидною внаслідок існуючої усталеної практики розгляду певної категорії справ [53, п.п. 36-40].

Стаття 35 Конвенції встановлює ще одну умову визнання скарги прийнятною – скарга приймається до розгляду, якщо вона була подана впродовж шести місяців від дати винесення по ній остаточного рішення на національному рівні. Мається на увазі рішення, яке в контексті конвенційних положень означає вичерпання всіх національних засобів правового захисту. Таким чином, дотримання шестимісячного терміну, який є своєрідним терміном позовної давнини, – це третя умова прийнятності скарги. Дотримання вимог щодо змісту скарги і відсутність перешкод щодо її розгляду, – це четверта умовавизнання скарги прийнятною.

Детальний механізм подання скарг до Європейського суду визначає Регламент Європейського суду з прав людини, прийнятий 11 листопада 1998 року (в редакції від 1 листопада 2003 року).