6.3. Тези як один із видів компресії тексту. Види тез

Тези – це стисло сформульовані основні положення прочитаного чи почутого, тобто, статті, лекції, доповіді. Вони розкривають суть усієї інформації.

Розрізняють два види тез:

відбір автором цитат із першоджерела;

формулювання основних положень статті чи розділу книги власними словами.

Процес тезування - це процес складання тез за друкованим джерелом. Для якісного складання тез використовують алгоритм, дещо схожий з алгоритмом складання плану:

скласти бібліографічний опис друкованого джерела;

прочитати уважно текст;

визначити основну інформацію абзаців (ключові слова, словосполучення);

розподілити текст на структурно-змістовні частини (фрагменти);

визначити в кожному фрагменті головну й неголовну (додаткову) інформацію;

здійснити комплексну компресію відібраної інформації;

здійснити мовне оброблення тез: коректно спростити довгі, складні конструкції; вилучити з речень дієприкметникові та дієприслівникові звороти; вилучити речення з надлишковою інформацією, а також побіжні висловлювання та міркування.

Для тез потрібно вибирати основні ідеї та положення, розмістивши їх у певній послідовності. Форма тез не регламентована жорсткими стандартами, однак на практиці вони мають таку структуру:

1. Заголовна частина (бібліографічний опис).

2. Основна частина:

а) вступ, який коротко повідомляє про актуальність матеріалу статті;

б) самі тези.

6.4. Анотування наукового джерела. Види анотацій. Методика складання анотації

Анотація – коротка характеристика документа з погляду його змісту, призначення, форми та інших особливостей. Анотація містить узагальнену характеристику первинного документа, розкриває тематику твору, його читацьку адресу, інші ознаки, які можуть зацікавити користувачів.

Ознаки, за якими характеризується документ в анотації, називаються інформаційними елементами. Зазвичай, це відомості про автора, тематику твору, територіальні й хронологічні межі, про структуру, форму й призначення, мову, стиль, поліграфічне оформлення, наявність таблиць, графіків, інших додатків тощо.

Анотації поділяються на довідкові та рекомендаційні.

Довідкова анотація насамперед уточнює назву документа, вона може подавати додаткові відомості про автора, а також про форму, жанр, призначення та інші особливості твору, яких немає в бібліографічному описі. Такі анотації максимально короткі, не подають розгорнутої характеристики первинного документа, їм властиві здебільшого пошукова та комунікативна функції. Довідкова анотація складається переважно до наукової статті.

Рекомендаційна анотація подає не лише характеристику, а й оцінку друкованого видання. Її завдання – пропагувати й рекламувати кращі твори, тому її складають так, щоб зацікавити, привернути увагу до документа, сприяти його прочитанню. Такі анотації мають дидактичну спрямованість і можуть містити педагогічні елементи: різноманітні методичні рекомендації, поради тощо. Зрозуміло, що оцінна функція властива таким анотаціям більшою мірою, ніж довідковим. Обсяг рекомендаційних анотацій більший від обсягу довідкових.

Процес анотування можна поділити на три етапи: підготовчий, основний і заключний.

Анотація має таку структуру: