15. Григорій Новицький і його твір «Краткое описание в народе остяцком»

Український учений Григорій Новицький, якого було заслано царським урядом Росії до Сибіру як прибічника Мазепи, у 1715 р. написав етнографічне дослідження про культуру й побут остяків, численної народності ( піїіру. Його "Краткое описание о народе остяцком", за оцінкою вчених, є однією з найбільш ранніх у світовій літературі суто етнографічних монографій. Побачивши світ у 1720 р В Німеччині праця новицького познайомила європейців з народами східного Сибіру.

16. Господарський побут українців

Сфера діяльності громади як сукупності мешканців одного населеного пункту майже повністю будувалася на засадах звичаєвого права. За су­купністю узвичаєних норм, якими керувалася певна спільнота для задоволення своїх соціально-економічних і культурних потреб, в етнологічній науці закріпився термін "громадський побут". Громадські трудові звичаї в Україні відзначаються різноманітністю та варіативністю. Це зумовлено соціальною структурою господарства, зокрема поділом стану селянства на різні категорії (тяглі, піші, халупники), внаслідок чого виникала економічна потреба взаємодії і кооперації поміж різни­ми селянськими, з одного боку, і селянськими та поміщицькими господар­чими (економіями), з другого. Крім того, навіть у XIX ст., особливо в "старих українських регіонах", сільське господарство все ще перебувало на дуже відсталому рівні. На селі побутували різні типи трудових громадських звичаїв, які можна розбити на: — звичаї сусідської взаємодопомоги; — звичаї, базовані на праві користування і володіння. Звичаї сусідської взаємодопомоги передбачали рівнозначний/рівноправ­ний обмін працею або послугами між двома (кількома) суб'єктами, коли обидва (всі) суб'єкти спільно почергово виконували (переважно ту саму) роботу спершу в господарстві одного, потім іншого і т. д. Так, відбування то­локи в одного селянина (наприклад, відбудова хати після пожежі чи зруй­нованої внаслідок стихійного лиха) не вимагало обов'язкового "відробітку" в кожного з учасників толоки, а лише у випадку виникнення подібної ситуації. Характерною ознакою "сусідських" звичаїв було те, що вони функціонували переважно у середовищі однорідних у майновому відно­шенні та рівноправних (з погляду юридичних відносин) осіб, на відміну від звичаїв щодо найму, котрі передбачали наявність двох нерівноцінних сторін, одна з яких тією чи іншою мірою залежала від іншої. П. Чубинський вважав, що явища спільної праці треба кваліфікувати не стільки економічними відносинами, скільки виявом сусідської симпатії та допомоги. Класичним прикладом землеробських громадсько-трудових звичаїв є "супряга " ("спряжка", "толока"), яку знали практично всі регіони України на всіх етапах аграрної історії. П. Чубинський подав такий опис «супряги» - щоб скласти плуг, треба три пари волів; господар, котрий мав дві пари підшуковував, у кого є третя. Домовившись між собою, селяни працюють тому, хто має дві пари, орють дві частини землі, а тому, хто має одну, - третю частину. Звичаї колективної взаємодопомоги побутували і в середовищі ре­місників та промисловців. Так, серед пасічників існували "спайки" (Слобожанщина, Поділля), "братчини" (Полісся) — об'єднання односельців-пасічників, які почергово вели нагляд за вуликами, добуті щільники під час викачування меду розподілялися порівну або відповідно до внесеної пайки. Громадсько-трудові звичаї, базовані на праві користування і володіння, пе­редбачали винайм одним суб'єктом землі, нерухомості, рухомості, робочої сили другого суб'єкта. В Україні здавна практикувалися економічні відно­сини, за якими один господар віддавав іншому рухоме або нерухоме майно В шмчасове користування чи володіння на певних умовах. Звичаї на праві користування вкладаються в досить просту схему: пра­во користування надавалося: 1) за відробіток; 2) за платню: а) натуральну; б) грошову; в) натурально-грошову. Винайм робочої сили відбувався також іа натуральну, грошову, натурально-грошову оплату. Найчастіше в народній економічній стихії українського села XIX ст. застосовувалися комбіновані форми договірно-зобов'язальних моделей, в основі яких лежав принцип господарської доцільності. Найпоширенішими формами винайму земельних ділянок на один сільськогосподарський цикл були скіпщина та спольщина. Термін "спольщина" В народному термінологічному словничку мав значення винайму землі іа домовлену частку врожаю ("з часті", "з половини", "з полу"), те ж саме означало слово "скіпщина" ("з копи", "зі снопа"). Тобто скіпщина і спольщина означали оренду земельної ділянки за оброчною формою розрахунків. Церковне життя сільської громади мало дві форми: 1) що стосувалася всіх мирян певної парафії (їхня участь у щонедільних службах Божих, святкових Богослужіннях); 2) церковні братства та сестринства. В останньому випадку пе­редбачалося, що група особливо свідомих мирян опікується справами церкви і церковного життя. Причому в селі могло бути тільки чоловіче або парубоче братство, а могли бути братства чи сестринства різних вікових груп. 

За часів відродження української культури необхідним є і знання тих звичаїв і культурних досягнень, що мали місце мимнулих століть. Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, і є невід’ємною частиною державної незалежності України.

Знання національної культури минулих століть є цікавим і з точки зору загальної ерудиції, і для розуміння феномену українського народу, що живе на перекресті шляхів в центрі Європи і впливає на політичні події на всьому континенті.

В межах реферату неможливо розглянути всі аспекти розвитку української культури протягом навіть останнього тисячоліття, але деякі елементи культури можуть бути не тільки цікавими, а й корисними.