3 Проблемі невизнання Туреччиною умов Севрського мирного договору була присвячена Лозанська конференція (листопад 1922-липень 1923 рр.).

В результаті переговорів було підписано новий мирний договір між державами Антанти та Туреччиною. Визнавалася незалежність Туреччини, зона проток демілітаризувалася і проголошувався принцип вільного проходу через них кораблів будь-якої країни (конвенція про протоки Босфор та Дарданелли).

4 Проблемі Німеччини, яка прагнула переглянути принизливий Версальський договір були присвячені Лондонська (серпень 1924 р.), Локарнська (жовтень 1925 р.) та Гаагська (серпень 1929 р.) конференції.

Причиною скликання цих конференцій стало загостреня відносин між Францією, яка прагнула зайняти лідируюче становище у Європі, послабити Німеччину та отримати від неї виплати та Німеччиною, яка прагнула зменшити виплати. У 1923 р. Франція, звинувативши Німеччину у тому, що вона навмисно зволікає з виплатами, увела франко-бельгійські війська в Рурський вугільний басейн і почала вивозити вугілля, обладнання тощо. Ситуація йшла до нової світової війни. Вирішенню «Рурського конфлікту» і була присвячена робота Лондонської конференції у 1924 р. На конференції було прийнято «план Дауеса». За його рішеннями:

• Франція і Бельгія виводили свої війська з Руру;

• встановлювалася чітка сума репарацій, яку Німеччина сплачувала щорічно Франції;

• США надавали Німеччині кредит на суму 800 млн марок.

О ТЖЕ, «план Дауеса» свідчив про початок перегляду Версальського договору, ставив Німеччину в залежне від США становище, посилював в Європі позиції США та послаблював позиції Франції.

Питанню послаблення напруженості відносин між Німеччиною та Францією було присвячено також Локарнську конференцію, на якій було прийнято Рейнський гарантійний пакт, що проголошував:

• недоторканість кордонів Франції, Бльгії та Німеччини;

• Німеччина відмовилася брати на себе гарантії щодо недоторканості кордонів Польщі та Чехословаччини (цього добивалася Франція);

• гарантами пакту виступали Англія та Італія.

ОТЖЕ, Франція добилася визнання недоторканості своїх кордонів з боку Німеччини і остаточно втратила шанс на гегемонію в Європі, Німеччина зберегла свободу рук на Сході, у міжнародній політиці з’явився новий вид договорів – «гарантійні пакти».

До питання репараційних платежів Німеччини європейські держави та США ще раз звернулися на Гаагській конференції (серпень 1929 р.), на якій було прийнято «план Юнга». Він містив нвступні положення:

• скорочення загальної суми репарацій Німеччини до 113, 9 млрд золотих марок;

• щорічні виплати репарацій не повинні перевищувати 2 млрд золотих марок

• будь-який іноземний контроль над німецькою економікою скасовується.

ОТЖЕ, це дало поштовх розвиткові економіки німеччини та сприяло відновленню її воєнно-промислового потенціалу.

5 Міжнародні конфлікти та загострення відносин між державами у 20-ті роки, невдоволення Версальсько –Вашингтонською системою зберегли для Німеччини можливість відновлення військового потенціалу, а значить можливість реваншу (спроби збройним шляхом змінити ситуацію в Європі). З іншого боку у Тихому океані визрівали протиріччя між США та Японією, яка швидкими темпами проводила мілітаризацію своєї економіки. В Європі проводилися спроби вжити заходів, щоб відвернути загрозу нової війни. Один із виходів вбачався у тому, щоб створити систему колективної європейської безпеки та обмежити гонку озброєнь.

Важливим кроком у цьому напрямку стало підписання у Парижі «пакта Бріана – Келлога» (27 серпня 1928 р.). Він проголошував відмову від війни, як засобу національної політики. Пакт підписали 15 держав, у тому числі СРСР та Німеччина.

ОТЖЕ, у 20-х роках у міжнародних відносинах вдалося частково вирішити протиріччя, що містилися у Версальсько – Вашингтонській системі. У ній чітко позначилися 2 напрямки: 1) на мілітаризацію (Німеччина, Японія), та 2) на розрядку напруженості та роззброєння.