Тема 2 Принципи функціонування мистецької освіти. Сучасні наукові підходи.

Сучасний стан мистецької освіти свідчить про необхідність її перебудови на підставі обгрунтування методологічних засад, визначення основних методологічних підходів і принципів. Актуальність визначення змісту сучасних аспектів методології мистецької освіти пов’язана із феноменом методологічного різноманіття, певною парадигмальною кризою і початком становлення нової педагогічної формації, що відмічає більшість вчених. З огляду на це виникає суперечність між поліфонічністю сучасного методологічного знання та недостатньою його систематизацією у теорії мистецької освіти; між суттєвими змінами у методології освіти та недостатньою розробкою її основних положень у методології мистецької освіти.

Актуальні проблеми педагогічної методології розкрито у працях відомих дослідників О. Анісімова, С.Гончаренка, М.Данилова, В.Загвязинського, В. Краєвського, В.Сластьоніна, питання методологіїї професійної мистецької освіти висвітлено у роботах Е. Абдулліна, О.Олексюк, О. Отич, В. Орлова, Г. Падалки, О.Рудницької, О. Щолокової.

Відомий дослідник В. Загвязинський педагогічну методологію визначає як «вчення про педагогічне знання, про процес його відобування, способи пояснення (створення концепції) та практичного застосування для перетворення та вдосконалення системи навчання і виховання» [1,40].

Цілком закономірно виникає питання про специфіку використання вихідних методологічних положень у теорії мистецької освіти. Поняття «мистецька освіта» введено у науковий обіг видатним українським вченим О. Рудницькою, яка тлумачила його як «освітню галузь, що спрямована на розвиток у людини спеціальних здібностей і смаку, естетичного досвіду і ціннісних орієнтацій, здатності до спілкування з художніми цінностями у процесі активної творчої діяльності та вдосконалення власної почуттєвої культури» [2,30]. Як зауважує О. Отич, мистецька освіта сьогодні є предметом вивчення загальної та професійної мистецької педагогіки, яка «покликана вирішувати завдання підготовки особистості до аматорської й професійної мистецької діяльності, оволодіння її технікою та технологією» [3,40].

Загальнометодологічною основою мистецької освіти є філософія мистецької освіти, основні положення якої висловлювалися ще у працях видатних філософів та педагогів Аристотеля, Платона, Песталоцци, Г. Сковороди, П. Юркевича. Більшість вчених провідними методологічними підходами, що більшою мірою стосуються мистецької освіти, визначає системно-синергетичний, аксіологічний, культурологічний, гуманістичний, феноменологічний. Розглянемо специфіку кожного підходу згідно проблем мистецької освіти.

Основними науковими підходами є системно-синергетичний, діяльнісний, культурологічний, аксіологічний та гуманістичний. У наш час відмічається феномен методологічного і культурного різноманіття, багатоваріантний розвиток теоретичного знання [564]. Поліфонічне мислення притаманне й сучасній педагогіці. Велика кількість підходів, принципів і методів зумовлює необхідність вивчення педагогічних проблем як складних, інтегрованих явищ, що дає підстави для осмислення їх комплексних зв’язків та узагальнення. Отже, цілком слушно зауважує Н.Г. Ничкало, що зміна філософіїї та ідеології вимагає нових систем професійної освіти, нових стандартів, програм і навчальних планів.

У якості широкого методологічного підгрунтя з 50-х років минулого століття застосовується системний підхід. Як орієнтація на комплексне, взаємопов’язане вивчення складних педагогічних явищ, системний підхід дає підстави розглядати музично-педагогічний процес як цілісну педагогічну систему в структурному, функціональному і генетичному аспектах. У рамках системного підходу був визначений закономірним взаємозв’язок і взаємообумовленість процесів виховання, освіти і навчання; навчання та самонавчання; виховання та самовиховання; формування й розвитку особистості і колективу. На підставі цього підходу обгрунтовано принципи системності, оптимальності, розвитку (динамізму), управління, соціалізації, цілісності, інтеграції, міжпредметних і внутрішньопредметних зв’зків, комплексного підходу.

На основі розвитку теорії систем як загальнонаукової методології було виявлено і сформульовано об’єктивні, закономірно існуючі зв’язки між: а)метою, процесом навчання та суспільством; б)процесами освіти, виховання і розвитку, що входять до цілісного педагогічного процесу;в)окремими компонентами педагогічного процесу (викладанням та учінням, завданнями, змістом освіти, методами, засобами і формами його організації) (Ю.К. Бабанський).

Системний підхід і сьогодні залишається актуальним для вузівської освіти та досліджень з теорії і методики професійної педагогіки. Він дозволяє обгрунтовувати педагогічні принципи шкільної освіти, музично-педагогічної освіти, підготовки вчителів до музично-творчого розвитку учнів, управління мистецькою освітою. На засадах системного підходу обгрунтовуються принципи музичного виховання особистості учнів: системності, самоорганізації, соціалізації. Натомість, як визнають відомі вчені, застосування системного підходу не завжди є адекватним у вирішенні проблем управління складними ієрархічними педагогічними системами, якщо не враховується активність їх суб’єктів, необхідність гнучкої корекції, розвитку і саморозвитку.

Поряд із системним, активно застосовується інформаційний підхід, за допомогою якого розглядаються тенденції і закономірності руху інформації в системі середньої освіти взагалі та мистецької освіти учнів зокрема [208]. Інформаційний підхід сприяв окресленню закономірностей між розвитком відкритої педагогічної системи і результативністю та ефективністю пошуку, передачі, збереження, обробки, перетворювання та використання навчальної інформації. Зміст принципу інформативності педагогічного процесу як нормативної вимоги розкривається у часткових принципах цінності інформації, генералізації інформації, її достовірності, надмірності та обмеження інформації [9]. Разом з тим, абсолютизація ролі навчальної інформації та процесу засвоєння знань нерідко призводить до недооцінки значущості індивідуально-особистісних якостей учнів.

Закономірним продовженням системного підходу вважається синергетичний підхід, або теорія самоорганізації (І. Пригожин, Г. Хаген), яка починає активно використовуватися як методологічна основа багатьох наукових досліджень (М.С. Каган, Г.І. Рузавін), у філософії освіти (Б.С. Гершунський, В.С. Лутай) та педагогічних працях (М.В. Богуславський, Л.Я. Зоріна, А.О. Лігоцький, Л.І. Новікова, М.В. Соколовський, Н.А. Побірченко, О.В. Чалий, Ю.П. Шаронін, Г. Шеффер). У сучасній педагогіці синергетичний підхід використовується для аналізу складних нелінійних педагогічних систем та процесів самоорганізації, що проходять у них. Причини активного розвитку та застосування синергетичного підходу до педагогічних явищ криються у необхідності подолання вад технократичної педагогіки, домінуючого лінійного педагогічного мислення, тенденції до використання жорстких стандартних схем у педагогічній діяльності. Враховуючи надзвичайну складність сучасного світу, його нестабільність, раптовість змін у складних процесах і тяжіння до хаосу, така тенденція стає принципово недоцільною.

Синергетичний підхід та розглянуті на його основі методологічні принципи (самоорганізації, активності, адаптивності, варіативності, багаторівневості і гнучкості) дозволяють обгрунтовувати необхідність активності і самоорганізації будь-якої педагогічної системи в умовах хаосу і нестабільності, роз’яснення актуальності творчої ( як усвідомленої, так й інтуїтивної, на чому наголошує А. Бергсон) діяльності, багатовимірності педагогічних структур, гнучкості та варіативності процесу педагогічного управління.

Провідні положення синергетичного підходу дають змогу відмовитися від наставлянь, які сьогодні стають догмами, не придатними бути керівництвом до дії. Саме тому детермінізм, визначеність у ланцюзі причинно-наслідкових зв’язків замінюються багатоваріантністю шляхів і необхідністю різноманітного вибору у педагогічній діяльності.

Прикладом реалізації є концепція Л.Масол.(Методика навчання мистецтва у початковій школі: Посіб­ник для вчителів / JI. М. Масол, О. В. Гайдамака, Е. В. Бєлкіна, О. В. Калініченко, І. В. Руденко.— X.: Веста: Видавництво «Ранок» , 2006.— 256 с.) У посібнику автор відповідно до Програми інтегрованого курсу «Мистецтво», рекомендованої Міністерством освіти і науки України. Подає концепцію поліцентричної інтеграції змісту загальної мистецької освіти, інноваційні науково-методичні підходи та художньо-педагогічні технології викладання інтегрованого курсу «Мистецтво» у початковій школі, розглянуто питання оцінювання освітніх результатів учнів.