Конспект лекцій з курсу “Операційний менеджмент” №1(теорія)

ЗМІСТ

1. Сутність і методологічні основи управління операційною системою

2. Менеджмент операційної системи (методологічні основи)

3. Управління операціонною інфраструктурою підприємства

4. Управление качеством продукции, услуг

5. Управление материально-техническим снабжением

6. Оперативный менеджмент операционной системы

7. Контроль в системе операционного менеджмента

1. Сутність і методологічні основи управління операційною системою

1.1. Операційна система

Операційна функція

Дії, у результаті яких виробляються товари і надаються послуги, мають загальну назву - "операційна функція".

Широко відомі терміни "виробництво" і "операції" мають багато загального. Однак під виробництвом в основному розуміють випуск товарів і переробку сировини. Термін "операції" ширше, він містить у собі не тільки виробництво товарів, алі і надання послуг.

Підприємства (організації) розрізняються по видах діяльності, що входять в операційну функцію. Організації, що виробляють товар, як правило, є матеріалоємкими й енергоємкими, тобто споживають значні обсяги сировини, напівфабрикатів, паливно-енергетичних ресурсів і т.п. До таких організацій відносяться об'єкти будівництва, машинобудівні підприємства, хлібозаводи й ін. Продукція цих організацій, за винятком будівельної, як правило, розрахована на масового споживача - це автомобілі, пилососи, хлібобулочні вироби і т.д. У тієї ж година організації, що надають послуги (підприємства сфери послуг, аеропорти, автостанції, лікарні), затрачають незначну кількість вихідних матеріалів і енергії. Однак їхні послуги, як правило, індивідуальні і визначаються вимогами клієнтів (замовників).

Використовуючи методологію системного підходу, можна установити, що бу-яку підприємство чи організація представляє собою відкриту систему, що перетворює вхідні величини, тобто сировину, напівфабрикати, працю й ін., у вихідні, тобто в продукцію, послуги.

Повна система виробничої діяльності підприємства (організації) називається операційної і є центральною ланкою будь-якого підприємства (організації) по випуску продукції і наданню послуг. У цій системі, створеній на основі раціонального (вертикального і горизонтального) поділу праці і сполучення в часі і просторі предметів, засобів і самої праці, реалізується операційна функція, тобто сукупність дій по переробці (перетворенню) ресурсів, одержуваних із зовнішнього середовища, і видачі результатів діяльності в зовнішнє середовищ.

Операційна система складається з трьох підсистем:

• переробної (виконує продуктивну роботу, безпосередньо зв'язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати);

• забезпечення (не зв'язана безпосередньо з виробництвом виходу, алі виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми);

• планування і контролю (одержує інформацію з зовнішнього і внутрішнього середовищ про стан переробної підсистеми і підсистеми забезпечення, обробляє цю інформацію і видає рішення про ті, як винний працювати переробна підсистема).

Існуючі класифікації операційних систем засновані на характері виходу і типі використовуваного процесу перебоязкі ресурсів. По таких класифікаціях можна представити діяльність будь-якого підприємства промислового виробництва і сфери послуг усіх галузей народного господарства.

Стратегічне призначення шкірного підприємства можна представити у вигляді ланцюжка "виробництво - споживи споживача" (малий. 1).

Операційна система Продукція та послуги Споживи споживача

Рис.1. Ланцюжок "виробництво - споживи споживача"

Стратегія підприємства полягає в тім, щоб за допомогою операційної системи робити продукти чи надавати послуги з метою задоволення основних потреб споживачів. Визначення того, які саме споживи беруться за позначку діяльності підприємства, є стратегічним рішенням, при якому повинні враховуватися дані маркетингових досліджень ринків продукції та послуг.

Відзначимо, що в області виробничої діяльності до найбільш важливих стратегічних рішень відносяться такі: як, коли і де робити товари чи надавати послуги. Вибираючи методи виробництва продукції чи надання послуг, варто враховувати сумісність ( чивид тип) майбутньої продукції (чи послуги)з потребами споживачів.

Конкурентноспроможність

Як уже відзначалося, основна задача операційної системи - переробити ресурси, що надходять, у кінцеву продукцію, тобто в товари чи послуги, з метою задоволення конкретних потреб споживачів. Виконуючи цю задачу, операційна система покликана допомогти підприємству в досягненні вираженої компетентності і конкурентноздатності на ринку.

Виражена компетентність - це показник, що характеризує можливість підприємства робити продукцію кращої якості, чим його конкуренти, тобто зберігати конкурентоспроможність, що дозволяє підприємству залучати і зберігати споживачів. Наприклад, місцеве підприємство по доставці товарів може володіти найбільшим у місті парком нових і вантажопідйомних автомобілів. Однак виражена компетентність підприємства не буде досягнута, тому що характеристика парку не визначає його конкурентноздатності: якщо велика частина клієнтури має потребу в доставці невеликих партій вантажів у стислий термін, більш конкурентоспроможним виявиться підприємство, що використовує невеликі автомобілі - чи пікапи, мотоцикли.

У спеціальній літературі, а також у практичній діяльності менеджерів відзначається, що конкурентоспроможність можна забезпечити різними методами. Найефективнішим є метод зменшення витрат виробництва до рівня, більш низького, чим рівень витрат конкурента. Алі на практиці це здійснити дуже важко.

Широко застосовуються такі методи досягнення конкурентоспроможності:

• лідерство по сумарним витратам на одиницю продукції;

• першість по технічним характеристиках продукції, що випускається;

• висока надійність і довговічність вироблених виробів;

• гарантований година доставки;

• "індивідуалізація" виробів по вимогам замовника;

• гнучке регулювання обсягу випуску продукції.

Стратегія вибору в області виробництва.

З метою реалізації загального стратегічного плану на підприемстві повинні бути розроблені та прийняті стратегічні рішення в області організації та функціонування операційної системи. Наведемо основні з їх:

• вибір виробничої потужності підприємства;

• широка універсалізація чи спеціалізація праці - робоча сила, кваліфікація робітників;

• вибір технології виробництва - власні розробки чи використання досвіду інших;

• місце розташування - поруч з ринками збуту чи з джерелами сировини;

• рівень закінченості виготовленої продукції;

• рівень технологічних процесів з погляду їхньої прогресивності, екологічної чистоти, безвідходності.

Основні принципи стратегії організації виробництва

у сучасних умовах

У даний година спостерігається всі більший поділ праці на ринках продукції промислового виробництва і надання послуг. У цьому зв'язку сформулюємо основні вимоги до організації виробництва.

• Виробництво повинне бути організоване за принципом "точно в термін" (докладніше див. підрозділ. 6.5). Управління по цьому принципові поступово витісняє традиційні методи виробництва, що передбачають постачання матеріалів і комплектуючих більш великими партіями з меншою частотою.

• В організації виробництва винний передбачатися комплексний контроль якості (так названий концепція здачі продукції з першого пред'явлення). При цьому якість забезпечується шляхом включення відповідальності за нього в кожну посадову інструкцію чи опис робіт, що винний виконувати виробничий робітник. Новий робітник вивчає принципи керування якістю одночасно з навчанням на виробничому устаткуванні (за аналогією з військовим принципом "роби, як я"). Значення виділеної спеціальної функції контролю якості на кожнім робочому місці підвищується.

• Виробництво повинне бути організоване так, щоб виконувався один з основних стратегічних принципів - комплексне профілактичне обслуговування основного виробничого устаткування. Суть цього принципу полягає в тім, що на робітників основного виробництва покладається обов'язок ретельно виконувати роботи з профілактики й обслуговування устаткування, на якому працюють. Це вимагає гнучкості кваліфікаційних характеристик робітників, тобто забезпечується сполучення робіт із профілактичного обслуговування устаткування і виконання виробничих завдань по випуску продукції і наданню послуг. (У практичній діяльності цей принцип відомий як сполучення професій, у даному випадку професії основного виробничого робітника і робітника по профілактичному обслуговуванню устаткування.)

Зовнішнє середовище підприємства

Сучасний менеджмент відходить від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, що виражається в переконанні, що успішна діяльність підприємства визначається насамперед раціональною організацією виробництва продукції і надання послуг, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні фактори виробництва.

Замість цього на перше місце ставитися проблема гнучкості і адаптивності до регулярних змін зовнішнього середовища. Зовнішне середовище підприємства характеризується як сукупність змінних, які знаходяться за його границями і не є сферою безпосереднього впливу з боку його менеджменту. Це насамперед ті організації і люди, що зв'язані з даним підприємством єдністю виконуваних задач, - постачальники, споживачі, акціонери, кредитори, конкуренти, професійні союзи, торгові організації, місцеві, регіональні і республіканські органи й ін.

Крім того, існують і такі фактори зовнішнього середовища, що, не роблячи прямого впливу на оперативну діяльність підприємства, визначають стратегічно важливі рішення, прийняті його менеджментом. Найважливішу роль при цьому грають економічні, політичні, правові, соціально-культурні, технологічні, екологічні, фізико-географічні фактори, а також перемінні. Значення факторів зовнішнього середовища різко підвищується в зв'язку зі зростанням складності системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних і ін.). Саме зовнішнє оточення диктує стратегію і тактику підприємств.

Внутрішнє середовище кожної організації формується під впливом змінних, що безпосередньо впливають на процес виробництва продукції, надання послуг. Це структура підприємства, його культура і ресурси, у складі яких величезну роль грають люди, їх вміння і здібності. Не дивлячись на ті, що перечислені фактори діють у межах організації, смороду не завжди напряму контролюються менеджментом, так як діяльність організації залежить від енергетичних, інформаційних і інших ресурсів, що надходять ззовні.

Викладене дозволяє усвідомити єдність зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства. Так, відповідно до ситуаційного підходу управління організаційною структурою підприємства і її елементів є не що інше, як відповідь на різні впливи ззовні. Головним фактором при цьому є ситуація, тобто конкретні обставини, що істотно впливають на роботу організації в конкретний період години [21].

Нова роль людини як ключового ресурсу зажадала від менеджерів зусиль по створенню розумів для реалізації закладених у ньому потенцій до саморозвитку. Томові особлива увага стала приділятися таким факторам, як організаційна культура, тобто наявність у всіх працюючих загальних цілей, їхня особиста доля у виробленні шляхів досягнення цих цілей, зацікавленість у забезпеченні загальних кінцевих результатів організації, різні форми демократії управління, участі працюючих у прибутках, власності, управлінні. Усі ці фактори визначають соціальну відповідальність менеджменту як перед суспільством у цілому, так і перед кожним працюючим в організації.