7. .Виховання і школа в античному світі (Спарта, Афіни).

Найвизначніші поліси Еллади – Спарта і Афіни – різнилися традиціями виховання. Суспільна опіка над дітьми у Спарті мінімальну роль надавала сім’ї, передбачала для вікових категорій від 7 до 30 років виховання в умовах казарми. Основний акцент робився на загартування фізичних і моральних сил. Так, нездорових малюків прирікали на смерть. Вихованці в агеллах та ефебіях ходили босоніж, вживали просту їжу в жорстких обмеженнях. У змісті багато уваги приділяли музично-поетичній освіті.

В Афінах же суспільні демократичні процеси сформували систему виховання, що ґрунтувалася на стимулюванні розвитку індивідуальних здібностей особистості та використанні їх на благо держави. Змістовно освітній процес спрямовувався на формування цілісної особистості, компетентного професіонала.

У Спарті державна система військового виховання поширювалася й на дівчат. Афінська традиція передбачала для дівчат до заміжжя виключно домашнє виховання, яке спрямовувалося на формування навичок ведення домашнього господарства, оволодіння граматикою, навчання співу, ремесел.

Соціальний статус учителя в епоху давньогрецьких полісів був невисокий. У Спарті це – пайдоном, в Афінах – дидаскал. Педагог (дослівний переклад – поводир) – в Афінах – раб, який не здатний виконувати господарські доручення. Його обов'язком було супроводжувати хлопчика-афінянина в школу, нести за нього навчальне приладдя та обід.

10Педагогічні погляди давньогрецьких філософів (Сократ, Платон, Арістотель, Демокріт).

Сократ(470/469–399 рр. до н.е.)

– Основну мету освіти вбачав у моральному самовдосконаленні людини.

– Розумів щастя як постійне подолання протиріч між особистим і суспільним буттям.

– Основоположник учення про добру природу людини. Надаючи виняткового значення природній спадковості, філософ бачив найвірогідніший шлях для виявлення здібностей людини через самопізнання: „Хто знає себе, той знає, що для нього корисно, и чітко розуміє, що він може, і чого він не може”.

– Один з основоположників діалектики. Розробив і використовував у власній педагогічній практиці діалектичну суперечку, що приводить до усвідомлення істини через серію продуманих і логічно поставлених наставником запитань

Платон(427–347 рр. до н.е.)

– Учень Сократа. Обґрунтував зв'язок між вихованням і суспільним устроєм у державі.

– Пропагував ідеалістичну позицію, яка виявлялася у твердженні, що засвоєння знань є процесом пригадування про безтілесний світ ідей (самопізнання!).

– У філософських трактатах „Держава”, „Закони”, „Діалоги” представив ідеальну державу, створену завдяки правильному вихованню.

– Наголошував на необхідності виховання дитини з раннього віку, спрямування виховних впливів на подолання негативних природних потенцій.

– Зміст виховання конкретизував широко („І мудрець, і воїн”).

– Розвивав афінську освітню традицію.

– Мета виховання: розвиток тіла й душі до рівня найпрекрасніших і найкращих.

– Розумове виховання: раннє привчання дитини до майбутньої діяльності шляхом гри, формування необхідних навичок; розвиток пізнавальних інтересів, не примусовий, виховуючий характер навчання; надання пріоритетного значення вивченню математики, астрономії і філософії у формуванні розуміння єдності навколишнього світу.

– Естетичне виховання як основа духовного розвитку особистості: формування почуття ритму і гармонії шляхом залучення до музики і поезії.

– Моральне виховання: зміцнення добрих початків душі.

– Етапи освіти та виховання в ідеальній державі: 0–3 роки – сімейне виховання; 3–6 років – дошкільне виховання на ігрових майданчиках; 7–12 років – мусична школа; 12–16 років – палестра; 18–20 років – ефебія; 20–30 років – здібні отримують вищу освіту, виключно обдаровані – до 35 років; вони ж у 35–50 років стають правителями держави.

– Заснував Академію – вищу філософську школу

Арістотель 384–322 рр. до н.е.)

– Учителя вважав найгіднішим членом суспільства: „Вихователі більш гідні поваги, аніж батьки, оскільки останні дають нам тільки життя, а перші – гідне життя

– Ідеал щастя вбачав у відчутті насолоди від наполегливої праці.

– Обстоював ідею обов'язкової державної освіти, рівне право на освіту для вільного населення.

– Навчання розглядав як частину буття (трактат „Політика”).

– Існування трьох видів душі: рослинної, тваринної та розумної, яким відповідають три сторони виховання: фізичне, моральне та розумове.

– Мета виховання: розвиток вищих сторін душі – розумної та вольової.

– Вікова періодизація: 1) до 7 років; 2) від 7 до 14 років (до статевої зрілості); 3) до 21 року (до бороди).

– Фізичне виховання має передувати розумовому, перше полягає у вправах, що повинні сприяти росту душевних сил.

– Моральне виховання: розвиток вольового, діяльнісного початку шляхом формування моральних звичок, вправлянь, за

побігання крайнощів; сім'я як основа морального виховання.

– Розумове виховання: формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей, виховання у неї вміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала у тій чи іншій галузі знань (ідеал „загальної освіти”).

Заснував у Афінах філософську школу – Лікей

Демокріт

(460–370 рр.

до н.е.)

– Надавав важливого значення вихованню, бо воно веде до оволодіння дарами: „добре мислити, добре говорити, добре чинити”.

– Вважав, що хоча вихователь формує і змінює людину, але його руками діє природа, бо людина є її частиною.

– У вихованні дитини вирішальним є вплив батьків.

– Вперше заявив, що навчання – складна праця.

– Один з основоположників творення системи „семи вільних мистецтв” (енциклопедичного змісту освіти).

– Принципи виховання й освіти: відповідність природним силам дитини, поступовість (хто вчиться всьому – той не знає нічого), розвивальний характер навчання.

– Основа успішної освіти – дитяча допитливість.

– Провідними методами виховання є вправи у моральних звичках, приклад дорослих, залучення до праці

”.