7 Соціально-економічний розвиток у пореформений період

Значні зміни та зрушення сталися в пореформений період у сфері землеволодіння та землекористування. Капіталістична конкуренція та перетворення землі на товар стимулювали активний продаж поміщицької землі, внаслідок якого в другій половині ХІХ ст. відбулися докорінні зрушення:

• сформувався високий рівень концентрації землі. На початку XX ст. власниками 68% дворянської землі були майже 3 тис. поміщиків. (зі спадковими великими землевласниками Браницькими, Скоропадськими, Потоцькими з'явилися великі землевласники нової хвилі - Симиренки, Терещенки, Харитоненки.

• відбувся докорінний перерозподіл земельної власності - активне витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. У 1877-1905 рр. поміщики українських губерній продали майже 6 млн. десятин землі, що становило більше третини дворянського землеволодіння. Буржуазні реформи відкрили нові перспективи перед селянством, більша частина поміщицьких земель була викуплена заможними селянами, які збільшили свою земельну власність на 4,5 млн. десятин.

Капіталізм стимулював появу в сфері сільськогосподарського виробництва прогресивних тенденцій, процесів та явищ:

• застосування техніки в землеробстві,

• використання вільнонайманої праці,

• зростання посівних площ та поліпшення структури посівів тощо.

• використання удосконалених знарядь праці, сільськогосподарських машин та нових прийомів агротехніки в південноукраїнському регіоні. Наприкінці 70-х років у господарствах України діяло майже 700 парових двигунів. Протягом 70-80-х років XIX ст. імпорт сільськогосподарської техніки збільшився майже в 16 разів, а її виробництво на Півдні країни за ці роки зросло в 12 разів.

К апіталізація сприяла формуванню ринку вільнонайманої праці. Наприкінці XIX ст. кількість поденних та постійних найманих робітників, зайнятих у землеробстві України, становила майже 2 млн. осіб. Наймана праця найбільше використовувалася в Катеринославській, Таврійській, Херсонській, Київській, Подольській та Волинській губерніях. Саме в цих землях виникли робітничі ринки - містечка Шпола і Сміла (Київська губ.), Єлисаветград, Одеса (Катеринославська губ.), Каховка (Таврійська губ.).

За період 1860-1887 р. посівні площі зросли в 1,5 раза. Це свідчення екстенсивного розвитку господарства, а також показник колонізація Півдня України. Відбулися суттєві зміни у структурі посівів: збільшилися посіви пшениці та ячменю, цукрового буряку, картоплі, тютюну тощо.

Україна перетворилася на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції. Її частка в експорті пшениці Російської імперії становила 90, в Україні збирали 43% світового врожаю ячменю, 20% - пшениці та 10% - кукурудзи.

У 60-80-ті роки XIX ст. завершився промисловий переворот - перехід від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва - до широкомасштабного, від ручної праці - до застосування парових двигунів та системи машин. Так, якщо 1860 р. в Україні налічувалось 2147 промислових підприємств, на яких працювало 86 тис. робітників, то в 1895 р. - вже 30 313 підприємств і відповідно 205 тис. робітників. В 60-80-ті роки занепадають провідні галузі - ґуральництво, виробництво сукна, які розвивалися в мануфактурах. Розвинулись галузі важкої індустрії - залізорудна, вугільна, металургійна, машинобудівна.

Розгортанню промислового перевороту сприяла і урядова політика - надання підприємцям пільгових казенних замовлень на тривалий строк, кредитування промисловості державним банком, запровадження охоронних митних тарифів на ввезення до Російської імперії паровозів, металовиробів, чавуну. Своєрідним каталізатором модернізаційних процесів у економіці стало залізничне будівництво.

Українська промисловість мала свої особливості:

1 Перетворення Півдня України на основну паливно-металургійну базу Російської імперії . Видобуток кам'яного вугілля в Донбасі зріс від 1861 р. до 1900 р. у 115 разів. До кінця XIX ст. у 158 разів збільшилося в цьому рег іоні виробництво залізної руди. Україна перетворилася на потужний індустріальний регіон -70% видобутку кам'яного вугілля, значна частина виплавки чавуну, заліза і сталі Російської імперії.

2 Швидші порівняно із загальноімперськими темпи розвитку індустрії. Протягом 1870-1880 рр. у Російській імперії приріст виплавки чавуну становив 25%, а прокату - 139%, в Україні показники зростання були значно вищими - виробництво чавуну збільшилося в 4 рази, а прокату - в 7,7 раза.

3 Високий рівень концентрації виробництва. У 1892 р. на восьми найбільших шахтах Донбасу було видано вугілля та антрациту більше третини річного видобутку краю. В 60-90-ті роки при зменшенні загальної кількості цукрових заводів в Україні (з 247 до 153) виробництво цукру на них зросло в 14 разів.

4 Значний вплив іноземного капіталу. Ввозити капітал до Російської імперії було досить вигідно, цьому сприяли державні пільги, дешева робоча сила, значні запаси сировини, ринки збуту. Основними інвесторами стали підприємці Франції, Бельгії, Англії та Німеччини. Більшість капіталів іноземці вкладали в кам'яновугільну, гірничорудну та металургійну галузі. Наприкінці XIX ст. у гірничій промисловості України іноземцям належали 80-90% усіх акціонерних капіталів. Наслідками залучення іноземців до розбудови машинної індустрії були запровадження новітніх техніки й технології, використання форм організації праці, ангажування кваліфікованого, високопрофесійного персоналу. Водночас левову частку прибутків важкої індустрії вивозили за кордон.

5 Структурна і територіальна диспропорційність - вибіркове запозичення і використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; пріоритетність окремих галузей. Пріоритетний розвиток при підтримці держави важкої індустрії, яка розвивалася вдвічі швидше за галузі легкої промисловості. Це призвело до значних деформацій економічної структури України - нарощення продукування засобів виробництва за рахунок звуження виробництва предметів споживання. Ця тенденція в економіці України мала місце протягом майже всього XX ст. Іншою проблемою української економіки була територіальна диспропорційність.

6 Формування економіки України як органічної частини економічного простору Російської імперії. Розвиток галузей важкої індустрії південноукраїнських земель; гальмування частини галузей легкої промисловості, які конкурували з аналогічним виробництвом центрально-російських земель; розбудові залізниць на догоду економічним та воєнним імперським інтересам; побудові української промисловості на принципі незавершеності, відсутності замкнутого технологічного циклу тощо.

Розгортання буржуазних реформ, завершення промислового перевороту, суттєво ускладнили соціальну структуру суспільства. Поряд з селянством та поміщиками, які у цей час зазнають значних змін під впливом майнової диференціації, виникають нові класи - пролетаріат та буржуазія. Робітничий клас України формувався як складова загальноросійського пролетаріату і мав свої особливості: пізніший час формування та виходу на політичну арену; високий ступінь концентрації на виробництві; вкрай важке економічне становище та політичне безправ'я; багатонаціональний склад; значний відсоток молоді в пролетарському середовищі. Національна буржуазія у Російській імперії формувалася за сприяння та під контролем самодержавства, була тісно пов'язана з поміщицьким землеволодінням. Ці специфічні умови визначали консерватизм та вірнопідданість вітчизняної буржуазії. Вітчизняні капіталісти-підприємці орієнтувалися на монополію держави, на жорстку, централізовану систему самодержавної влади.

Основними джерелами формування буржуазії в Україні були «обуржуазнене» дворянство, яке перейшло на капіталістичні методи господарювання; купці, чумаки, скупщики, сільські лихварі, які в дореформений період накопичили капітали; кустарі, які зуміли пристосуватися до нових буржуазних умов; заможні селяни, які господарювали на засадах фермерства, використовуючи найману робочу силу. Українська буржуазія утримувала провідні позиції в цукровій, винокурній, борошномельній, шкіряній, вугільній галузях промисловості. Поступово сформувалася українська торгово-промислова буржуазна еліта (Терещенки, Харитоненки, Яхненки, Симиренки, Алчевські та інші) за розмірами своїх капіталів належали до найбагатших людей не тільки України, а й усієї Російської імперії.

Характерно, що буржуазія в українських землях формувалася на багатонаціональній основі - крім українців, у її складі вагомою була частка росіян, євреїв, французів, англійців, бельгійців та німців.

У другій половині XIX ст. формується інтелігенція - специфічна верства населення, яка займалася розумовою працею, розвитком та поширенням культури у суспільстві:

• у її складі зросла частка різночинного елементу, якщо на початковому етапі становлення інтелігенції основним джерелом верстви було дворянство, то наприкінці XIX ст. лише 20-25% мали дворянське походження, решта - вихідці з різночинців.

• переважна частина інтелігенції України була неукраїнського походження. У 1897 р. лише 16% юристів, 25% учителів і майже 10% письменників були українцями.

• асиміляторська політика царського уряду призвела до значної русифікації інтелігенції.

• українська інтелігенція проживала переважно у селах та невеличких містах, працюючи земськими вчителями, лікарями, агрономами, у великих містах її частка була незначною(менше третини населення).