4 Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії

Наприкінці XVIII ст. до складу багатонаціональні Австрійської імперії після І (1772) та ІІІ (1795) поділів Польщі відійшла Галичина, а після укладення австро-турецької Константинопольської конвенції 1775р. - Буковина, з XVII ст. - перебувало ще й Закарпаття. ( західноукраїнські землі займали територію 70 тис. км², де проживало 3,5 млн. осіб, з яких 2,4 млн. були українцями.)

В цей час в Австрійській імперії відбулася перша хвиля модернізаційних реформ, запроваджених в 70-80-ті роки XVIII ст. Марією-Терезою та Йосифом II. Вони базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті шляхом посилення державної централізації залучити імперію до нових історичних процесів та не допустити її відставання від основного суперника - сусідньої Пруссії.

Реформи:

• Реформа управління зробила центральною постаттю місцевої адміністрації державного чиновника,

• перші переписи населення та земельних володінь, упорядковано систему обліку та контролю.

• Військова реформа: обов'язкова військова повинність та централізований рекрутський набір.

• У 1779 р. Марія-Тєрезія видала патент - вимагала від поміщиків поводити себе з селянами «по-людськи»,

• її спадкоємець Йосиф II у 1782 р. патентом скасував особисту залежність селян та надав їм певні права (обирати професію без згоди пана, одружуватися, переселятися, передавати майно в спадщину);

• 1784 р. сільським громадам були надані права самоврядування;

• 1786 р. запроваджено триденну панщину.

• Значні зрушення зумовили імперські реформи у сфері релігії:

• церква підпорядковувалася державі;

• священики стали державними службовцями;

• 1773 р. було ліквідовано орден єзуїтів.

• цісарським патентом 1781 р. покладено край дискримінації некатолицьких конфесій і зрівняно в правах католицьку, протестантську та греко-католицьку церкви.

• Реформа в галузі освіти:

• проголосили загальну середню освіту;

• створили в містах і селах для населення мережу навчальних закладів;

• перевели шкільну освіту на державний кошт;

• у 1784 р. на місці закритої єзуїтської академії відкрили Львівський університет;

• дозволили рідну мову в початковій школі.

Після смерті Йосифа II (1790) на зміну реформаторству поступово приходить консерватизм, реакція. Наступники цісарів-реформаторів на австрійському престолі відмовилися майже до середини XIX ст. від ідей та практики модернізаційного курсу. Феодали розпочали поступове відновлення втрачених позицій у аграрному секторі: захоплення селянських земель; збільшення повинностей селян, насамперед панщини; посилення позаекономічного примусу. Посилення експлуатації кріпацької праці спричинило деградацію та розорення селянських господарств. До середини XIX ст. в західноукраїнських землях 2/3 селян не мали мінімуму землі, щоб забезпечити існування своєї сім'ї.

Посилення феодальної експлуатації не стимулювало процвітання фільварково-панщинного господарства. Тому поміщики в середині XIX ст. були змушені здати в оренду четверту частину своїх маєтків. За цих обставин певне поліпшення культури землеробства (застосування меліорації, поширення технічних культур, поява п'яти-шестипільних сівозмін тощо); зрушення в тваринництві (збільшення поголів'я худоби, поширення племінної та селекційної роботи тощо); ширше використання вільнонайманої праці, які відбувалися в незначній частині господарств великих землевласників, лише відтіняли глибоку кризу в аграрній сфері.

Ситуація ускладнювалася і колоніальною політикою Австрійської імперії - перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту та джерело сировини й дешевої робочої сили. В середині XIX ст. виробництво промислової продукції на душу населення в західноукраїнських землях було в п'ять разів нижчим, ніж у чеських та німецьких областях імперії. Галицькі та буковинські мануфактури у цей час блокуються і гальмуються встановленням великих податків, позбавленням пільг та державних субсидій, дискримінацією їх виробів на західноавстрійських ринках тощо. Лише в 30-40-ві роки промисловість краю поступово виходить з кризи - у цей час в західноукраїнських землях активно функціонували майже 250 мануфактур. Проте жодна з них не мала парових двигунів і лише незначна частина використовувала у виробничому процесі водяну енергію.

Дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуатації селян зумовлювали посилення соціального напруження в суспільстві та відповідну реакцію селянських мас. Розгорнувся активний опришківський рух. Його лідерами у Східній Галичині були Ю. Ожєнюк, Д. Якимчук, П. Мельничук, а на Закарпатті - С. Товта, І. Кокоша та ін.

Розгортанню селянського руху значною мірою сприяли чутки про скорочення панщини; створення вільних слобід, що разом з посиленням експлуатації стали каталізаторами масових селянських виступів на Чортківщині (1809), Комарнівщині (1819-1822) та інших районах Східної Галичини. У Північній Буковині найбільшим був виступ під проводом Л. Кобилиці, який 1843-1844 рр. очолив селян 22 громад. Повстанці категорично відмовилися від панщини, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимогу вільного користування лісами та пасовиськами, ратували за відкриття українських шкіл. Лише за допомогою військ австрійському урядові вдалося придушити цей виступ. У Закарпатті активність селянського руху особливо зросла у зв'язку з повстанням у Східній Словаччині. Стихійні «холерні бунти» прокотилися краєм у 1831 р. Масові заворушення охопили селян Ужанської та Березької жуп. Протягом І половини XIX ст. відбулося 15 в иступів, які припинилася лише після втручання каральних загонів.

Реформи Марії-Терези та Йосифа II сприяли національному відродженню у цьому регіоні, основними носіями української національної ідеї було духовенство. У 1816 р. з ініціативи священика І. Могильницького в Перемишлі - перша в Галичині культурно-освітня організація - «Товариство священиків», навколо якого гуртувалося патріотично настроєне греко-католицьке духовенство( права української мови, українізація шкільництва.) З-під пера його учасників вийшли перші граматики української мови - І. Могильницького (1822), Й. Лозинського (1833), Й. Левицького (1834). Крім того, І. Могильницький написав науковий трактат польською мовою «Розвідка про руську мову» (1829), у якому обстоював ідею самобутності української мови.

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя стає Львів. Тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання «Руська трійця». Його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1866) та Я. Головацький (1814-1888), які активно виступили на захист рідної української мови, прагнення максимально сприяти пробудженню національної свідомості. Свою діяльність розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу - побували в багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Першою пробою став рукописний збірник власних поезій та перекладів «Син Русі» (1833), у якому пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком став збірник «Зоря» (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали - засудження іноземного панування, уславлення визвольної боротьби народу, оспівування козацьких ватажків - Б. Хмельницького та С. Наливайка. Прозвучав у збірці заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Видання цієї книжки було заборонене, розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень. У 1836 р. М. Шашкевич написав розмовною українською мовою підручник для молодших школярів - «Читанку».

У 1836 р. у Будапешті побачила світ «Русалка Дністрова» - новаторський твір і за формою, і за змістом, написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, «гражданським» шрифтом. Все це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким народним верствам. Зміст «Русалки Дністрової» визначають три основні ідеї: визнання єдності українського народу, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків - борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. «Русалка Дністрова» стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності «Руської трійці». Незабаром це об'єднання розпалося. Переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя помер М. Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І. Вагилевич. Довше від інших обстоював ідеї «Руської трійці» Я. Головацький. Проте він приєднується до москвофілів і в 1867 р. емігрує до Росії.

Наприкінці першої половини XIX ст. Австрійська імперія знов повернулася до політики радикального реформування - скасування кріпосного права у квітні 1848 р.: ліквідація юридичної залежності селянина від поміщика; наділення селян землею, яка переходить у їхню власність; сплати селянами поміщикам вартості кріпосних повинностей. Однак скасування вотчинної влади феодала, перетворення селянина на власника, отримання ним громадянських прав (обирати і бути обраним) сприяло перетворенню селянства на самостійну політичну силу, започатковувало новий політичний етап боротьби населення Галичини, Буковини та Закарпаття за своє соціальне та національне визволення.

Революційна хвиля 1848-1849 рр., що охопила Європу, зумовила суттєві зрушення, що сприяли пожвавленню суспільного руху в західноукраїнських землях. Першими виявили активність польські буржуазн о-ліберальні кола, які у квітні 1848 р. проголосили утворення у Львові Центральної ради народової. Головна мета цієї організації полягала у відновленні Польщі в кордонах 1772 р. та наданні їй статусу автономної провінції у складі Австрійської імперії. В травні 1848 р. у Львові виникає перша русько-українська організація - Головна Руська рада(очолив спочатку Г. Яхимович, а згодом М. Куземський.), яка видала маніфест, де було сформульовано політичну платформу організації:

- українці Галичини і Наддніпрянщини є єдиним народом;

- пращури українців мали свою державність, культуру, право, мову, були народом, який «рівнявся славі найзаможнішим народам Європи»;

- доцільність поділу Галичини на дві провінції - польську та українську з окремими адміністраціями;

- необхідність розширення сфери вжитку української мови, зрівняння в правах уніатського духовенства з католицьким; дозволу українцям обіймати всі державні посади тощо.

Маніфест закінчувався лаконічним патріотичним гаслом: «Будьмо тим, чим бути можемо і повинні. Будьмо народом».

Офіційна влада пішла на значні поступки в культурній сфері. Виявами цієї активності були видання першої у Львові газети українською мовою - «Зорі Галицької» (1848-1852); скликання з'їзду діячів науки та культури - «Собор руських учених» (1848); заснування культурно-освітнього товариства - «Галицько-Руська матиця» з метою видання книжок для народу (1848); відкриття у Львові Народного дому з українською бібліотекою, музеєм і народним клубом (1848); створення у Львівському університеті кафедри української мови (1849).

У скликаному в липні 1848 р. австрійському парламенті інтереси українців представляли 39 депутатів (27 з них селяни). Депутати від народу виступали за безплатне скасування кріпацтва, поліпшення становища селян, розглядали різні аспекти національних відносин (зокрема, подали петицію, підписану 15 тис. осіб, що містила вимогу поділу Галичини на польську та українську частини).

Наприкінці першої половини XIX ст. революційна хвиля поступово пішла на спад, розпочався наступ реакції. Вже в березні 1849 р. було розпущено австрійський парламент, невдовзі відмінено конституцію. За нових умов, коли абсолютизм відновив свої права, Головна Руська Рада виходила за межі жорстко централізованої системи імперії і 1851 р. була розпущена.